Справа № 33-45/11Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач - Декайло П.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 березня 2011 р. Суддя апеляційного суду Тернопільської області Декайло П.В., з участю скаржника ОСОБА_1, в м. Тернополі розглянув адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 18 лютого 2011 року, -
Цією постановою
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, не працюючого, -
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік.
Як визнав доведеним суд в постанові, ОСОБА_1 06 лютого 2011 року близько 00 год. 40 хв. в м. Тернополі по вул. Шептицького, керував транспортним засобом марки “ВАЗ-21051” д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп’яніння, чим порушив п.2.9 (а) Правил дорожнього руху України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову Тернопільського міськрайонного суду від 18 лютого 2011 року скасувати, як незаконну і таку, що суперечить вимогам ст.ст. 33, 280, 283 КУпАП та прийняти нову, якою накласти на нього більш м’яке покарання у виді штрафу в розмірі наближеному до мінімального. Вважає, що судом під час розгляду справи не встановлено де він працює, який в нього заробіток та чи має дітей. Також вказує на те, що судом не враховано обставини, які мають значення для об’єктивного та справедливого накладення стягнення, а саме: визнання ним своєї вини, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, неофіційну роботу водієм, яка приносить дохід на утримання сім’ї. Крім цього, стверджує, що про існування даної постанови, дізнався лише 02 березня 2011 року, оскільки в суд його ніхто не викликав та повістку не надсилав, а тому просить поновити пропущений строк для апеляційного оскарження вказаної постанови суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши скаржника ОСОБА_1, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та з мотивів викладених у ній просить поновити пропущений строк для апеляційного оскарження постанови суду, скасувати дану постанову суду і прийняти нову, якою накласти на нього більш м’яке покарання у виді штрафу в розмірі наближеному до мінімального, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з таких міркувань.
Так, з матеріалів справи убачається, що дана справа була розглянута без участі ОСОБА_1, а копію постанови суду від 18 лютого 2011 року він одержав лише 02 березня 2011 року.
Відповідно до вимог ч.1 ст.268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно вимог ч.1 ст.277-1 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Проте, будь-яких даних, які б свідчили про своєчасне сповіщення ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, в матеріалах справи не має, а тому вважаю, що строк на апеляційне оскарження апелянту слід поновити, так як він пропущений з поважної причини.
Доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП доведена належним чином розглянутими, оціненими та викладеними у постанові суду доказами та самим апелянтом не оскаржується.
Щодо накладення адміністративного стягнення, то постанова суду в цій частині підлягає зміні.
Так, санкція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає стягнення не тільки у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а й накладення штрафу від 150 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 18) суди при накладенні адміністративного стягнення повинні враховувати характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступень його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.
Проте, в постанові не наведено мотивів, з яких суд застосував щодо ОСОБА_1 саме позбавлення права керування транспортними засобами, у той час як зазначеною нормою передбачено й інше більш м’яке стягнення.
Враховуючи особливості вчинення даного адміністративного правопорушення, даних про особу порушника, обставин, що пом’якшують відповідальність та інші дані наведені ним в апеляційній скарзі, є підстави застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу, тобто змінити постанову суду першої інстанції в цій частині.
На підставі наведеного, керуючись ст.294 КУпАП, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження.
Постанову судді Тернопільського міськрайонного суду від 18 лютого 2011 року в частині накладення адміністративного стягнення змінити.
Накласти на ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП адміністративне стягнення у виді 2550 (двох тисяч п’ятсот п’ятдесят) гривень штрафу в доход держави.
В решті постанову судді Тернопільського міськрайонного суду від 18 лютого 2011 року залишити без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області П.В. Декайло