АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Кварталової А.М.,
суддів – Плавич Н.Д. , Левенця Б.Б.,
при секретарі – Чебан Н.В.,
за участю представника позивача - Кухарчик Г.І., представника Одеської міської ради – Моджук І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Одеська міська рада, Прокуратура Суворовського району м.Одеси, шоста Одеська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору купівлі-продажу та про витребування майна, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 11 жовтня 2010 року ,-
встановила:
У вересні 2009р. Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Одеська міська рада, Прокуратура Суворовського району м.Одеси, шоста Одеська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору купівлі-продажу та про витребування майна.
В обґрунтування вимог посилались на те, що нежиле приміщення першого поверху площею 220,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси.
Вказане приміщення підлягає реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі рішення виконкому Одеської міської ради від 10.03.2005 року № 123.
Починаючи з 1994 року, нежиле приміщення першого поверху площею 220,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, здавалось уповноваженими органами місцевої влади в оренду, що підтверджується договором оренди № 29/96 від 10.01.1994р., укладеним РЖКУ Суворовського району м. Одеси з АП «Лаванда Прим».
05 червня 1995 року було укладено додаткове погодження до вищезгаданого договору оренди, яким було визначено, що Представництво є орендодавцем по цьому договору. Потім спірне приміщення передавалося Представництвом в оренду на підставі договору оренди № 7/051 від 02.12.1998 року та договору оренди № 1/97 від 12.06.2000р. Останній договір оренди №12/96 був укладений 03 березня 2006р., між Представництвом та СПД ОСОБА_3, відповідно до якого останній було надано в тимчасове платне користування спірне приміщення.
Головуючий в 1 інстанції – Гудіна Н.І. Справа № 22ц-395/2011р Суддя - доповідач- Кварталова А.М. Категорія:ЦП- 20
19 вересня 2006р. Суворовським районним судом м. Одеси було прийнято заочне рішення по справі № 2-4902 за 2006 рік за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності на реконструйоване нерухоме майно - нежиле приміщення площею 220,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого зазначені позовні вимоги були задоволені в повному обсязі.
Дане судове рішення було постановлено за відсутністю відповідача - Одеської міської ради. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30.05.2007р. заочне рішення від 19.09.2006р за заявою Одеської міської ради було скасовано. За результатами розгляду справи, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси 24.07.2007р., провадження по справі було закрито з підстав того, що за зазначеним позовом слід звертатися до господарського суду.
Однак, 07 травня 2007р. ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила спірне приміщення на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченим Пенчевим К.Л., державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 5-1029 від 07.05.2007р.
В зазначеному договорі купівлі-продажу вказана помилково дата 07 травня 2006 р., оскільки нотаріальне посвідчення відбулось дійсно 07 травня 2007 року, що підтверджено договором.
ОСОБА_3 була недобросовісним власником спірного майна. Відповідачу було відомо, що спірне приміщення є об'єктом права комунальної власності. Тому, Представництво просило на підставі ст.228 ЦК України визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення першого поверху площею 220,9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 укладеного між відповідачами.
Також Представництво просило повернення приміщення першого поверху до відання Представництва. Приміщення першого поверху площею 220,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1
В судовому засіданні, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі та стягнути судові витрати на ІТЗ .
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була сповіщена належним чином, причин неявки суду не повідомила.
Представник відповідачки ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав та заперечував проти задоволення позову, оскільки право власності на спірне приміщення було набуто на правових підставах у відповідності з вимогами чинного законодавства на підставі рішення суду.
Представники Одеської міської ради та прокуратури в судовому засіданні підтримали позовні вимоги позивача та наполягали на задоволенні позову в повному обсязі.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 11 жовтня 2010 року позовні вимоги Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради – задоволені.
Суд визнав недійсним договір купівлі-продажу від 07.05.2007р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 нежилого приміщення першого поверху площею 220,9 кв.м. розташованого за адресою АДРЕСА_1, та нотаріально посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №5-1029.
Витребував з ОСОБА_4 нежиле приміщення першого поверху площею 220,9 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Зобов’язав ОСОБА_4 передати нежиле приміщення першого поверху площею 220,9 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади м.Одеси у ведення Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.
Судом стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрати по сплаті послуг на інформаційне – технічне забезпечення судового процесу на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради в сумі 252 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що висновки суду не відповідають обставинам справи. При цьому зазначає , що ОСОБА_4 право власності на спірне приміщення було набуто на підставі рішення суду , а тому вона є добросовісним набувачем цього приміщення.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2011р. ОСОБА_4 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду(а.с.115-117).
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, представник ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_4, треті особи: Прокуратура Суворовського району м.Одеси, шоста Одеська державна нотаріальна контора в судове засідання колегії не з’явились, про причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази(а.с.135-143). Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України така неявка сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Представники: позивача - Кухарчик Г.І., Одеської міської ради – Моджук І.О. просили скаргу відхилити.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії суддів зміст оскаржуваного рішення , мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції на підставі ст.ст.203, 215, 216, 228, 330, 388 ЦК України виходив з того, що відповідачі не мали права укладати договір купівлі – продажу 07 травня 2007р. на нежиле приміщення першого поверху площею 220,9 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1, оскільки відповідач ОСОБА_3 не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладання договору купівлі – продажу, тому що спірне приміщення є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, знаходилось спірне приміщення у відповідача ОСОБА_3 у користуванні на підставі договору оренди №12/96 від 03 березня 2006р., який був укладений між Представництвом та СПД ОСОБА_3, відповідно до якого останньої було надано спірне приміщення в тимчасове платне користування.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.
Судом встановлено, що нежиле приміщення першого поверху площею 220,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси. Вказане приміщення підлягає реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі рішення виконкому Одеської міської ради від 10.03.2005 року № 123(а.с.10-12).
10.01.1994 року, було укладено договір оренди № 29/96 між РЖКУ Суворовського району м. Одеси з одного боку та АП «Лаванда Прим» з другого боку щодо передачі в користування нежитлового приміщення першого поверху, розташованого за адресою: АДРЕСА_1(а.с.13-14).
05 червня 1995 року було укладено додаткове погодження до вищезгаданого договору оренди № 29/96 від 10 січня 1994 року, яким було визначено, що Представництво є орендодавцем по цьому договору. На підставі договору оренди № 7/051 від 02.12.1998 року та договору оренди № 1/97 від 12.06.2000 року, спірне нежитлове приміщення першого поверху, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 надавалося в оренду ОП «Лаванда-Прім» та ТОВ «Ювас»( а. с. 16-21).
Згідно з договором оренди № 12/96, який був укладений 03 березня 2006 року, між Представництвом та СПД ОСОБА_3, Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради було надано в тимчасове платне користування спірне приміщення СПД ОСОБА_3 Вказаний договір було укладено строком з 03 березня 2006 року по 01 січня 2007 рік та встановлено орендну плату в розмірі 953,93 грн., щомісячно (а.с.22-25).
19 вересня 2006р. Суворовським районним судом м. Одеси, було прийнято заочне рішення по справі № 2-4902 за 2006 рік за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності на реконструйоване нерухоме майно - нежиле приміщення площею 220,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого зазначені позовні вимоги були задоволені в повному обсязі. Дане судове рішення було постановлено за відсутністю відповідача - Одеської міської ради(а.с.26-27). Ухвалою цього суду від 30.05.2007р. заочне рішення від 19.09.2006р. по вищевказаній справі було скасовано та ухвалою від 24.07.2007р. провадження закрито з підстав того, що за зазначеним позовом слід звертатися до господарського суду(а.с.29).
07 травня 2007 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила спірне приміщення на підставі договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченим Пенчевим К.Л., державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 5-1029 від 07.05.2007р.. В зазначеному договорі купівлі-продажу помилково вказана дата 07 травня 2006 року, хоча по тексту договору зазначено 2007 рік(а.с.30-31).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що спірне приміщення є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, а відтак, вищевказане приміщення не може бути відчужено на законних підставах іншою, ніж власник, особою(ч.1п.1 ст.346 ЦК України). ОСОБА_3 власником приміщення не була, спірне приміщення їй було надано в тимчасове користування, вона ним користувалася на підставі договору оренди, який не надавав її право продажу цього приміщення.
Доводи апелянта про те, що відповідач ОСОБА_4 набула право власності на спірне приміщення на підставі рішення суду від 19 вересня 2006р. є необґрунтованими, оскільки суперечать нормам ст.346 ЦК України, яка містить перелік підстав припинення права власності. Рішення суду не може бути завуальованою формою визнання права власності, оскільки існує встановлений законом порядок для визнання права власності та припинення право власності на майно.
Безпідставні є також доводи апелянта про те, що ОСОБА_4 набула право власності на спірне нежиле приміщення у встановленому законом порядку, оскільки право власності сторона набула на підставі незаконного рішення, яке в подальшому було скасовано та провадження по справі закрито.
З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд постановив рішення в цій частини вимог, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, яким суд дав належну оцінку.
Рішення суду в частині стягнення солідарно судових витрат з відповідачів не оскаржується.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів виходить за межі апеляційної скарги, оскільки в частині стягнення судових витрат з відповідачів солідарно судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Вирішуючи спір, суд не звернув увагу на те, що цивільно-процесуальним законом - ст.ст. 79, 88, 81 ЦПК України - не передбачено стягнення судового збору та витрат на інформаційне забезпечення розгляду справи у солідарному порядку.
Солідарний обов'язок - це матеріально-правова категорія (ст. 541 ЦК України), а не процесуальна.
Суд же на це увагу не звернув та помилково поклав на відповідачів такий обов'язок.
За правилами ст. 88 ЦПК України розподіл судових витрат, у тому числі судового збору, а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ст. 81 ЦПК України), здійснюється у дольовому порядку.
Відповідно до ст.79,81 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради судові витрати у вигляді витрат на інформаційне – технічне забезпечення судового процесу в суді першої інстанції в сумі 250 грн., з кожного по 125 грн., що підтверджено відповідною квитанцією(а.с.1).
Приймаючи до уваги, що висновки суду не відповідають обставинам справи в частині стягнення судових витрат, суд порушив норми матеріального та процесуального права, рішення суду в частині стягнення судових витрат підлягає зміні(309п.1 4 ЦПК).
В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін. Підстав для скасування рішення суду та відмову позивачу у задоволенні вимог, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.209,303,307 ч.1п.3, 309 ч.4, 314 ч.2, 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4 – задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 11 жовтня 2010 року в частині стягнення судових витрат на інформаційне – технічне забезпечення судового процесу в розмірі 250 грн. змінити, стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради витрати на інформаційне – технічне забезпечення судового процесу в розмірі 250 грн., з кожного по 125(сто двадцять п’ять ) грн.
В іншій частині рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 11 жовтня 2010 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області А.М.Кварталова
Н.Д.Плавич
Б.Б.Левенець
Вірність копії засвідчую:
суддя Апеляційного суду Одеської області Кварталова А.М.