15.03.2011
Справа №22ц-1246 2011 р. Головуючий в 1-й інстанції Головко О.В.
Категорія: 54 Доповідач –Пузанова Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2011 року березня місяця «15»дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
головуючого: Пузанової Л.В.
суддів: Стародубця М.П., Фурман Т.Г.
при секретарі –Третьяковій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 26 лютого 2010 року у справі за позовом дитячо-юнацької спортивної школи №1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2008 року дитячо-юнацька спортивна школа №1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, зазначаючи, що відповідач працював у школі на посаді тренера-викладача з 27.08.2003 року по 27.05.2008 року.
Для проведення навчально-тренувальних занять з футболу відповідач отримав у користування майно: спортивний інвентар та одяг на загальну суму 3709,95 грн.
Посилаючись на те, що після звільнення з роботи відповідач передане йому майно не повернув, позивач просив суд стягнути з нього на користь школи 10766 грн. 60 коп. –шкоду у розмірі, визначеному відповідно до Порядку визначення розміру збитків від нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №116 від 22.01.1996 року.
Заочним рішенням суду від 26 лютого 2010 року постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь дитячо-юнацької спортивної школи №1 збитки в сумі 10766,60 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 107,76 грн. та витрати по сплаті ІТЗ в сумі 30 грн., а всього 10904,27 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, зазначаючи, що висновки суду щодо його вини у заподіянні школі шкоди не відповідають обставинам справи, а щодо розміру відшкодування –суперечать нормам трудового законодавства і положенням застосованого судом Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою КМУ №116 від 22.01.1996 року.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили. В судовому засіданні представник позивача доводи скарги не визнала, а рішення суду просила залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивач, як працівник, з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність, повинен нести відповідальність за втрачене ним майно відповідно до п.5 ст.134 КЗпП України та у розмірі, визначеному Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №116 від 22.01.1996 року.
Проте повністю погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки, суд зробив його, допустивши порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині визначення розміру шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у дитячо-юнацькій спортивній школі №1 на посаді тренера –викладача з 27.08.2003 року по 27.05.2008 року.
Для проведення навчально-тренувальних занять з футболу ОСОБА_1 отримав у службове використання майно школи: гетри –18 пар, свисток, 25 фішок, 20 манішок, 16 футбольних форм, 2 форми воротаря, 13 м’ячів, один спортивний костюм.
Зазначене майно видане ОСОБА_1 під звіт відповідно до карточки №17 складського обліку матеріалів, що ним не заперечується і не було повернуте на склад після звільнення (а.с.18).
Таким чином школі заподіяна шкода у вигляді вартості втраченого майна.
Відповідно до ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Позивач, із яким погодився суд першої інстанції, вважав, що відповідач несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини школі, оскільки, з ним укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.
Однак, відповідно до вимог ст.1351 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском) перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року №447,24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».
Оскільки посада тренера-викладача не передбачена зазначеним Переліком як така, що передбачає укладення з працівником договору про повну матеріальну відповідальність, висновок суду про те, що укладений школою з ОСОБА_1 договір дає підстави для покладення на нього матеріальної відповідальність у повному розмірі шкоди є неправильними, а доводи апеляційної скарги в цій частині такими, що заслуговують на увагу.
Проте, із встановлених судом обставин справи та обставин, на які послався позивач в обґрунтування позову, вбачається, що ОСОБА_1 отримав належне школі майно під звіт за разовим документом, що ним не заперечується, а це відповідно до п.2 ст.134 КЗпП України є випадком, коли працівник несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини підприємству, установі, організації.
Таким чином, неправильно застосувавши норму матеріального права, суд прийшов до правильного висновку про межі відповідальності відповідача у спірних правовідносинах.
При цьому, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано не прийняв до уваги заперечення відповідача про те, що він виконав свій обов’язок по поверненню ввіреного йому майна, надіславши, його на адресу школи поштою, оскільки при відсутності доказів про отримання цього майна позивачем, не можна вважати факт передачі доведеним.
Разом з тим, вирішуючи питання про визначення розміру шкоди, суд не врахував, що за загальним правилом, встановленим ч.1 ст.1353 КЗпП України, розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установлене ними нормами.
Застосований судом та позивачем Порядок визначає підвищену відповідальність працівника за заподіяну шкоду лише у разі розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, що у спірних правовідносинах відсутнє, як відсутні підстави для визначення розміру шкоди за межами фактичних витрат, понесених позивачем.
Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене судом в даній справі рішення підлягає зміні із зменшенням розміру стягнутих з відповідача на користь позивача збитків з 10766 грн. 60 коп. до 3709 грн. 95 коп., оскільки цей розмір фактичних втрат школи визначений за балансовим рахунком і відповідачем не спростований.
Зменшенню, пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягає і розмір стягнутого з відповідача на користь позивача судового збору із 107 грн. 67 коп. до 51 грн., як це передбачено ст.88 ЦПК України.
В іншій частині доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, як такі, що не ґрунтуються на законі та належних доказах.
На підстав викладеного, ст.ст.132, 134, 1351 1353 КЗпП України керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.
Заочне рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 26 лютого 2010 року змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь дитячо-юнацької спортивної школи №1 збитків з 10766 грн. 60 коп. до 3709 грн. 95 коп. (трьох тисяч семисот дев’яти гривень 95 коп.), судового збору із 107 грн. 67 коп. до 51 грн. (п’ятдесят одної), а розмір всієї стягнутої суми з 10904 грн. 27 коп. до 3790 грн. 95 коп. (трьох тисяч семисот дев’яносто гривень 95 коп.).
В решті це ж рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: підпис
Судді: два підписи
Копія вірна:
Суддя: Л.В.Пузанова
от