ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2011 р. Справа № 61616/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого-судді: Сапіги В.П.,
суддів: Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.05.2009р. по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області про стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И Л А :
13.01.2009 року позивач звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області, в якому просить відновити пропущений строк для звернення до суду.
Зобов’язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії за період 2006 - 2008 років в сумі 3891,90 грн.
Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.05.2009р. позовні вимоги задоволено частково, зобов»язано управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області провести на користь ОСОБА_1 перерахунок розміру підвищення до пенсії, встановленого їй як дитині війни, у періодах з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, визначивши це підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка діяла у вказаних періодах. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відповідності до ч.1 ст. 197 КАС України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення до пенсії.
Позовні вимоги про нарахування та виплату підвищення до пенсії за 2006 рік задоволенню не підлягають, оскільки положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» на поточний рік було зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що остання має право на підвищення до пенсії передбачене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, а саме зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 мають перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточними і не можуть бути оскаржені.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України в редакції, що діяла з 01.09.2005 року, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки звернувся з позовом лише 13.01.2009 року, а відповідачем заявлено клопотання про застосування річного строку звернення до суду.
Посилання суду на застосування до спірних правовідносин ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на думку колегії суддів є необгрунтованим. Так, оскільки Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року прийнятий пізніше ніж Закон України «Про пенсійне забезпечення», то він має пріорітет над останнім, а тому у вказаних правовідносинах застосовуються положення ст.46 Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування», за яким пенсія виплачується за минулий час лише нарахована.
Колегія суддів зазначає, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати річний строк звернення до суду.
Тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України в редакції, що діяла з 01.09.2005 року, оскільки такий позивачем пропущено без поважних причин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог в частині зобов’язання управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області проводити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Положення ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов"язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачам здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" розмірі колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів вважає, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України").
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою позовні вимоги слід задовольнити частково.
Керуючись ст. 160, ст. 195, ст.196, ч.1 ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А :
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області задоволити частково, скасувати постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.05.2009р. по справі № 2а-3191/09 та прийняти нову.
Позов ОСОБА_1 задоволити частково.
Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року з врахуванням ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через п"ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя : В.П.Сапіга
Судді: Т.В.Онишкевич
Я.С.Попко