ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16 березня  2011 року                                                            Справа №19/22

 Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Медуниця О.Є.

  при секретарі Голозубовій О.І.

за участю:

представників:

прокурор –Бондарець Д.І.

1-й позивача – не звився

2-й позивач –Ваценко І.В.

третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –не з‘явилися.

відповідача –не з‘явився.

третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1)          не з‘явився;

2)          ОСОБА_2, дов. №1389 від 02.06.10 року;

3)          не з‘явився;

4)          не з‘явився;

5)          не з‘явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю  "Сучасний дім" (вх.№589П/1-35)  апеляційну скаргу Полтавської міської ради (вх.№598П/1-35)  та апеляційну скаргу Військового  прокурора Полтавського гарнізону (вх.№838П/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 18 січня 2011 року по справі   №19/22

за позовом  Військового  прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі органів, уповноважених представляти її інтереси у спірних правовідносинах:

1.          Міністерство оборони України, м. Київ

2.          Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1.  Головне управління Держкомзему у Полтавській області,

           2. Фізична  особа –підприємець ОСОБА_4, м. Полтава

до   Полтавської міської ради, м. Полтава  

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, м. Полтава

2. Товариство з обмеженою відповідальністю  "Сучасний дім", м. Полтава

3. Управління з питань містобудування та архітектури

4. ДП "Центр державного земельного кадастру"

5. Відкрите акціонерне товариство "Полтаватрансбуд", м. Полтава

про  визнання недійсними рішень, визнання права власності і постійного користування та відшкодування завданих збитків, -

  встановила:

  Військовий  прокурор Полтавського гарнізону звернувся в інтересах держави в особі Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, першого та другого позивачів, до господарського суду Полтавської області, з позовом до  Полтавської міської ради, відповідача,  та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яку було прийнято господарським судом Полтавської області до провадження, заявив такі позовні вимоги.

1) про визнання недійсними з моменту винесення наступних рішень:

-дев'ятнадцятої сесії п'ятого скликання Полтавської міської ради від 11 вересня 2007 року "Про зарахування до земель запасу міста земельної ділянки розташованої за адресою: майдан Незалежності, 1-6",

-двадцятої сесії п'ятого скликання Полтавської міської ради від 25 жовтня 2007 року "При погодження розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщенням і та паркінгом і надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по майдану Незалежності 1-6".

-позачергової двадцять першої сесії п'ятого скликання Полтавської міської ради від листопада 2007 року  "Про  внесення  змін до  рішення  двадцятої сесії     п'ятого  скликанні Полтавської   міської   ради   від   25   жовтня   2007   року   "Про   погодження   розташувашг багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями та паркінгом і наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по майдану Незалежності 1-6";

2)           визнання за державною право власності та за квартирно-експлуатаційним відділом міста Полтави право постійного користування частиною земельної ділянки військового містечка №15 (м. Полтва, вул. Жовтнева, 40) площею 0,58 га балансовою вартістю 1878653,29 грн,, розташованої у місті Полтаві за адресою майдан Незалежності, 1-6;

3)           стягнення з Полтавського міського бюджету в рахунок відшкодування шкоди завданої неправомірними рішеннями Полтавської міської ради на користь держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, як балансоутримувачу державного майна, завдані збитки у сумі 123 887,00 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18 січня 2011 року по справі №19/22  (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту винесення: рішення 19 сесії 5 скликання Полтавської міської ради від 11.09.07 "Про зарахування до земель запасу міста земельної ділянки, розташованої за адресою: майдан Незалежності, 1-б"; рішення 20 сесії 5 скликання Полтавської міської ради від 05.11.07 "Про внесення змін до рішення 20 сесії 5 скликання Полтавської міської ради від 25.10.07 "Про погодження розташування багатоквартирного будинку з вбудованими приміщеннями та паркінгом і надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по майдану Незалежності, 1-б"; рішення позачергової 21 сесії 5 скликання Полтавської міської ради від 05.11.07 "Про внесення змін до рішення 20 сесії 5 скликання Полтавської міської ради від 25.10.07 "Про погодження розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями та паркінгом і надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по майдану Незалежності, 1-б".

Визнано за державою право власності на частину земельної ділянки військового містечка №15 площею 0,58 га, розташованого у м. Полтава за адресою майдан Незалежності, 1-б.

В іншій частині – у позові відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю  "Сучасний дім" з рішенням суду не погодилось, звернулось до апеляційного суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і припинити провадження у справі.

Полтавська міська рада з рішенням суду  також не погодилась, звернулась до апеляційного суду зі скаргою, в якій, посилаючись на незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, просить рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити.

Військовий прокурор Полтавського гарнізону з рішенням суду також не погодився, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій, посилаючись на незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, просить рішення скасувати частково і прийняти нове, яким позов прокурора задовольнити повністю.

Представники першого позивача, відповідача, третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, а також першої, третьої, четвертої та п‘ятої третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в судове засідання не з‘явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ним копій ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника зазначених учасників процесу за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представника другого позивача, прокурора та третьої особи  - ТОВ «Сучасний дім», ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального  права, колегія суддів  дійшла висновку, що апеляційна скарга Полтавської міської ради підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ТОВ "Сучасний дім" –задоволенню в повному обсязі, апеляційна скарга прокурора –залишенню без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції –частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Статтею 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з частиною  9 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з пунктом  34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб‘єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 року по справі №1-б/2010 №10-рп-2010  за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів а, б, в, г статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено таке.

Положення  частини першої статті 143 Конституції України, згідно з якими  територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування «вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції», слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень;

Положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного
судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних
судів на «спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних
повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи
правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності»слід розуміти так,
що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція
адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних
осіб з органами місцевого самоврядування як суб'єктом владних
повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, одними із позовних вимог є  визнання недійсними з моменту винесення наступних рішень:

          - рішення дев'ятнадцятої сесії п'ятого скликання Полтавської міської ради від 11 вересня 2007 року «Про зарахування до земель запасу міста
земельної ділянки розташованої за адресою: майдан Незалежності, 1-6»,
яким припинено Міністерству оборони України право користування
земельною ділянкою, яка розташована за адресою: майдан Незалежності, 1-6,
орієнтовною площею 0,6га, та зараховано її до земель запасу міста, в зв'язку
з її нецільовим використанням Міністерством оборони України;

- рішення двадцятої сесії п'ятого скликання Полтавської міської ради від 25 жовтня 2007 року «Про погодження розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями та паркінгом і надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по майдану Незалежності 1-6»;

          - рішення позачергової двадцять першої сесії п'ятого скликання Полтавської
міської ради від 5 листопада 2007 року «Про внесення змін до рішення
двадцятої сесії п'ятого скликання Полтавської міської ради від 25
жовтня 2007 року «Про погодження розташування багатоквартирного
житлового будинку з вбудованими приміщеннями та паркінгом і надання
дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по майдану
Незалежності 1-6».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Отже, оскільки спір щодо визнання недійсними оспорюваних рішень Полтавської міської ради має розглядатися в порядку адміністративного судочинства,  місцевий господарський суд в порушення норм процесуального права розглянув його по суті в порядку господарського судочинства.

А тому рішення місцевого господарського суду у вказаній частині позовних вимог підлягає скасуванню з припиненням провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, виходячи з положень статті 1 ГПК України та статті 20 Закону України "Про прокуратуру", прокурор має право звертатися до господарського суду із заявами про захист прав і законних інтересів держави.

В пункті 8 роз"яснень Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 року №04-5/570 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" зазначено, що відповідно до визначеної законом компетенції прокурор  вправі внести апеляційне, касаційне подання лише у справах зі спорів про захист інтересів держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 у справі №1-1/99 за конститиуційним поданням  Вищого Арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення  положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, що з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Згідно з частиною 2 статті 2 ГПК України прокурор, який звертається  до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що однією з позовних вимог є визнання за державною право власності за частиною земельної ділянки військового містечка №15 (м. Полтава, вул. Жовтнева, 40) площею 0,58 га балансовою вартістю 1878653,29 грн, розташованої у місті Полтаві за адресою майдан Незалежності, 1-6.

Заявляючи вказану позовну вимогу, прокурор в порушення вимог частини 2 статті 2 ГПК України не визначив позивача - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за яким він просить суд визнати право власності.  

Крім того, заявляючи вказану позовну вимогу, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка знаходиться під спорудою плацу, яке, на думку прокурора, є нерухомим майном, у зв‘язку з чим на підставі статті 377 Цивільного кодексу України за державою, яка є власником цієї споруди слід визнати право власності на вказану споруду.

Однак, плац, який являє собою асфальтобетонне покриття, не може вважатися спорудою, будівлею або житловим будинком та взагалі нерухомістю в розумінні статті 377 Цивільного кодексу України, зважаючи на таке.

У пункті 2.2  Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться  на земельних ділянках, право власності на яке підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 року "Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках,                 право власності на які підлягає державній реєстрації" зазначене таке.

В законодавчих актах  відсутнє  визначення  асфальтобетонного покриття,  міститься воно лише в Інструкції із складання звітності за  формою  N  1-ДГ  "Звіт  про  наявність   автомобільних   доріг загального  користування та їх благоустрій",  затвердженої наказом Державної служби автомобільних доріг від 19 липня 2006 року N  284 (  z0930-06 ) (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 3 серпня 2006 року за N 930/12804) (далі - Інструкція).

Так, Інструкція  (z0930-06  )  розглядає  асфальтобетоне покриття  як  одне  із  типів   дорожнього   покриття.   А   саме, асфальтобетонне  покриття  - це удосконалене покриття капітального типу,  яке  збудовано  з  ущільнених   асфальтобетонних   сумішей (гарячих, теплих) (розділ 4 Інструкції).

Слід зазначити,  що аналіз нормативно-правових  актів  різної юридичної    сили    свідчить,   що    асфальтобетонне   покриття використовується   як   складова   об'єктів,   які   мають   різнефункціональне   призначення,  зокрема  -  як  складова  дорожнього покриття,  тротуару,  тощо.  Так,   за   Законом   України   "Про автомобільні  дороги"  ( 2862-15 ) дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги,  що сприймають навантаження  від  транспортних засобів (стаття 1).

Тобто, асфальтобетонне покриття -  це  верхній  шар  землі  з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги.   Отже, виходячи   з   юридичної   природи    асфальтобетонного покриття,  та  виходячи  з  ознак  нерухомого  майна,  воно  не  є нерухомим майном.  

А тому, місцевий господарський суд в порушення норм процесуального  та матеріального права задовольнив позовну вимогу про визнання за державою права власності на спірну земельну ділянку, у зв‘язку з чим  рішення місцевого господарського суду у вказаній частині позову слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в цій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користуванні земельною ділянкою.

Як було вірно встановлено місцевим господарським  судом, за Державним актом на право користування землею серії І о №053890   від   1989   року   спірна   земельна  ділянка  була   надана  Полтавській     квартирної експлуатаційній частині району, після чого відбувалося реорганізація Полтавської   квартирної експлуатаційній частини, а також передача частини земельної ділянки за адресою м. Полтава, вул Жовтнева, 40 до інших державних установ. При цьому зміни до Державного акту не вносилися.

До того ж, статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам.

Інститут постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку безоплатного відведення з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

З аналізу норм Земельного кодексу України вбачається, що  набуттю особою земельної ділянки на праві постійного користування передує певна процедура, визначена статтею 123 Земельного кодексу України.

Однак, доказів щодо дотримання Квартирно-експлуатаційним відділом м.Полтави визначеної процедури щодо набуття права постійного користування земельною ділянкою пл. 0,58 га, розташовану за адресою: м. Полтава, майдан Незалежності, 1-Б, надано не було.

У зв‘язку з цим місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права постійного користування спірною земельною ділянкою за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтави.

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник
господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені
вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим
збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов"язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов"язання, доказується кредитором.

Відповідальність особи у вигляді обов‘язку відшкодувати завдані збитки наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і збитками, вини.

Такий елемент, як наявність збитків, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у порушенні правової норми , що виявляється  у здійсненні заборонених правовою нормою  дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв"язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб‘єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

У відповідності до статті  225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

-           вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

-           додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

-          матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених
законом.

Згідно зі статтями  4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

-          письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;
поясненнями  представників  сторін  та  інших  осіб,  які  беруть  участь  в

судовому процесі.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.07.2010р. по даній справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу.

На вирішення експерта були поставлені наступні питання:

1)          щодо визначення вартості пошкодженого (чи знищеного) майна - споруди
плацу площею 3328 кв. м., що був розташований за адресою: м. Полтава, майдан
Незалежності, 1-, та належав колишньому Полтавському вищому зенітному ракетному
командному Червонопрапорного училища імені генерала армії Ватутіна М.Ф. станом
на 11.09.2007р.; в разі неможливості визначення вартості за фактичними даними
визначити цю вартість за даними бухгалтерського обліку Квартирно-експлуатаційного
відділу м. Полтави;

2)          яка вартість робіт і матеріалів, необхідних для повного відновлення
(відбудовного ремонту) майна - споруди плацу площею 3328 кв. м., що був
розташований за адресою: м. Полтава, майдан Незалежності, 1-Б, та належав
колишньому Полтавському вищому зенітному ракетному командному
Червонопрапорного училища імені генерала армії Ватутіна М.Ф. станом на даний час.

Ухвалою суду зобов'язано позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави та Військового прокурора Полтавського гарнізону оплатити вартість експертизи.

Зобов'язано позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави надати експерту первісну документацію, що стосується визначення вартості спірного майна, та інші докази, необхідні експерту для проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04.11.2010р. поновлено провадження у справі у зв'язку з тим, що експертною установою надіслано до суду повідомлення про неможливість надання висновку експертизи № 751/752 в зв'язку з неоплатною її вартості та неподання сторонами додаткових матеріалів.

Наданий позивачем локальний кошторис № 2-1-1 складений в односторонньому порядку та не є достатнім доказом понесенця збитків у заявленому розмірі.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що він складений на підставі державних будівельних норм (ДБН), а тому є об‘єктивним, не може прийматися до уваги, оскільки цей документ не доводить відсутності  факту неправильного застосування вказаних норм як і факту завищення певних показників, до яких ці норми застосовуються.

Отже, прокурором не було доведено наявності такого невід‘ємного елементу складу правопорушення, яке є підставою для стягнення збитків, як наявність збитків у конкретному розмірі.

А тому, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність достатніх правових підстав для стягнення збитків у розмірі 123 887,00 грн.

 Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, пунктом 1 статті 80, статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, п.п. 1, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

  Постановила:

  Апеляційну скаргу Військового  прокурора Полтавського гарнізону залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Полтавської міської ради задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  "Сучасний дім" задовольнити.

 Рішення господарського суду Полтавської області від 18 січня 2011 року по справі №19/22 скасувати в частині задоволення позову про визнання недійсними з моменту винесення рішень: дев'ятнадцятої сесії п'ятого скликання Полтавської міської ради від 11 вересня 2007 року "Про зарахування до земель запасу міста земельної ділянки розташованої за адресою: майдан Незалежності, 1-6"; двадцятої сесії п'ятого скликання Полтавської міської ради від 25 жовтня 2007 року "При погодження розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщенням і та паркінгом і надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по майдану Незалежності 1-6"; позачергової двадцять першої сесії п'ятого скликання Полтавської міської ради від листопада 2007 року  "Про  внесення  змін до  рішення  двадцятої сесії     п'ятого  скликанні Полтавської   міської   ради   від   25   жовтня   2007   року   "Про   погодження   розташування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями та паркінгом і наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по майдану Незалежності 1-6".

Прийняти нове рішення, яким в частині вказаних позовних вимог провадження у справі припинити.

 Рішення господарського суду Полтавської області від 18 січня 2011 року по справі №19/22 скасувати також в частині визнання за державною права власності на частину земельної ділянки військового містечка №15 (м. Полтва, вул. Жовтнева, 40) площею 0,58 га балансовою вартістю 1878653,29 грн,, розташованої у місті Полтаві за адресою майдан Незалежності, 1-6.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким у вказаній частині позову відмовити.

 В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 18 січня 2011 року по справі №19/22 залишити без змін.

 Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

  Головуючий суддя                                                             Бондаренко В.П.                                      

 Суддя                                                                                    Ільїн О.В.                   

 Суддя                                                                                    Медуниця О.Є.

  Повний текст постанови підписаний 21.03.2011 року.