Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 березня 2011 року Справа № 2а-2099/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Агевича К.В.
при секретарі: Ворошило О.Є.
за участю сторін:
представник позивача Совєтова О.В.,
представник відповідача Пивоваров Р.І.,
третя особа не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за адміністративним позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Антрацит Луганської області до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції, третя особа – Державне підприємство „Атрацит” в особі відокремленого підрозділу „Антрацитівський ремонтно-механічнийзавод” про визнання дій незаконними, скасування постанови № 21304407 від 08.02.2011 р., -
ВСТАНОВИВ:
10 березня 2011 року до суду надійшов адміністративний позов Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Антрацит Луганської області до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції про визнання дій незаконними, скасування постанови № 21304407 від 08.02.2011 р.
Ухвалою від 12 березня 2011 року про відкриття провадження в адміністративній справі до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, судом залучено державне підприємство „Антрацит” в особі відокремленого підрозділу „Антрацитівський ремонтно-механічнийзавод”.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2010 року по справі № 2а-436/10/1270 було задоволено позовні вимоги Фонду про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків з Державного підприємства ”Антрацит” в особі відокремленого підрозділу „Антрацитівський ремонтно-механічнийзавод” в розмірі 21 759, 79 грн.(а.с.5).
10 вересня 2010 року відділенням Фонду було передано виконавчий лист від 12 березня 2010 року до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції(надалі ВДВС Антрацитівського МУЮ) для примусового виконання.
13.09.2010 року заступником начальника ВДВС Антрацитівського МУЮ Кривошеєвою Є.С. було винесено постанову про відриття виконавчого провадження № 21304407 по примусовому виконанню виконавчого листа від 12 березня 2010 року № 2а-436/10/1270 (а.с.7), але 08.02.2011 року старшим державним виконавцем ВДВС Пивоваровим Р.І. було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження № 21304407 (а.с.8).
Відділення Фонду не погоджується з постановою ВДВС Антрацитівського МУЮ про зупинення виконавчого провадження, з огляду на те, що дія Закону України від 23.06.2005 № 2711 “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб’єкти господарської діяльності, перераховані в п.1.3. ст.1 наведеного Закону щодо заборгованості, що виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.
Позивач не відноситься до учасників зазначених розрахунків, борг ДП “Антрацит” не відноситься до боргу у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за несплату електроенергії або податкового боргу. Спірний борг виник внаслідок несплати обов’язкових страхових внесків, на які не поширюється податкове законодавство та Закон України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.
Таким чином, позивач вважає постанову відповідача про зупинення виконавчого провадження такою, що підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених в письмових запереченнях(а.с.20-22). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.
Статтею 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”, зокрема, передбачено, що виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV.
04.01.2011 року державним виконавцем направлено запит до ДП „Енергоринок”, чи знаходться ДП „Антрацит” у реєстрі підприємств паливно – енергетичного комплекса. 07.02.2011 року ВДВС Антрацитівського МУЮ отримав відповідь ДП „Енергоринок” № 26 від 01.02.2011 року, згідно якої по теперішній час ДП „Антрацит” знаходиться у реєстрі підприємств паливно – енергетичного комплекса.
Державне підприємство “Антрацит” внесено до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, дію якою продовжено до 01 січня 2013 року Законом України від 31 січня 2011 року № 2940-VІ “Про внесення змін до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.
Тому відділом державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції у Луганській області у відповідності до вимог пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження” виконавче провадження зупинено, про що винесено відповідну постанову.
Відповідно до статті 36 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”впродовж строку, на який зупинено виконавче провадження, виконавчі дії не провадяться.
Крім того, згідно з частиною 3 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”в новій редакції виконавче провадження з підстав, визначених пунктом 15 частин 1 статті 34 цього закону, не зупиняється за рішеннями про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової шкоди) завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів. За виконавчим листом від 12.03.2010 №2а-436/10/1270 стягується заборгованість по страховим внескам та пені, дана категорія стягнення не передбачена частиною 3 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що дії державного виконавця відповідають чинному законодавству, а обставини, згідно яких виконавчі провадження були зупинені, є обгрунтованими.
Третя особа, - державне підприємство „Антрацит” в особі відокремленого підрозділу „Антрацитівський ремонтно-механічний завод”, адміністративний позов не визнала, про що подала відзив на адміністративний позов від 17 березня 2011 року № 09/109, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити (а.с.14-16).
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”(в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України “Про виконавче провадження”, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР “Про державну виконавчу службу”завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР “Про державну виконавчу службу”передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження” визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження” встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2010 року у справі № 2а-436/10/1270 задоволено позовні вимоги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Антрацит Луганської області з Державного підприємства „Антрацит” в особі відокремленого підрозділу „Антрацитівський ремонтно-механічний завод” недоїмку зі сплати страхових внесків в сумі 21 579, 79 грн. на користь відділення Фонду(а.с.5).
10.09.2010 позивачем передано до ВДВС Антрацитівського МУЮ виконавчий лист від 12 березня 2010 року № 2а-436/10/1270 для примусового виконання, на підставі якого 13.09.2010 року відкрито виконавче провадження № 21304407(а.с.7).
08.02.2011 ВДВС Антрацитівського МУЮ прийнято постанову ВП № 21304407 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 12 березня 2010 року № 2а-436/10/1270 на підставі п.15 ч.1 ст.34, ст. 36 Закону України “Про виконавче провадження”, у зв’язку із внесенням боржника до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”(а.с.8).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача та третьої особи, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню, зокрема, у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.
В статті 2 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”зазначено, що цей закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу та поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.
До учасників розрахунків віднесені - підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом (пункт 1.3 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV).
Абзацом 6 пункту 3.7 статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2012 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів.
Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.
Наведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення абзацу 6 пункту 3.7 статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-IV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”щодо обов’язкового зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб’єктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.
Як вбачається з матеріалів справи, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Антрацит Луганської області не відноситься до учасників розрахунків відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, заборгованість державного підприємства “Антрацит” не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за не сплату електроенергії або податковим боргом, спірна заборгованість виникла через несплату державним підприємством „Антрацит ” страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, на які не поширюються норми Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, а тому віднесення державного підприємства “Антрацит” до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, не є підставою для зупинення спірних виконавчих проваджень.
З огляду на викладене, позовні вимоги про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження від 12 березня 2011 року ВП № 21304407 визнається судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позовні вимоги про визнання незаконними дій відповідача по зупиненню виконавчого провадження ВП № 21304407 залишаються судом без задоволення з таких підстав.
Вчинення дій суб’єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб’єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії – постанови про зупинення виконавчого провадження. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об’єкту порушеного права.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 “Про державне мито”від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 21 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 26 березня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Антрацит Луганської області до відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції, третя особа – Державне підприємство „Атрацит” в особі відокремленого підрозділу „Антрацитівський ремонтно-механічний завод” про визнання дій незаконними, скасування постанови № 21304407 від 08.02.2011 р. задовольнити частково.
Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Антрацитівського міськрайонного управління юстиції від 08 лютого 2011 року ВП № 21304407 з примусового виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2010 року по справі № 2а-436/10/1270 про стягнення з державного підприємства „Атрацит” в особі відокремленого підрозділу „Антрацитівський ремонтно-механічний завод” на користь відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Антрацит Луганської області заборгованості по страхових внесках в сумі 21 579, 79 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена та підписана у повному обсязі 25 березня 2011 року.
СуддяК.В. Агевич