КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-940/10                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Бережняк В.Д.

Суддя-доповідач:  Сауляк Ю.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"17" березня 2011 р.                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду  у складі:

головуючого судді                               Сауляка Ю.В.,

суддів                                                    Беспалова О.О., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на Постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02.11.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату разової грошової допомоги до 5 травня, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, в якому просив суд визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області по наданню йому в 2009 та 2010 роках, як інваліду війни ІІІ групи, разової грошової допомоги до 5 травня в меншому розмірі, ніж передбачений ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та зобов’язати відповідача перерахувати і зробити відповідні виплати зазначеної допомоги за 2009 та 2010 роки.

Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02.11.2010 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату разової грошової допомоги до 5 травня –задоволено.

Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області стосовно відмови ОСОБА_3 у перерахунку та виплати сум щорічної одноразової допомоги до 5 травня, передбаченої ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»- неправомірними та зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області перерахувати та виплатити ОСОБА_3 за 2009 та 2010 роки щорічну разову грошову допомогу в розмірі, передбаченому ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тобто семи мінімальних пенсій за віком, станом на момент виникнення права на виплату з урахуванням суми, отриманої позивачем в 2009 та 2010 роках.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області подав апеляційну скаргу, в якій просить суду першої інстанції скасувати. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

До суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов’язковою.

Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.

У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що соціальні права, закріплені відповідним спеціалізованим Законом не можуть бути звужені чи обмежені Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, а також Постановами Кабінету Міністрів України.

З вказаним висновком суду першої інстанції не можна не погодитись, виходячи з нижче наведеного.

Колегією суддів встановлено, що позивач є інвалідом війни ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для інвалідів війни, що підтверджується посвідченням.

Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»передбачено, що щорічна разова грошова допомога до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи виплачується в розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Однак, позивач отримував зазначену допомогу в меншому розмірі, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, при виплаті вказаної щорічної разової грошової допомоги відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 211 «Про розмір грошової допомоги, що виплачується у 2009 році»від 18.03.2009 року та №299 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»від 07.04.2010 року.

Свої дії відповідач обґрунтовує посиланнями на положення ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в редакції Закону від 28.12.2007 року, відповідно до яких щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Однак, відповідачем не враховано, що положення Закону України від 28.12.2007 року №107-VI, якими були внесені зміни до частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до ч.3 ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України.

А тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин саме положень частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в редакції, чинній до моменту внесення змін Законом України від 28.12.2007 року №107-VI.

Зі змісту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»випливає, що під час визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки суду попередньої інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Щодо посилання апелянта на положення Постанови Кабінету Міністрів України № 211 «Про розмір грошової допомоги, що виплачується у 2009 році»від 18.03.2009 року та №299 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»від 07.04.2010 року, якими визначено, що виплата разової грошової допомога до 5 травня проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.  У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Однак, при постановленні рішення у справі, судом першої інстанції не було враховано положення статті 99 та 100 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зважаючи на те, що про недоплату з боку відповідача грошових коштів, на які позивач має право відповідно до положень статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивачу стало відомо саме з моменту отримання відповідних сум грошової допомоги, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області підлягають задоволенню саме в межах шестимісячного строку, тобто за 2010 рік.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області обґрунтовано дійшов висновку про задоволення адміністративного позову. Однак при постановленні рішення припустився порушень норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області на Постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02.11.2010 року –задовольнити частково.

Постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02.11.2010 року –скасувати в частині зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області перерахувати та виплатити ОСОБА_3 за 2009 та 2010 роки щорічну разову грошову допомогу в розмірі, передбаченому ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тобто семи мінімальних пенсій за віком, станом на момент виникнення права на виплату з урахуванням суми, отриманої позивачем в 2009 та 2010 роках.

Постановити в цій частині нову Постанову, якою зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3 за 2010 рік щорічну разову грошову допомогу в розмірі, передбаченому ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тобто семи мінімальних пенсій за віком, станом на момент виникнення права на виплату з урахуванням виплаченої суми.

В решті Постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02.11.2010 року –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

                              Головуючий суддя                                                  Ю.В. Сауляк          

                              Судді                                                                      О.О. Беспалов

                                                                                                    В.Ю. Ключкович