Справа № 1-206/11

ВИРОК

          ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

             "11" березня 2011 р.  Святошинський районний суд м.Києва

в складі головуючої судді                              Домарацької А.В.,

                  при секретарях                                 Усенко І.М., Шемет Л.В.,

                  з участю прокурора                          Заріцької О.А.,

розглянувши у відкритому судововму засіданні в м.Києві справу про обвинувачення   ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

                           м. Києва, українця, громадянина України, не одруженого,

                            з  середньою освітою, не працюючого, зареєстрованого та

                            проживаючого АДРЕСА_1, раніше

                            засудженого:

                            - 14.04.2000 року Жовтневим районним судом м. Києва за

                            ст. 215-3 ч. 1 КК України (КК в редакції 1960 р.) до 1 року

                            позбавлення волі;

                            - 22.05.2000 року Радянським  районним судом м. Києва за ст.ст.

                            215-3 ч. 2, 145 ч. 1,42, 42 ч. 3  КК України (КК в редакції 1960 р.)

                            до 3 років 10 місяців позбавлення волі;

                            - 25.02.2003 року за ст. 190 ч.1 КК України до 2 років обмеження

                            волі,

                            - 10.10.2003 року  Печерським районним судом м. Києва за ст.

                            186 ч. 3 КК України до 5 років позбавлення волі,

в скоєнні злочину, передбаченого ст. 185 ч.3 КК України, -

встановив:

        Підсудний ОСОБА_1, будучи раніше засудженим, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і знову скоїв умисний злочин.

Так, підсудний ОСОБА_1 18.10.2010 року, приблизно в 18 годин 10 хвилин,  перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, з проникненням в інше приміщення, а саме в приміщення храму Казанської ікони Божої Матері, розташованого по вул. Симиренка, 12 в м. Києві, повторно, таємно викрав чуже майно, яке належить потерпілій ОСОБА_2.

        При цьому, підсудний ОСОБА_1 18.10.2010 року, приблизно в 18 годин 10 хвилин,  знаходячись біля храму Казанської ікони Божої Матері, розташованого по вул. Симиренка, 12 в м. Києві, вирішив скоїти крадіжку чужого майна. Реалізуючи свій злочинний умисел, підсудний ОСОБА_1 зайшов до приміщення вказаного храму і, піднявшись на другий поверх, виявив відчиненими вхідні двері до приміщення швейної майстерні. Скориставшись тим, що в даному приміщенні нікого не було, підсудний ОСОБА_1 зайшов до приміщення, звідки з метою обернення на свою користь та особистого збагачення, повторно, таємно викрав чуже майно, яке належить потерпілій ОСОБА_2, а саме - мобільний телефон «Нокіа»Н73, ціною 800 гривень, з сім-карткою оператора мобільного зв’язку  «Київстар», ціною 35 гривень, на рахунку якої коштів не було, а всього майна на загальну суму 835 грн.

        З викраденим чужим майном ОСОБА_1  з місця скоєння злочину втік, завдавши потерпілій матеріальну шкоду.

        Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою винність в скоєнні інкримінованого йому складу злочину, передбаченого  ст. 185 ч.3 КК України не  визнав і показав суду, що18.10.2010 року, приблизно в 18 годин, після вживання спиртних напоїв, він, проходячи біля храму Казанської ікони Божої Матері, вирішив зайти в храм та оглянути його. З цією метою він увійшов  до приміщення храму, оглянув перший поверх та направився на другий поверх по сходах. Вийшовши на другий поверх, він нічого цікавого для себе не знайшов, а до нього підійшов раніше йому незнайомий чоловік, як потім йому стало відомо ОСОБА_3, який попросив покинути приміщення храму. Він почав спускатися по сходах, але з храму виходити не хотів, тому у нього з ОСОБА_3 виник словесний конфлікт, після чого він вийшов на вулицю і пішов до додому.

        19.10.2010 року до нього зателефонував дільничний інспектор міліції, який попросив його зайти до приміщення дільничного пункту міліції, на що він погодився. Коли він знаходився в приміщенні дільничого пункту міліції, туди зайшла раніше незнайома йому жінка з заявою про крадіжку її мобільного телефону, а коли побачила його (підсудного), то вказала на нього, як на особу, яка викрала 18.10.2010 року у неї мобільний телефон.

        Не дивлячись на невизнання підсудним ОСОБА_1 своєї вини, його винність в скоєнні інкримінованого йому складу злочину, передбаченого ст. 185 ч.3 КК України повністю підтверджується зібраними по справі доказами, а саме:

        -показами потерпілої ОСОБА_2, про те, що вона працює в храмі Казанської ікони Божої Матері, розташованому по вул. Симиренка, 12 в м. Києві. 18.10.2010 року, приблизно в 10 годин, вона прийшла на роботу до швейної майстерні, де працювала до 18 годин. Після закінчення робочого часу, залишивши на робочуму місці ключі та телефон, вона вийшла до іншого приміщення швейної майстерні і помітила як на цей поверх зайшов раніше їй незнайомий чоловік, як потім їй стало відомо –підсудний ОСОБА_1 Вона його запитала, що він тут робить, на що останній їй повідомив, що шукає якусь дівчину. Вона відповіла йому, що тут нікого немає, а він зайшов до приміщення швейної майстерні, де лежали її особисті речі, ключі, телефон. Через кілька хвилин він вийшов звідти, до нього підійшов працівник храму ОСОБА_3, який запропонував йому залишити храм та провів його з другого поверху. Не підозрюючи нічого, вона продовжувала працювати, а потім, через деякий час, вона увійшла в приміщення майстерні, де знаходились її речі, та виявила відсутність свого мобільного телефону «Нокіа Н73», ціною 800 гривень, з сім-карткою оператора мобільного зв’язку  «Київстар», ціною 35 гривень, на рахунку якої коштів не було, а всього майна на загальну суму 835 грн.

        Виявивши відсутність телефону, вона зрозуміла, що ОСОБА_1 його забрав та побігла до виходу, щоб наздогнати його, при цьому крикнула «стій»і сказала ОСОБА_3 що цей чоловік викрав в неї телефон. ОСОБА_3 побіг за ним, однак не наздогнав його.

        19.10.2010 року вона пішла до дільничного пункту міліції, щоб написати заяву про вчинений відносно неї злочин і там побачила чоловіка, який викрав в неї мобільний телефон, це був ОСОБА_1 Даним злочином їй завдана матеріальна шкода на загальну суму 835 грн., заявлений цивільний позов підтримала та просила стягнути вказану суму з підсудного. При призначенні покарання ОСОБА_1 покладалась на розсуду суду;

        - показами свідка ОСОБА_3, про те, що 18.10.2010 року, приблизно в 18 годин, він, знаходячись в храмі Казанської ікони Божої Матері, розташованому по вул. Симиренка, 12 в м. Києві, де він працює паламарем, вийшовши на другий поверх по сходах, побачив, що там знаходиться раніше йому незнайомий чоловік, як потім йому стало відомо ОСОБА_1, якого він запитав, що той тут робить. На запитання ОСОБА_1 відповів, що шукає свою знайому.  Він ОСОБА_1 сказав, що йому немає чого тут шукати та попросив покинути приміщення храму. ОСОБА_1 не бажав залишати храм, але він провів його на перший поверх. Коли ОСОБА_1 пішов, він почув крик ОСОБА_2 «стій», вона повідомила, що цей чоловік викрав в неї мобільний телефон, він (свідок) побіг за ОСОБА_1, але не наздогнав його. На слідуючий день ОСОБА_2 пішла до дільничого пункту міліції з документами на телефон і із заявою про про злочин і в дільничого інспектора побачила ОСОБА_1, який викрав в неї телефон;

        - показами свідка ОСОБА_4  про те, що він працює в Святошинському РУ ГУМВС України в м. Києві на посаді дільничого інспектора міліції. 19.10.2010 року він перебував на своєму робочому місці в дільничному пункті міліції. Того дня він викликав до себе в кабінет для проведення профілактичної роботи ОСОБА_1, який підпадає під адміністративний нагляд. Останній  прийшов приблизно в 10 годин 30 хвилин того ж дня. Приблизно в 11 годин до дільничного пункту міліції увійшла раніше незнайома йому жінка, як потім йому стало відомо ОСОБА_2, яка повідомила, що  18.10.2010 року у неї викрали мобільний телефон «Нокіа»Н-73. При цьому, знаходячись в кабінеті дільничного пункту міліції, ОСОБА_2 побачивши ОСОБА_1, вказала на нього, як на особу, яка викрала її мобільний телефон. При бесіді з ОСОБА_1, останній зізнався у вчиненні даного злочину.

В подальшому зібраний матеріал був зареєстрований та переданий до СВ Святошинського РУ;

        - показами свідка ОСОБА_5 про те, що він працює дільничим інспектором міліції Святошинського РУ ГУ МВС України в м.Києві, підсудного ОСОБА_1 знає з 2008 року, оскільки останній проживає на території, яку він обслуговує та перебував під адміністративним наглядом після звільнення з місць позбавлення волі. Він неодноразово викликав ОСОБА_1 для проведення профілактичних бесід, оскільки на нього скаржилась його мати, яку він, перебуваючи у нетверезому стані, бив. У жовтні 2010 року він знову викликав до себе ОСОБА_1, оскільки надійшла скарга від його матері, однак з ним проводив профілактичну бесіду інший інспектор міліції –ОСОБА_4, який потім повідомив йому, що під час бесіди з ОСОБА_1 до нього в кабінет зайшла громадянка із заявою про викрадення у неї мобільного телефону та, побачивши ОСОБА_1, вказала на нього, як на особу, яка викрала мобільний телефон. В його присутності ОСОБА_1 власноручно написав пояснення, в яких зізнався у викраденні мобільного телефону. Фізичний та психологічний тиск до ОСОБА_1 не застосовувався, всі пояснення він давав добровільно;

        -протоколом огляду місця події від 19.10.2010 року, згідно якого було оглянуто службове приміщення храму Казанської ікони Божої Матері, розташованого по вул. Симиренка, 12 в м. Києві (а.с.6-8);

        - поясненнями ОСОБА_1,  від 19.10.2010 року, даними дільничому інспектору міліції ОСОБА_4, де він визнавав свою вину, власноручно написав пояснення з приводу скоєння ним крадіжки мобільного телефона  потерпілої ОСОБА_2 (а.с. 13-15);

        - показами підозрюваного ОСОБА_1 від 19.10.2010 року про те, що 18.10.2010 року, після вживання спиртних напоїв, приблизно о 18 годині, він, проходячи біля храму Казанської ікони Божої матері, вирішив зайти в храм з метою здійснення крадіжки. Вийшовши на другий поверх, побачив жінку, яка увійшла в одну з кімнат. Побачивши, що за його діями ніхто не спостерагає, він увійшов до одного з приміщень на другому поверсі, де побачив, що на столі лежить мобільний телефон, який він вирішив викрасти. Для цього він підійшов до столу, взяв мобільний телефон в руку та поклав його до своєї кишені. Потім вийшов на коридор, де зустрів раніше незнайомого йому ОСОБА_3, який запитав, що він (ОСОБА_1) тут шукає і попросив покинути приміщення. Вийшовши на вулицю, він направився в напрямку озера і, оскільки був у нетверезому стані, загубив мобільний телефон. 19.10.2010 року йому зателефонував дільничий інспектор та запросив його до пункту міліції. Він прийшов і на питання дільничого, що він вчора робив, він зізнався в скоєнні злочину (а.с. 33-34);

       - аналогічними показами обвинуваченого ОСОБА_1 від 19.10.2010 року (а.с.42-43);

        Допитаний в судовому засіданні слідчий ОСОБА_6 пояснив, що в його провадженні знаходилась кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_1 за ст. 185 ч.3 КК України. Він особисто допитував ОСОБА_1, всі покази він давав добровільно, визнавав вину, щиро каявся у скоєному, а під час повторного допиту в якості обвинуваченого з участю захисника, ОСОБА_1 змінив свої покази та вже винним себе у викраденні телефону не визнавав. Фізичний або психологічний вплив на ОСОБА_1 не здійснювався, всі покази він давав добровільно.

        Доводи підсудного ОСОБА_1 в тій частині, що на досудовому слідстві він визнавав свою вину і давав детальні покази з приводу скоєння ним злочину під фізичним і психічним впливом на нього працівників міліції, суд не приймає до уваги, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході судового слідства і спростовуються матеріалами справи та показами допитаних в судовому засіданні потерпілої та свідків, покази яких є послідовними, об»єктивно вказують на фактичні обставини, що мали місце, а тому приймаються судом.

        Таким чином, суд, дослідивши  зібрані по справі докази, приходить до висновку, що винність підсудного ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого ст. 185 ч.3 КК України доведена повністю і кваліфікація його дій за ст. 185 ч. 3 КК України є правильною, так як він з проникненням в інше приміщення, повторно, таємно викрав чуже майно, що належить потерпілій ОСОБА_2

        Суд вважає, що невизнання підсудним ОСОБА_1 своєї вини в скоєному злочині є способом його захисту з метою ухилення від кримінальної відповідальності за скоєне.

        Обираючи міру покарання підсудному ОСОБА_1, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, рецидив злочинів, те, що  підсудний раніше  неодноразово судимий, не працює,  за місцем утримання характеризується позитивно, і вважає за необхідне обрати йому покарання у вигляді позбавлення волі т.я. вважає, що він не може бути виправлений та перевихований без відбування покарання.

        Обставиною, що обтяжує вину підсудного ОСОБА_1, є скоєння ним злочину в стані алкогольного сп»яніння.

        Заявлений по справі цивільний позов потерпілою ОСОБА_2 підлягає задоволенню в повному обсязі.

        Керуючись ст. ст. 323-324 КПК України, суд ,-

                                             З А С У Д И В :

        ОСОБА_1 визнати винним в скоєнні злочину, передбаченого  ст. 185 ч. 3  КК України  та  призначити  йому  покарання у вигляді

4-х (чотирьох) років  позбавлення волі.

        Строк відбуття покарання рахувати  з   19.10.2010 року.

        Цивільний позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 835 (вісімсот тридцять п»ять) грн.              

        Міру запобіжного заходу засудженому  ОСОБА_1,  до вступу вироку в законну силу, залишити попередню - тримання під вартою в Київському СІЗО Державного департаменту України з питань виконання покарань.

           Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва протягом 15 діб з часу вручення його копії засудженому, іншими учасниками процесу в цей же термін з моменту проголошення.

            СУДДЯ