ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.12.2007 Справа № 25/154-07
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Лотоцької Л.О. (доповідач)
суддів: Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.
при секретарі судового засідання Ролдугіній Н. В.
За участю представників сторін:
від позивача: Задорожна І.О. представник, довіреність №199 від 07.12.07;
Галасун Г.І. начальник відділу, довіреність №128 від 01.01.07;
від відповідача: Гузь В.Г. представник, довіреність №05/04 від 23.04.07;
Короленко О.Є. представник, довіреність № б/н від 18.05.07;
від третьої особи: Галасун Г.І. представник, довіреність №329 від 11.09.07;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон", с. Малозахарино Солонянського району Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2007 року у справі № 25/154-07
за позовом Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Дніпропетровськ
до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон", с. Малозахарино Солонянського району Дніпропетровської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Відкрите акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Київ
про визнання недійсним пункту договору
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2007 року (суддя Чередко А. Є.) задоволено позов Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України": визнано недійсним пункт 4.2.5 договору оренди нежитлових приміщень № 12/17-АД від 01.08.1999 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області та Акціонерним товариством закритого типу “Аграрно-виробнича спілка “Діон”; стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2007 року скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Посилаючись на статті 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, відповідач вважає, що суд, зважаючи на ту обставину, що відповідачем була подана відповідна заява, повинен був відмовити позивачу у позові, оскільки останнім пропущено строк позовної давності для подання такого позову. Відповідач вважає, що позивач знав і міг знати про існування пункту 4.2.5 договору, як і про всі інші його умови з 2003 року, що підтверджується наступним: у 2003 році між позивачем та апелянтом було укладено додаткову угоду № 3 до договору оренди № 12/17-АД від 01.08.1999 року, згідно якої було змінено орендодавця за договором на Філію “Дніпропетровський доркомплект” Дочірнього підприємства “Дніпропетровський облавтодор”, змінено порядок сплати орендної плати, строк дії договору та інші умови; 02.12.2004 року між позивачем та апелянтом було укладено додаткову угоду № 4, згідно якої змінювався термін дії договору. Посилаючись на статті 4, 48 ЦК УРСР, статтю 25 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статті 3, 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, в редакціях, що діяли на момент укладення договору, пункт 33 Державної програми приватизації на 1998 рік, затвердженої Законом України від 12.02.1998 року № 124/98-ВР, скаржник вважає, що пункт 4.2.5 за своїм змістом не може суперечити законодавству, оскільки на час укладення даного договору законодавством було передбачено можливість викупу орендарем будівлі (споруди) у разі створення ним невід’ємних поліпшень на суму понад 25 % балансової вартості такої будівлі (споруди).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2007 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що фактично строк позовної давності виник з моменту коли Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Дніпропетровській області надіслано на адресу позивача копію договору оренди нежитлових приміщень, що підтверджується відповідним супровідним листом на виконання вимог ухвали від 06.02.2007 року. Відповідачем в суді не доведено, що позивач отримав від Регіонального відділення Фонду держмайна України по Дніпропетровській області усі документи, в тому числі спірний договір, які б стосувалися правовідносин щодо оренди нерухомого майна, яке є об’єктом оренди за договором, після зміни орендодавця за договором, тому, посилаючись на статтю 261 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що він строк позовної давності не пропустив. Позивач зазначає, що на момент укладення договору оренди нерухоме майно мало статус державного і до нього застосовувалися норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна". В редакції цього Закону на час укладення договору право викупу орендованого майна орендарем передбачено не було, а частиною 1 статті 25 цього ж Закону встановлено, що приватизація об’єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства. Посилаючись на статтю 17 Закону України "Про приватизацію державного майна", в редакції, що була чинною на момент укладення договору, статтю 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції на час укладення договору, статтю 48 ЦК УРСР, позивач вважає, що пункт 4.2.5 договору оренди є таким, що суперечив діючому на момент його укладення законодавству і є недійсним. Позивач повністю погоджується з висновком суду про те, що договір оренди був би укладений і без включення до нього умов пункту 4.2.5 договору.
Третя особа відзиву на апеляційну скаргу не надала.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.11.2007 року апеляційна скарга прийнята до розгляду, її розгляд призначено у судовому засіданні на 11.12.2007 року, в якому оголошувалась перерва до 20.12.2007 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
01 серпня 1999 року між Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Дніпропетровській області - орендодавець та, з урахуванням угоди від 01.06.2000 року до договору, Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю аграрно-виробничою спілкою "Діон" - орендар був укладений договір оренди нерухомих приміщень № 12/17-АД, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування групу інвентарних об’єктів у складі будівель загальною площею 659,70 м2 з наявними побудовами та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею 1170 м2 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Паторжинського, 23 та які знаходилися на балансі Управління виробничо-технічної комплектації Дніпропетровського "Облавтодора".
Пунктом 4.2.5 договору встановлено, що в разі, якщо орендар здійснив за власний рахунок та за згодою орендодавця покращення орендованого майна, яке не може бути відокремлено без спричинення шкоди для майна, та його вартість становить не менш 25% балансової вартості будівлі (приміщення, споруди), орендар має право викупу даного об'єкту.
Посилаючись на те, що спірне майно в зв’язку з реорганізацією знаходиться у позивача з 2002 року в оперативному управлінні та знаходиться на балансі філії "Дніпропетровський Доркомплект" Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та на ту обставину, що на момент укладення договору оренди від 01.08.1999 року № 12/17-АД пункт 4.2.5 договору не відповідав вимогам діючого на той час законодавства, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України "Про приватизацію державного майна", позивач просив визнати недійсним пункт 4.2.5 вказаного договору.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
В силу статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
На момент укладення спірного договору орендоване нерухоме майно мало статус державного.
Правовідносини, пов’язані з орендою державного майна регулювалися Законом України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону 20.05.1999 року.
Згідно зі статтею 25 вказаного Закону приватизація об’єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Частиною 9 статті 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" в редакції Закону 24.12.1998 року орендар має право на викуп об’єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна". Орендар здійснює викуп об’єкта оренди відповідно до законодавства та договору оренди. Умови викупу (ціна, порядок, строки, засоби платежу, обов’язкова квота використання майнових приватизаційних сертифікатів) визначаються в договорі оренди. Ціна об’єкта оренди визначається відповідно до статті 20 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції на час укладення договору, викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".
Враховуючи, що договір оренди був укладений після набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна", умови викупу орендованого майна договором оренди від 01.08.1999 року не передбачені, умови пункту 4.2.5 договору не відповідають вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про приватизацію державного майна".
На час звернення позивача з позовом внаслідок проведеної у 2002 році в державі реорганізації дорожнього господарства України та змін у структурі управління державними дорожніми підприємствами було утворено Відкрите акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та реорганізовані дорожні державні підприємства.
До статутного фонду Компанії було передано майно державних підприємств, які належали до сфери управління Державної служби автомобільних доріг.
З часу передачі майна до статутного фонду Компанії змінився правовий статус цього майна, воно стало власністю акціонерного товариства.
Право власності на будівлі та споруди по вул. Паторжинського, 23 в м. Дніпропетровську зареєстровано за Відкритим акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 04.07.2006 року.
Здійснюючи розпорядження належним йому майном, відповідно до пункту 4.9 Статут Компанії, в редакції 18.03.2002 року, яким визначено, що частина майна і коштів Компанії може бути передана її дочірнім підприємствам на праві оперативного управління, акціонерне товариство за актом від 31.03.2002 року передало Дочірньому підприємству "Дніпропетровський облавтодор", а останнє - філії "Дніпропетровський Доркомплект" майно на праві оперативного управління.
Відповідно до пункту 4.2 Статуту позивача в редакції 30.03.2005 року майно підприємства, що складається з виробничих та невиробничих фондів, а також інших цінностей, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства, передається засновником в господарське відання.
Таким чином, саме з 30.03.2005 року позивач набув право володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за ним власником з обмеженнями, встановленими пунктами 4.5.2 та 4.5.3 Статуту.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо подання позивачем позову в межах позовної давності з урахуванням наступного:
Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналогічна норма міститься і у статті 76 ЦК УРСР.
З матеріалів справи не вбачається та не доведено відповідачем, що позивач довідався про умови договору оренди, укладеного 01.08.1999 року відповідачем з Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Дніпропетровській області в ході реорганізації, тобто у 2002 році.
В рішенні господарського суду вірно зазначено, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували отримання позивачем від Регіонального відділення Фонду держмайна України по Дніпропетровській області спірного договору. Не надано доказів, які б підтверджували направлення зазначеного договору позивачу відповідачем.
Посилання скаржника на укладення між позивачем і апелянтом додаткових угод № 3 та № 4 до договору оренди №12/17-АД від 01.08.1999 року безпідставне, оскільки зазначені додаткові угоди Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" не укладалися і не підписувалися.
Від імені орендодавця додаткова угода № 3, дата укладення якої не зазначена, підписана директором філії "Дніпропетровський Доркомплект", що діяв без будь-яких повноважень з боку позивача.
Додаткова угода № 4 від 02.12.2004 року також підписана директором філії "Дніпропетровський Доркомплект".
Угода № 4 суду першої інстанції не надавалася, неможливість її подання до суду першої інстанції скаржником не обґрунтована.
За таких обставин, виходячи з приписів частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд не приймає наданий відповідачем доказ - додаткову угоду № 4 від 02.12.2004 року.
З тих же підстав не приймаються листи, додані до додаткових пояснень відповідача.
Посилаючись на надання позивачем дозволу на проведення невід’ємних поліпшень орендованих приміщень, відповідач доказів, які б підтверджували вказані обставини, не надав.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач довідався про обставини порушення його права щодо володіння нерухомим майном, яке є об’єктом оренди за договором, та на захист якого і спрямоване пред’явлення даного позову, саме у 2007 році після пред’явлення відповідного позову відповідачем про зобов'язання позивача укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна (об'єкта оренди) з відповідачем, оскільки сам факт існування спірного пункту договору за відсутності конкретних дій відповідача, спрямованих на реалізацію його умов не може вважатися порушенням права особи на володіння нерухомим майном.
З урахуванням вищевикладеного, рішення місцевого господарського суду прийнято за повним дослідженням обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-виробнича спілка "Діон" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2007 року у справі № 25/154-07 залишити без змін.
Головуючий суддя Л. О. Лотоцька
Суддя Р. М. Бахмат
Суддя О. С. Євстигнеєв