ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
20.12.07 Справа№ 2/601-18/135А
Господарський суд Львівської області в складі
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні в м.Львові
розглянувши справу за позовом | Державного територіально-галузевого об‘єднання (надалі ДТГО) „Львівська залізниця” |
до | Державної інспекції з контролю за цінами у Рівненській області |
про | скасування рішення |
з участю представників:
від позивача –Коцелко Г.В. –представник (довіреність за №1058 від 22.09.2006 року);
від відповідача – Карпюк А.Є. –головний державний інспектор (довіреність за №02-15/841 від 23.05.2007 року);
Мельничук Є.С. –головний спеціаліст-юрисконсульт (довіреність за №02-15/40 від 12.01.2007 року),
ВСТАНОВИВ:
що ДТГО „Львівська залізниця” звернулося з позовом до господарського суду про скасування рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Рівненській області за №21 від 20.03.2007 року „Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін”.
Позивач вважає, що при здійсненні маневрової роботи ним виконувались роботи, по яких не здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Щодо порушень дисципліни цін при зважуванні, то позивач вважає, що оскільки зважування вантажів за вільними цінами пов‘язується з випадками, коли це не передбачено Правилами, то ним правомірно зважувався вантаж за вільними цінами. Не було порушень дисципліни цін, вважає позивач, і при встановлені плати за охорону вантажів, оскільки орган з контролю за цінами допустив не вірне тлумачення прикордонно-передавальної станції.
У поясненнях до позовної заяви за №М-1082 від 30.10.2007 року позивач звертає увагу на те, що відповідачем не обґрунтовано у акті перевірки визначено виручку, яка підлягає стягненню.
Представник позивача в судовому засіданні дав аналогічні пояснення, просить позов задоволити.
Відповідач подав заперечення на позовну заяву за №02-15/832 від 21.05.2007 року, в якому зазначає, що за маневрову роботу, яка виконувалась локомотивом залізниці не одночасно з подачею і забиранням вагонів позивач нараховував плату за вільними цінами, чим і допустив порушення дисципліни ціноутворення. Також, вважає відповідач, за зважування вантажів і тари на вагонній вазі залізниці станцією Сарни застосовувались вільні ціни, а не державні. Щодо порушення дисципліни цін за при нарахуванні плати за охорону вантажів, то відповідач вважає, що позивачем неправильно застосовувався тариф для станції призначення, яка була станцією переадресування.
Аналогічна правова позиція викладена у поясненнях за №02-15/2229 від 26.10.2007 року, за №02-15/2765 від 04.12.2007 року та за №02-15/2448 від 13.11.2007 року.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, просять в їх задоволенні відмовити, з викладених у запереченні підстав.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
За результатами перевірки дотримання державної дисципліни цін у Відокремленому підрозділ „Станція Сарни” ДТГО „Львівська залізниці” з питань порядку застосування тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов‘язані з ним послуги Державною інспекцією з контролю за цінами в Рівненській області складено акт від 02.02.2007 року та прийнято рішення за №21 від 20.03.2007 року, яким вилучено у позивача в доход державного бюджету 732490 грн. 16 коп. необґрунтовано отриманої виручки та 1464980 грн. 32 коп. штрафу.
В акті перевірки зазначено, що при нарахуванні плати за маневрову роботу, яка виконувалась локомотивом залізниці не одночасно з подачею і забиранням вагонів, а також плати за зважування вагонів на вагонній вазі залізниці станцією Сарни застосовувались договірні ціни замість регульованих, які передбачені п.1.8, п.4.1 та п.7 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 з урахуванням коефіцієнтів індексації.
Також, в акті перевірки зазначається, що при нарахуванні плати за охорону вантажів (світлих нафтопродуктів) при їх затримці на прикордонно-передавальній станції Сарни для проходження митного контролю, з вини вантажоодержувача, та з причини подальшого переадресування цистерн з нафтопродуктами по всій території України, станцією застосовувались тарифи, передбачені п.27.6 Розділу 1 Тарифного керівництва №1, замість тарифів, передбачених п.27.7 розділу 1 Тарифного керівництва №1. Термін затримки вантажів, продовжується в акті, в більшості випадків визначався всупереч п.27.7 Тарифного керівництва №1 не з 24 години дня затримки.
Даючи правову оцінку правомірності прийнятого відповідачем рішення, суд виходив з наступного.
Згідно ст.1 Закону України „Про ціни та ціноутворення”, за №507-ХІІ від 03.12.1990 року, з наступними змінами та доповненнями, законодавство в Україні про ціноутворення складається з цього закону та інших актів законодавства України, що видаються відповідно до нього. Як вбачається з преамбули цього Закону, він визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території України.
Відповідно до ст. 7 Закону України „Про ціни та ціноутворення” вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Згідно з ст. 8 вищезазначеного Закону, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів; введення Урядом України інших методів державного регулювання.
Відповідно до ст. 13 Закону України „Про ціни та ціноутворення” державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. А в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.
Частиною 1 статті 190 ГК України передбачено, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.
Тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом України затверджені наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 року за №551 „Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України”, зокрема, Тарифне керівництво №1.
Пунктом 26 Розділу 1, Тарифного керівництва №1 передбачено, що розрахунки за роботи й послуги, пов'язані з перевезенням вантажів і пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству.
Як вбачається з наведених норм, одним із принципів побудови дисципліни цін є, те що розрахунки за роботи і послуги проводяться за вільними цінами, якщо до них не здійснюється державне регулювання тарифів.
Щодо порушень дисципліни цін при нарахуванні плати за маневрову роботу, яка виконувалась локомотивом залізниці не одночасно з подачею і забиранням вагонів.
Державна інспекція з контролю за цінами вважає, що згідно п.1.8 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею та забиранням вагонів, на окрему вимогу власника під‘їзної колії або вантажовласника, оформлену пам‘яткою про користування вагонами або відомістю плати за користування вагонами стягується плата в розмірі 60 грн. 00 коп. за кожні півгодини роботи локомотива, враховуючи неповні півгодини за повні. До такої роботи належать: переставляння вагонів із одного фронту навантажувально-вивантажувальних робіт на інший, переставляння вагонів на ваги і для дозування, прибирання їх після переважування та дозування, а також у випадках, коли завантаження або вивантаження виконуються з обов'язковою присутністю локомотива залізниці.
В свою чергу, позивач вважає, що, в даному випадку ним правильно застосовані вільні ціни за послуги, які передбачені рядком 21 п.26 Розділу 1 Тарифного керівництва №1, - виконання маневрової роботи з вагонами на станціях, під'їзних коліях та інших місцях незагального користування на прохання відправників (одержувачів).
Як вбачається з наведених норм Тарифного керівництва №1 та зазначеного принципу побудови цін, суду належить встановити чи плата за надані послуги з маневрової роботи, які здійснювались відокремленим підрозділом позивача, відноситься до державного регулювання цін.
При цьому, судом взято до уваги наступні обставини справи.
Умови виконання залізницею маневрової роботи наведені у пунктах 1.8, 1.9. п. 1 Збір за подачу і забирання вагонів локомотивом залізницею розділу 2 Тарифного керівництва №1. За умовами виконання і місцем розташування маневрової роботи у Тарифному керівництві №1, дана маневрова робота є невід‘ємною від виконання залізницею роботи по подачі і забиранню вагонів локомотивом залізницею.
Послуга залізниці по подачі і забиранню вагонів надається лише на підставі договору про подачу і забиранню вагонів, що укладається у випадку обслуговування залізничної під‘їзної колії локомотивом залізниці.
Текст договору є типовим і є додатком №2 до п.2.1 Правил обслуговування залізничних під‘їзних колій.
Порядок подачі і забирання вагонів наведений у п.4 зазначених Правил при чому відстань, за яку сплачується плата за подачу і забирання вагонів, вказується в договорі (підпункту 4.5 Правил) і є фіксованою, незмінною.
Подача і забирання вагонів залізницею здійснюється лише в межах під‘їзної колії від відмітки „межа під‘їзної колії” до фронтів навантаження.
Визначення вантажних фронтів наведено у п.5 Правил. Розміри вантажних фронтів на під‘їзних коліях, які обслуговуються локомотивом залізниці, вказуються в договорі про подачу забирання вагонів (п.5.1 абз. 4 Правил обслуговування залізничних під‘їзних колій).
Згідно п.6 зазначеного типового договору залізницею здійснюється не тільки подача і забирання вагонів, а і їх розставлення на місця навантаження, вивантаження.
Послуги залізниці по розставленню вагонів на під‘їзній колії на вантажних фронтах і є маневровою роботою, визначення якої наведено у пунктах 1.8 і 1.9 Тарифного керівництва №1. Отже, послуги залізниці по подачі і забиранню вагонів і по маневровій роботі, що виконується в процесі подачі й забирання і не одночасно з подачею і забиранням є невід‘ємними одна від одної і надаються на під‘їзній колії у сукупності за положеннями пункту 1 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 за державними фіксованими тарифами.
Послуги залізниці по маневровій роботі, яка надається поза межами під‘їзної колії, а також по маневровій роботі, яка надається на під‘їзній колії, але за своїм визначенням не входить у формулювання, наведене у пунктах 1.8 і 1.9 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 надається залізницею по вільних тарифах за загальним правилом, що наведене у Законі Україні „Про ціни і ціноутворення”, всі роботи на які не встановлені державні тарифи надаються по вільним (договірним) тарифам.
Так, з акту перевірки на підставі якого відповідач прийняв рішення, що оскаржується залізницею, випливає, що маневрова робота виконувалась при зважуванні вагонів на вагах залізниці, що розташовані на станційних коліях станції Сарни, а не на під'їзній колії вантажовласника.
Виконання даної маневрової роботи підтверджується листами-зверненнями вантажовласників про прохання зважувати вагони на станційних вагах, технічними паспортами ваг станції Сарни, схемою станції Сарни з зазначенням місцезнаходження ваг, договорами про подачу-забирання вагонів, що є доданими до справи.
При цьому, відповідач не взяв до уваги того, що згідно Переліку платежів, зборів і штрафів, які стягуються при перевезенні вантажів залізничним транспортом, затвердженого Укрзалізницею 10.03.2000 року та введеного в дію розпорядженням Укрзалізниці №ЦЗЕ-388 від 10.03.2000 (далі - Перелік), запроваджені коди для занесення зборів та штрафів у відомості плати за користування вагонами (витяг додається).
Згідно позиції 21 Переліку за маневрову роботу, яка виконується за вільними (договірними) тарифами встановлений код для занесення у відомості плати за користування вагонами 171. А згідно позиції 38 Переліку за маневрову роботу, яка виконується за тарифом, що підлягає державному регулюванню встановлений код 188.
Таким чином, Переліком встановлені коди для ідентифікації у первинних документах платежів, зборів і штрафів, які стягуються при перевезенні вантажів залізничним транспортом.
В первинних документах, які перевірялись відповідачем, сума плати за маневрову роботу зазначена разом із застосуванням коду 171, який ідентифікує послугу позивача надану вантажовласникові по вільним (договірним) тарифам. Крім того, в первинних документах, які перевірялись відповідачем, є підпис представників вантажовласника, який підтверджує факт надання (приймання) послуг саме за вільними (договірними) тарифами, що відповідає умові викладеній позивачем і вантажовласниками у Переліках видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються залізничним транспортом за вільними тарифами за згодою сторін і визначений в додатках до договорів про організацію перевезень.
З огляду на викладені обставини, відповідачем не доказано, як передбачено ч.2 ст.71 КАС України, обставин з яких би вбачалось, що вартість послуг, які надавались позивачем, регулюється державою, зокрема п.1.8 Розділу 2 Тарифного керівництва №1.
Щодо порушень дисципліни цін при нарахуванні плати за зважування вагонів на вагонній вазі залізниці.
Державна інспекція з контролю за цінами вважає, що при нарахуванні плати за зважування вантажів і тари на вагонній вазі залізниці станцією Сарни було порушено вимоги п.4.1 Розділу 2 Тарифного керівництва №1, яким передбачено збір за зважування вантажів і тари на вагонних вагах залізниці в розмірі 14 грн. 60 коп. за один вагон будь-якої вантажопідйомності.
Позивач, в свою чергу вважає, що, в даному випадку, ним правильно застосовані вільні ціни за послуги, які передбачені рядком 10 п.26 Розділу 1 Тарифного керівництва №1, - зважування й перевірка на прохання одержувача (відправника) маси вантажів при прийманні, видачі й перевантаженні у випадках, не передбачених Правилами.
Як і в попередньому випадку, судом встановлюються обставини правомірності застосування відокремленим підрозділом залізниці до наданих послуг за зважування вагонів на вагонній вазі залізниці вільних тарифів, з врахуванням згаданого принципу регулювання цін.
Як вбачається з наведених норм Тарифного керівництва №1 різниця між ними полягає утому, що вільні ціни застосовуються до випадків, не передбачених Правилами.
Яке вбачається зі змісту акту щодо даного правопорушення, відповідачем не здійснювалось розмежування випадків в розрізі Правил.
Отже, збір за зважування вантажів відповідно до п.4 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 справляється лише у випадках передбачених правилами, зокрема, при перевірці маси вантажів на станції призначення, відповідно до ст.52 Статуту залізниць України та п.12 Правил видачі вантажів, оскільки обов‘язок такого зважування покладено на залізницю.
Як вбачається з матеріалів справи зважування, які проводились станцією Сарни на прохання вантажовласників, Правилами не передбачені, і тому ціни за вільними тарифами відокремленим підрозділом позивача застосовувались у відповідності до вимог рядка 10 п.26 Розділу 1 Тарифного керівництва №1.
Щодо порушень дисципліни цін при нарахуванні плати за охорону вантажів (світлих нафтопродуктів) при їх затримці на прикордонно-передавальній станції Сарни для проходження митного контролю, з вини вантажоодержувача, та з причини подальшого переадресування цистерн з нафтопродуктами по всій території України.
Відповідач вважає, що при нарахуванні плати за охорону вантажів (світлих нафтопродуктів) при їх затримці на прикордонній станції Митною енергетичною службою для проходження митного контролю та з причин подальшого переадресування їх по всій території України (на станції переадресування), з вини вантажоодержувача, позивач неправомірно нараховував плату у відповідності до п.27.6 розділу 1, Тарифного керівництва №1, хоча повинен був нараховувати плату у відповідності до вимог п.27.7 згаданого Розділу.
У відповідності до згаданого п.27.6 якщо на станції відправлення (призначення) виникає затримка вантажу, що охороняється, з вини відправника (одержувача), то додатково з винної сторони стягується за кожну вагоно-добу - 150 грн.; контейнеро-добу для контейнерів масою брутто: 3 т - 15 грн.; 5 т - 30 грн.; 20, 24 т - 64 грн.; 30 т і більше - 150 грн.
Пунктом 27.7 Розділу 1 Тарифного керівництва №1 передбачено, що якщо на станції переадресування або прикордонній виникає затримка вантажу, що охороняється, з вини відправника (одержувача) або з причини переадресування, то додатково залізниці сплачується за кожну вагоно-добу - 6,9 грн.; контейнеро-добу для контейнерів масою брутто: 3, 5 т - 1,1 грн.; 20, 24 т - 3,5 грн.; 30 т і більше - 6,9 грн.
Наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1998 року № 411, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.02.97 р. за № 50/1854, затверджено Правила технічної експлуатації залізниць України, якими дано визначення термінів, що застосовуються в правилах технічної експлуатації залізниць України. Зокрема, згідно даних Правил, прикордонна станція - це станція, що розташована перед кордоном із суміжною державою. Наступною за цією станцією є станція суміжної держави. Прикордонно-передавальною станцією - є станція, що є останньою перед суміжною державою. Дільнична чи сортувальна станція - це станція, яка призначена для виконання операцій з технічного й комерційного огляду вагонів, що передаються в суміжну державу, а також для виконання операцій з перевізними документами. Пунктом 1.10 Загального положення про залізничну станцію, затвердженого наказом Укрзалізниці від 30.12.2004 року № 1041-ЦЗ, визначено, що прикордонною станцією є станція, що розташована перед кордоном із суміжною державою і наступною за цією станцією є станція суміжної держави. В даному випадку, виходячи з вищенаведених положень чинного законодавства, станція Сарни не є прикордонною станцією. Такою станцією є станція Удрицьк.
Враховуючи те, що станція Сарни не є прикордонною, саме з чим чинне законодавство пов‘язує плату за охорону згаданих вантажів, відповідач неправомірно визначив порушення при нарахуванні плати за охорону вантажів.
Щодо посилань відповідача на те, що станція Сарни була станцією переадресування, то суд не може взяти такі до уваги з наступних міркувань.
Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що вантажоодержувачами надсилались листи про переадресування вантажів.
Відповідно до п. 1 Правил переадресування вантажів (ст.ст. 44, 45 Статуту залізниць України), зміна станції призначення або разом з нею і одержувача вантажу (переадресування) здійснюється в порядку, передбаченому ст. 44 Статуту залізниць України. Переадресування здійснюється за заявою відправника, одержувача або експедитора (за дорученням).
Таким чином, відповідачем не взято до уваги того, що в супроводжувальних документах станція Сарни вказувалась як станція призначення –за цей час відокремленим підрозділом відповідача плата нараховувалась правомірно у відповідності до вимог п.27.6 розділу 1, Тарифного керівництва №1, а з моменту отримання листів від вантажоодержувачів –на підставі пункту 27.7 Розділу 1 Тарифного керівництва №1, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Посилання позивача на те, що відповідачем не обґрунтовано у акті перевірки визначено виручку, яка підлягає стягненню, не беруться до уваги оскільки спростовуються змістом акти перевірки.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги підставні і обґрунтовані, а тому адміністративний позов належить задоволити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача в розмірі передбаченому п.3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задоволити.
2. Скасувати, прийняте Державною інспекцією з контролю за цінами в Рівненській області, рішення за №21 від 20.03.2007 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного територіально-галузевого об‘єднання „Львівська залізниця” (код ЄДРПОУ 01059900), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Гоголя, 1, 3 грн. 40 коп. судового збору.
4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя