Категорія №2.11.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
25 січня 2011 року Справа № 2а-9049/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Агевич К.В.
при секретарі: Ворошило О.Є.,
За участю представників сторін:
від позивача: Калінін К.В. дов. № 1юр. від 23.11.2010;
від відповідача: Самохін Ю.В. дов. № 19013/10/10-013 від 18.10.2010;
Землянухін В.В. дов. № 18175/10/10-013 від 04.10.2010.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську про скасування податкового повідомлення - рішення,-
ВСТАНОВИВ
23.11.2010 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» (далі - позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення - рішення від 16.11.2010 № 0000988023/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 819211,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 409605,50 грн., а всього на суму – 1228816,50 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав наступне. На підставі вимог п.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХХІІ від 04.12.1990 в період з 25.10.2010 по 02.11.2010 проведено невиїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» з питань повноти обчислення податку на додану вартість з жовтня 2008 року по лютий 2010 року. За результатами даної перевірки відповідачем складено акт № 1331/08-6/13413790 від 03.11.2010 яким встановлено порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.1997 та п.5.7 ст.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 наслідком чого стало заниження податку на додану вартість за період з жовтня 2008 року по лютий 2010 року в сумі 819211,00 грн. У зв’язку з чим Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Луганську визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість та направлене податкове повідомлення – рішення товариству з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» від 16.11.2010 №0000988023/0 на загальну суму 1228818,50 грн., з яких 819211,00 грн. – основний борг, а 409605,50 грн. – штрафні санкції. Таке рішення позивач вважає безпідставним, необгрунтованим та незаконним, а тому вважає, таким, що підлягає скасуванню. Оскільки позивачем правомірне віднесено до податкового кредиту суми по взаєморозрахункам позивача з постачальником приватним підприємством «КФ «Парадигма» у загальній сумі 819211 грн., в тому числі за жовтень 2008 року – 40000 грн., за листопад 2008 року – 39720 грн., за грудень 2009 року – 61860 грн., січень 2009 року – 64746 грн., лютий 2009 року – 46770 грн., березень 2009 року – 62501 грн., червень 2009 року – 89969 грн., липень 2009 року – 70000 грн., серпень 2009 року – 66360 грн., вересень 2009 року – 50000 грн., жовтень 2009 року – 47147 грн., листопад 2009 року – 43340 грн., грудень 2009 року – 46680 грн., січень 2010 року – 51940 грн., лютий 2010 року – 38160 грн. Так як фактично приватне підприємство «КФ «Парадигма» поставило обладнання зв’язку позивачу відповідно до договорів на загальну суму 4915268,40 грн. , розрахунки здійснювались у безготівковій формі, що підтверджено банківськими виписками з відмітками банку та свідчить про дійсність оплати товару, а фактичне отримання товару (послуг) підтверджується видатковими накладними та актами вводу в експлуатацію позивачем придбаного обладнання зв’язку.
Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства та необґрунтовано зроблені висновки про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.1997 і тому відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги про скасування податкового повідомлення - рішення від 16.11.2010 №0000988023/0 про визначення податкового зобов’язання на суму 1228818,50 грн. підтримав та надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити. Правова позиція викладена відповідачем у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.87-89). Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийнято ним на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.1997, обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства. Вважають, що Позивачем завищену заявлену суму податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2008 року – лютий 2010 року на загальну суму 819211 грн. та просили суд у задоволення позовних вимог відмовити в повному обсязі. Так як товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» здійснювало операції з приватним підприємством «КФ «Парадигма» без мети настання реальних наслідків, оскільки укладені між ними угоди було спрямоване на ухилення від сплати податків та недоплати податку на додану вартість. Наявність у товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» податкових накладних виписаних приватним підприємством «КФ «Парадигма» складених на підставі нікчемного правочину не є підставою до віднесення таких сум податку на додану вартість до податкового кредиту, а тому товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» при заповненні декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2008 року по лютий 2010 року зависило податковий кредит на суму 819211 грн.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази суд дійшов до висновку про обгрунтованість заявлених вимог з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом законності , відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якої усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Зокрема, юрисдикція адміністративних судів, згідно положень пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України, поширюється на спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» зареєстроване 14.04.1993 у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів за номером 13821200000002483 (Т1 а.с.11), діє на підставі нової редакції Статуту від 17.03.2008 (Т1 а.с.13-30), зміни та доповнення до Статуту (Т1 а.с.31-40) зареєстровані у виконавчому комітеті Луганської міської Ради 18.06.2008, 25.06.2008 та 16.03.2009. Відповідно до довідки АА № 290906 з єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» має статус юридичної особи, місцезнаходженням якої є 91006, м. Луганськ, кв. Ленінського Комсомолу, буд. 1Б, ідентифікаційний код 13413790, основним видом діяльності за КВЕД є діяльність зв’язку (Т1 а.с.12). Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 21.05.2002 №16032806, видане Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську, індивідуальний податковий номер – 134137912017 (Т1 а.с.79).
Відповідач, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську є суб’єктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує надані йому Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХХІІ від 04.12.1990 повноваження.
Судом встановлено, що позивачем за період з жовтня 2008 року по лютий 2010 року проводились господарські операції з приватним підприємством «КФ «Парадигма» щодо поставки обладнання зв’язку: плат до АТС Definity, кабелів підключення шин TDM для розширення та інших комплектуючих, на підставі договору № 31-10-08 від 31.10.2008 (Т1 а.с. 178-179) та № 08-02-10 від 08.02.2010 (Т1 а.с. 180-181) поставки обладнання зв’язку відповідно до специфікацій. По даних договорах позивач від приватного підприємства «КФ «Парадигма» отримав обладнання зв’язку на загальну суму 4915268,40 грн. що підтверджується специфікаціями та видатковими накладними які містяться в матеріалах справи (Т1 а.с. 109 - 154). За отримане обладнання позивач відповідно до виписок по особовим рахункам та реєстру проведених документів по системі Клієнт - Банк (Т1 а.с. 182 – Т2 а.с. 162) перерахував на р/р 2600612220244 в АБ «Український комунальний банк», МФО 304988 приватного підприємства «КФ «Парадигма» 4915268,40 грн., що також підтверджується відповідачем згідно акту № 1331/08-6/13413790 від 03.11.2010 (Т1 а.с. 60-63).
Відповідно до п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Підпунктом 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
А п.п. 7.2.4 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Слід зазначити, на підставі п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Як вбачається із матеріалів справи позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних (Т1 а.с. 155-177) наданих в період з 31.10.2008 по 08.02.2010 приватним підприємством «КФ «Парадигма» на загальну суму 819211,00 грн., про що є відповідні відмітки в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних (Т2 а.с. 214-232). Все отримане за вищезазначеними договорами обладнання відповідно до інвентаризаційного опису оприбутковане позивачем (Т2 а.с. 177 - 213) та введено в експлуатацію (Т3 а.с. 1-46).
Відповідно до матеріалів справи основною діяльністю є діяльність зв’язку. Позивач є відомим у м. Луганську оператором телекомунікаційних послуг. З огляду на вищевикладене вчинені позивачем господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.
Підставою для зменшення податковим органом податкового кредиту з податку на додану вартість позивача у загальній сумі 819211 грн., в тому числі за жовтень 2008 року – 40000 грн., за листопад 2008 року – 39720 грн., за грудень 2009 року – 61860 грн., січень 2009 року – 64746 грн., лютий 2009 року – 46770 грн., березень 2009 року – 62501 грн., червень 2009 року – 89969 грн., липень 2009 року – 70000 грн., серпень 2009 року – 66360 грн., вересень 2009 року – 50000 грн., жовтень 2009 року – 47147 грн., листопад 2009 року – 43340 грн., грудень 2009 року – 46680 грн., січень 2010 року – 51940 грн., лютий 2010 року – 38160 грн., є те, що Відповідачем визначено як нікчемний правочини - договор № 31-10-08 від 31.10.2008 (Т1 а.с. 178-179) та № 08-02-10 від 08.02.2010 (Т1 а.с. 180-181) поставки обладнання зв’язку між позивачем та приватним підприємством «КФ «Парадигма», оскільки їх укладення було спрямоване на ухилення від сплати податків, недоплати податку на додану вартість, без мети настання реальних наслідків. А тому податкові накладні, отримані від приватного підприємства «КФ «Парадигма» не мають юридичної сили та не надають право позивачу нараховувати податковий кредит за цими господарськими відносинами, а в даному випадку 819211,00 грн. В обгрунтування своїх вимог відповідач зазначає про те, що директора приватного підприємства «КФ «Парадигма» ОСОБА_4 засуджено за фіктивне підприємництво і згідно наданих ним пояснень він ніяких господарських документів щодо правовідносин з позивачем не підписував (Т2 а.с. 170-171). Інших правових та фактичних підстав актом перевірки від 03.11.2010 № 1331/08-6/13413790 для зменшення позивачеві суми податкового кредиту податковою інспекцією не встановлено (Т1 а.с. 46-71).
Відповідно до даних з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 14.01.2011, тобто на час розгляду даної справи, зареєстроване приватне підприємство «КФ «Парадигма», і.к. 36006761, місцезнаходження 91033, м. Луганськ, вул. Днєпровська, б.53а, керівник – ОСОБА_5, призначений директором -14.04.2010 (Т2 а.с. 234-235). Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість приватним підприємством «КФ «Парадигма» отримано від 11.09.2008 за №100138572, видане Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Луганська, індивідуальний податковий номер – 360067612362 (Т2 а.с.238) та відповідно до акту №30 від 09.02.2010 анульоване (Т2 а.с. 239-240). Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 21.10.2010 (Т2 а.с. 164-169) ОСОБА_4 визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ст. 358 ч.1 Карного кодексу України, ст. 358 ч.3 Карного кодексу України, ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 205 Карного кодексу України – фіктивне підприємництво, який обіймав посаду директора приватного підприємства «КФ «Парадигма» в розглядає мий період. Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 03.12.2010 в порушенні кримінальної справи за фактом заниження податкових зобов’язань з ПДВ посадовими особами товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» за період з 01.10.2008 по 28.02.2010 відносно господарських операцій з приватним підприємством «КФ «Парадигма» за ознаками складу злочину передбачених ст.ст. 364, 366 Карного кодексу України відмовлено (Т2 а.с. 173-175).
При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України “ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців ”, згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Для надання правової оцінки щодо заявленої позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР в редакції, чинній на час формування податкового кредиту з податку на додану, якими регламентується порядок визначення податкового кредиту. Пунктом 1.7. ст. 1 «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР дано визначення поняття податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Вказаний пункт дає загальне поняття «податковий кредит» і є нормою відсилання, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми податкового кредиту, а відсилає до інших норм цього закону. І розглядати цей пункт окремо без інших пунктів Закону неправомірно.
Відповідно до пункту 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Суд вважає, що з аналізу вказаної норми вбачається, що визначальним чинником для формування податкового кредиту платника ПДВ є подальше використання таких товарів (основних фондів) в операціях оподаткувань в рамках господарської діяльності такої особи - платника податку.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість: наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавств; сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість; доводи податкового органу про безтоварність операцій свого підтвердження не знайшли, та спростовані матеріалами справи; на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, а тому покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Суд вважає, що актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару (робі, послуг).
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для зменшення податковим органом податкового кредиту з податку на додану вартість позивача.
Оскільки податковим органом не надано жодних доказів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій, а наведені податковою інспекцією доводи не є такими, що спростовують правильність заявленої позивачем суми кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2008 року - лютий 2010 року, тому суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 16.11.2010 № 0000988023/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 819211,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 409605,50 грн., а всього на суму – 1228816,50 грн. підлягає скасуванню.
Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
У відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 25.01.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 31.01.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська телефонна компанія» до Спеціализованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську про скасування податкового повідомлення – рішення задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціализованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Луганську № 0000988023/0 від 16 листопада 2010 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська телефонна компанія" (код ЄДРПОУ 13413790) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанову в повному обсязі складено та підписано 31 січня 2011 року.
СуддяК.В. Агевич