ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2011 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/1490/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Шевякова І.С.,
при секретарі – Ємець Я.М.,
за участю:
прокурора - Батраченко В.В.,
представників відповідача - Бондаренко С.І., Гринь Ю.М.,
представника третьої особи - Шевчик Т.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Лубенського міжрайонного прокурора Полтавської області до Виконавчого комітету Засульської сільської ради Лубенського району, Сільського голови Засульської сільської ради Бондаренко С. І., третя особа - ОСОБА_4 про скасування рішення, -
В С Т А Н О В И В:
16 липня 2010 року Лубенський міжрайонний прокурор Полтавської області звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Засульської сільської ради Лубенського району, Сільського голови Засульської сільської ради Бондаренко С. І., про скасування рішення та зобов"язання вчинити дії.
У своєму позові прокурор просив визнати неправомірним рішення відповідача про відхилення протесту прокурора № 3423 вих. від 22.06.2009 року; визнати незаконним рішення виконавчого комітету Засульської сільської ради від 31.08.2007 року № 172 р.; зобов’язати відповідача задовольнити протест прокурора та скасувати зазначене рішення як незаконне.
В обґрунтування свої позовних вимог прокурор посилався на те що винесене виконавчим комітетом Засульської сільської ради рішення № 172 від 31.08.2007 року, яким надано дозвіл ОСОБА_4 на виведення із житлового фонду квартири АДРЕСА_1 та переобладнання її для використання під приміщення аптеки, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм Житлового кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". У зв'язку із виявленими перевіркою прокуратури порушеннями законодавства прокурором було внесено протест за № 3423 вих. від 22.06.2009 року з вимогою скасувати вказане рішення, як незаконне. На протест прокурора надійшла відповідь, згідно якої протест залишено без задоволення, оскільки вищезгадане рішення прийняте з додержанням норм закону. Прокурор у своєму позові стверджував, що вказане рішення відповідачем прийнято передчасно, на підставі неправильного тлумачення норм житлового законодавства, а тому є неправомірним. Відповідачем порушено ст.21 Закону України "Про прокуратуру", якою передбачено обов'язок відповідача виконати зазначені в протесті законні вимоги прокурора в 10-ти денний термін, рішення про відмову в задоволенні протесту спрямоване на прикриття факту порушення вимог діючого житлового законодавства. Рішення виконавчого комітету Засульської сільської ради № 172 від 31.08.2007 року, яким надано дозвіл ОСОБА_4 на виведення із житлового фонду квартири АДРЕСА_1 та переобладнання її для використання під приміщення аптеки, є незаконним, оскільки прийняте відповідачем з посиланням на норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яким не передбачено права вирішувати дане питання у виконавчих комітетів сільських рад. В той же час ст. 8 ч. 1 та ст. 14 Житлового кодексу України передбачають наявність права вирішувати питання про виведення приміщень з житлового фонду та переведення їх у нежитлові тільки у виконавчих комітетів обласних (міських у містах республіканського підпорядкування) рад.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2009 року позов задоволено частково. Визнано неправомірним рішення відповідача про відхилення протесту прокурора № 3423 від 22.06.2009 року, визнано незаконним рішення виконавчого комітету Засульської сільської ради від 31.08.2007 року № 172 в частині дачі дозволу на виведення із житлового фонду квартири АДРЕСА_1, зобов'язано виконавчий комітет Засульської сільської ради задовольнити протест прокурора та скасувати зазначене рішення в частині дачі дозволу на виведення із житлового фонду квартири АДРЕСА_1.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2010 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області було скасовано, справу направлено до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області для розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Лубенським міськрайонним судом Полтавської області ухвалою від 10 серпня 2010 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, 21 січня 2011 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області прийнято рішення про передачу справи за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду. справа надійшла до суду 21 лютого 2011 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року справу прийнято до провадження та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_4.
В судовому прокурор позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Надав пояснення, за змістом аналогічне обґрунтуванню позовної заяви.
Представник відповідача та відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Надали письмові заперечення та пояснення у судовому засіданні. В обґрунтування своїх заперечень посилалися на те, що квартира № 3 по вул. Комсомольській в с. Засулля належить на праві приватної власності ОСОБА_4 Норми статей 7, 8 ЖК України, на які посилається прокурор, регулюють порядок переведення жилих приміщень в нежилі у будинках громадського та державного житлового фонду та на приватний житловий фонд не розповсюджуються. Вказане рішення прийнято відповідно до норм законодавства, яке регулює право власника на розпорядження своєю власністю, а саме, Конституції України, статті 320 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власнику надано право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності та іншої не забороненої законом економічної діяльності. Компетентного органу, до повноважень якого входило б питання переведення приватного житлового приміщення в нежитлове, на даний час не передбачено діючим законодавством. Тому з огляду на норми ст.. 152 ЖК України та Закону України «Про місцеве самоврядування»такі рішення, як на думку відповідачів, уповноважена приймати сільська рада. Тому рішення виконавчого комітету Засульської сільської ради № 172 від 31.08.2007 року, яким надано дозвіл ОСОБА_4 на виведення із житлового фонду квартири АДРЕСА_1 та переобладнання її для використання під приміщення аптеки, було прийнято в межах компетенції на підставі діючого законодавства. З цих же підстав було відхилено протест прокурора на зазначене рішення.
Представник третьої особи - ОСОБА_4, в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені відповідачами у своїх запереченнях.
Суд, заслухавши представника позивача, відповідача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.
Квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 07 серпня 2007 року.
В серпні 2007 року на розгляд виконавчого комітету Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області надійшла заява ОСОБА_4 про надання дозволу на переобладнання квартири АДРЕСА_1 для використання приміщення під аптеку.
31.08.2007 року виконавчим комітетом Засульської сільської ради прийнято рішення № 172, яким надано дозвіл ОСОБА_4 на виведення із житлового фонду квартири АДРЕСА_1 та переобладнання її для використання приміщення під аптеку.
22 червня 2009 року Лубенським міжрайонним прокурором внесено протест за № 3423 вих. на рішення виконавчого комітету Засульської сільської ради від 31.08.2007 року № 172 "Про переобладнання квартири АДРЕСА_1 для використання приміщення під розміщення аптеки".
01.07.2009 року виконавчим комітетом Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області за № 02-28/487 за підписом сільського голови С.І. Бондаренко на адресу Лубенського міжрайонного прокурора направлено письмове повідомлення, що прийняте 31.08.2007 року рішення № 172 відповідає чинному законодавству та відсутні підставі для його скасування. Рішення № 172 від 31.08.2007 року, згідно змісту листа, прийнято згідно ст.. 152 ЖК України, ст.. 30 п. б, ч. 1, 5, 9, 10 ст. 31 п. а ч. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування»та ст. 319 ЦК України.
Дослідивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що у правовідносинах, що склалися, спір між сторонами виник з приводу відсутності чи наявності у органу місцевого самоврядування (в даному разі сільської ради) компетенції приймати рішення з приводу виведення житлового приміщення з житлового фонду в нежитловий. Спір з приводу відхилення протесту та зобов’язання скасувати рішення носить похідний від вищевказаного характер.
Надаючи оцінку рішенням та діям сторін з приводу їх відповідності чинному законодавству, суд погоджується з позицією відповідачів щодо наявної у сільської ради компетенції приймати рішення про виведення житлового приміщення з житлового фонду в нежитловий.
Стверджуючи про відсутність такої компетенції у сільської ради у позові та протесті, прокурор посилався на ч. 1 ст. 8 та ст. 14 ЖК України, а також відсутність вказівок на наявність компетенції на вирішення зазначених питань у ст.. 16 ЖК України та ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Згідно ч. 1 ст. 8 ЖК України, переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.
Частина 2 ст. 7 ЖК України, на яку посилається вищенаведена норма, вказує, що непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.
Згідно ст. 14 ЖК України, виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території області (міста республіканського підпорядкування):
1) здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30);
2) керують житловим господарством, підпорядкованими підприємствами, установами та організаціями цієї галузі, забезпечують комплексний розвиток житлового господарства;
3) здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18) і забезпечують його схоронність, правильну експлуатацію, капітальний і поточний ремонт;
4) здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду, вживають заходи до передачі його до відання місцевих Рад;
5) приймають рішення про переобладнання і знесення непридатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (частина друга статті 7);
6) здійснюють контроль на підприємствах, в установах, організаціях за станом обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов (стаття 41), а також за правильністю розподілу жилих приміщень;
7) здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків (стаття 138);
8) здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам (стаття 154).
Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів вирішують й інші питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Виконавчі комітети міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів здійснюють також відповідні права і обов'язки, передбачені статтею 15 цього Кодексу.
З аналізу цих норм суд робить висновок про те, що вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Зі змісту наведених норм вбачається, що ними встановлена компетенція виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів щодо переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.
Статтею 4 ЖК України розрізняються види приміщень за ознакою включення їх до певної категорії житлового фонду - житловий фонд включає:
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);
жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);
жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);
квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Квартира АДРЕСА_1 належить гр. ОСОБА_4 на праві приватної власності, що підтверджено матеріалами справи та не оспорювалося сторонами. Відноситься, відповідно до вищенаведеної класифікації, до приватного житлового фонду, не державного й не громадського.
Окрім того, норми ст. ст. 7, 8 ЖК України набрали чинності та не змінювалися з 30 червня 1983 року.
Діяльність органів місцевого самоврядування, про компетенцію яких йдеться у зазначених нормах - виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів, була внормована в національному законодавстві Законом УРСР "Про обласну Раду народних депутатів Української РСР" 1980 року, Законом УРСР "Про міську, районну в місті Раду народних депутатів Української РСР" 1979 року, а згодом - Законом Української СРСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування»(діяв з 20.12.1990 року та втратив чинність із 12.06.1997 року з моменту набрання чинності прийнятого 21 травня 1997 року Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»№ 280/97-ВР, надалі по тексту –Закон № 280/97).
З набранням чинності Законом № 280/97 такі органи місцевого самоврядування, що передбачені ст.. 7,8 ЖК України, на які посилається прокурор, більше не існують.
У зв’язку з цим суд вважає, що норми ст. ст. 7,8, 14 ЖК України, на які посилається прокурор, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно ст. 5 вказаного Закону № 280/97, система місцевого самоврядування включає:
територіальну громаду;
сільську, селищну, міську раду;
сільського, селищного, міського голову;
виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
органи самоорганізації населення.
У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.
До відповідності із Законом № 280/97 Житловий кодекс Української СРСР не приведений по цей час. Вказаним законом не врегульовано прямо компетенцію діючої системи органів місцевого самоврядування вирішувати питання про переведення житлових приміщень приватного житлового фонду у нежитлові.
Однак суд при цьому зазначає, що такою компетенцією не наділені прямо цим законом не тільки сільські ради, але й ради обласні та міські, всупереч посиланням прокурора.
Зі системного аналізу чинного законодавства вбачається, що питання компетенції переведення житлових приміщень приватного житлового фонду у нежитлові взагалі прямо не врегульовано. Прокурор, заперечуючи компетенцію у вирішенні даного питання сільської ради, не вказує, до компетенції якого органу, існуючого на сьогодні, віднесено вирішення питання виведення житла з житлового фонду в нежитловий на сьогодні. Його посилання на вказівку у ст. 7 та ст. 8 ЖК України на виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів є неспроможним, оскільки обласні та міські ради, існуючі на сьогодні, також не уповноважені відповідною компетенцією нормами Закону № 280/97.
Але в той же час відсутність чіткого нормативного врегулювання цього питання не може обмежити права власника на розпорядження та користування своєю власністю.
Статтею 41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 319, 320 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
З огляду на вказане суд погоджується з відповідачами, які роблять висновок про наявність компетенції сільської ради вирішувати питання виведення житла у нежитловий фонд з норм, встановлених ст. ст. 30, 31 Закону № 280/97 та ст. 152 ЖК України.
Згідно ст. 152 ЖК України, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів здійснюють контроль за утриманням будинків (квартир), що належать громадянам.
Відповідно до положень статті 1 Закону № 280/97, виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно із статтею 30 Закону № 280/97, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: 1) управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;2) облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності; 3) сприяння розширенню житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння створенню об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, реєстрація таких об’єднань; та ін. б) делеговані повноваження: 2) здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об’єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об’єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об’єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства; 5) облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням.
Згідно п.п. 9 п. а ч. 1 ст. 31 цього ж Закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності.
Системний аналіз вищезазначеного законодавства дозволяє суду зробити висновок, що Засульська сільська рада Лубенського району, як орган місцевого самоврядування, згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України та спростовує доводи позивача про те, що при прийнятті спірного рішення відповідач припустив порушення діючого законодавства.
На підтвердження такого висновку суд приймає до уваги і лист Міністерства з питань житлового-комунального господарства України № 8/7-336 від 12.05.2008 року, згідно якого переведення житлового приміщення в нежилі може здійснюватися за рішенням органу місцевого самоврядування за умов виконання власником такого приміщення низки певних вимог щодо обладнання і користування приміщенням.
Окремо суд звертає увагу на те, що згідно діючого законодавства, регламентуючого діяльність прокуратури, головним завданням цього органу є захист інтересів держави, порушення яких є передумовою для звернення прокурора до суду.
В даному разі прокурором не доведено, які державні інтереси і чиї інтереси взагалі були порушені оскаржуваним рішенням виконкому Засульської сільської ради Лубенського району та в чому полягало таке порушення і яку шкоду воно спричинило.
Оскільки суд приходить до висновку, що Засульська сільська рада Лубенського району, прийнявши 31.08.2007 року рішення № 172 "Про переобладнання квартири АДРЕСА_1 для використання приміщення під розміщення аптеки", діяла правомірно та відповідно до чинного законодавства України, то закономірним є і висновок про правомірне відхилення відповідачами протесту прокурора. Відтак, не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов’язання відповідачів задовольнити протест та скасувати своє рішення.
Що ж стосується вимоги позивача про визнання неправомірним рішення про відхилення протесту прокурора, суд вказує на те, що лист Засульської сільської ради від 01.07.2009 року № 02-08/487, яким Лубенському міжрайонному прокурору повідомлено про відсутність підстав для скасування рішення виконкому, не є рішенням суб'єкта владних повноважень (нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії) в розумінні частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Докази прийняття відповідачами з приводу протесту прокурора рішення у вигляді нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії –відсутні, а тому дана позовна вимога не підлягає до задоволення з огляду на відсутність самого рішення, яке прокурор вважає протиправним.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач довів суду правомірність прийнятих ним рішень та вчинених дій та відсутність з його боку порушень прав та охоронюваних законом інтересів держави, які уповноважений представляти прокурор, а тому суд вважає, що позовні вимоги прокурора безпідставні, необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 15 березня 2011 року.
Суддя І.С. Шевяков