Справа № 2-247 2009 р.
РІШЕННЯ
ІМ’ЯМ УКРАЇНИ
20 травня 2009 року Ленінський районний суд М. Луганська в складі:
головуючого судді Бугера О.В.
при секретарі Тихенькій О.О., Лошадкіній В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтаваелектро», ВАТ
«Полтаваелектро» про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексації у зв’язку із зростанням індексу
інфляції, компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,
витрат на відрядження, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платні та компенсації, моральної шкоди.
Позивач в позовній заяві послався на те, що він був прийнятий на посаду інженера з організації та формуванню праці Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтавелектро» 03.03.2003 року з окладом згідно до штатного розпису. 08.08.2005 року був переведений на посаду начальника виробничо-технічного відділу Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтавелектро». 07.02.2008 року позивач був звільнений з Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтавелектро» за згодою сторін. Але повного розрахунку з позивачем підприємство не здійснило, в зв*язку із чим він був вимушений звернутися до суду. Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача індексацію заробітної платні в період зростання інфляції, компенсацію за невикористану відпустку, за несвоєчасну виплату заборгованості з зарплатні, а також компенсацію моральної шкоди.
У судовому засіданні позивач свої вимоги уточнював, а саме: у частині розміру стягнення заборгованості по заробітній платні, розміру індексації заробітної платні в період зростання інфляції, розміру компенсації за невикористану відпустку, розміру компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості з зарплатні, моральної шкоди, а також просив стягнути судові витрати. Свої уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити. Посилався на те, що наданий розрахунок відповідачем ВАТ «Полтаваелектро» він не оспорює, просив стягнути зазначену суму на рахунок виплати заборгованості по зарплаті, з урахуванням компенсації та індексу інфляції, а також середній заробіток за час несвоєчасної виплати заробітної плати, моральну шкоду, судові витрати. Зазначав, що заборгованість за підприємством велика, він не міг розпорядитись своєю зарплатою на свій розсуд, змушений був витрачати час приходити до суду, відповідач зі свого боку затягував розгляд справи, чим спонукав його нести витрати по оплаті поштових відправлень, дійсно на його адресу надходив поштовий грошовий переказ з підприємства, але він його повернув, у зв’язку з тим, що було не зрозумілим за який період це сума, яким чином проведено розрахунок, його ніхто не виклав на підприємства для отримання заборгованості та відповідного розрахунку.
Представник відповідача ВАТ «Полтаваелектро» у судове засіданні не з’явився, але до початку розгляду справи надав суду заяву у якій вказав, що заперечує проти задоволення позовних вимог, а саме: відповідачем був здійснений розрахунок з позивачем із зарплати поштовим переказом від 31.05.2008 року: до цього розрахунку включені суми компенсаційних та індексаційних нарахувань у сумі 9567, 07 гривень. Посилався на те, що позивачем було повернуто вказану суму механізованій колоні. Вимога про оплату одного дня відрядження не підлягає задоволенню, оскільки відрядження 22.09.2007 року не було - це був вихідний
день.
Представник відповідача Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтаваелектро» позовні вимоги визнав частково, суду пояснив, що дійсно з позивач перебував у трудових стосунках із відповідачем, був звільнений, але при звільненні з ним не було проведено остаточний розрахунок. Після звернення позивача до суду було на ВАТ «Полтаваелектро» проведено розрахунок суми заборгованості, з урахуванням компенсації щодо несвоєчасної виплати заробітної плати та з урахуванням індексу інфляції сум що підлягають
виплаті. Розрахунок заборгованості наданий. Позивачу поштовим переказом було спрямовано на його адресу, але від отримання суми позивач відмовився та повернув суму також поштовим переказом. Також вважав, що відрядження в суботу не було, позивач повернувся ще у п’ятницю, це може підтвердити свідок. Що стосується завдання моральної шкоди, то позивачем цей факт не доведений.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача Луганської мехколони № 15 ВАТ «Полтаваелектро», дослідивши письмові докази, вважає уточнений позов частково обгрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах. Позивач працював на посаді інженера з організації та формування праці Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтавелектро» з 03 березня 2003 року, що підтверджується копією запису у трудовій книжці (наказ № 14 від 28.02.2003 року). 08.08.2005 року позивач був переведений на посаду начальника виробничо-технічного відділу Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтавелектро», що також підтверджується копією трудової книжки (наказ № 25к від 08.08.2005 року). 07.02.2008 року позивач був звільнений з Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтавелектро» за ст. 36 п.1 КЗпП України (за згодою сторін) - наказ № 3 від 07.02.2008 року, згідно запису з трудової книжки.
За період роботи з грудня 2006 року по 07.02.2008 року відповідачем Луганською механізованою колоною № 15 ВАТ «Полтаваелектро» порушувалось діюче законодавство України. Заробітна плата нараховувалась та сплачувалась не в повному обсязі.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.
Відповідно до ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюється власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці. Зазначені вимоги відповідачем не виконувались.
З позивачем при звільнені з підприємства не було здійснено повний розрахунок, як це передбачено вимогами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, а саме - при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства провадиться у день звільнення - в день звільнення розрахунок здійснений не був; при нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Доказів надання позивачу письмового повідомлення про суми виплат відповідачами не надано, позивач в судовому засіданні стверджував, що такого повідомлення він не отримував.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен в день звільнення виплатити не оспорювань ним суму. На момент звільнення позивачеві не було сплачено заборгованість по заробітній платі, а також не здійснювалось нарахування та виплата компенсації, у період зростання інфляції не нараховувалась та не виплачувалась індексація згідно до вимог чинного законодавства України. Сторонами не оспорювалось в судовому засіданні, що дійсно існує заборгованість по заробітній платі за позивачем. Відповідачем ВАТ «Полтаваелектро» було надано відповідний розрахунок суми заборгованості, а саме розрахунок компенсації, яка виникла в зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати працівнику Луганської МК № 15 з 01.12.2006 року по 28.02.2008 року на суму 769, 99 гривень /а.с. 166-167/, а також розрахунок суми доплат та компенсаційних виплат за період з грудня 2008 року по лютий 2008 року на суму 8935 гривень 76 копійок /а.с. 168-169/. Розрахунки були проведені станом на вересень 2008 року, тобто на момент спрямування поштового переказу позивачу. В судовому засіданні представник відповідача Луганської МК № 15 зазначений розрахунок підтримав, зазначив, що у підприємства немає коштів для сплати позивачу середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості. Позивач зазначений розрахунок визнав. Тобто в даному випадку, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації та індексації на визначену розрахунком суму, зобов’язання сплатити відповідача за позивача прибутковий податок та інші соціальні збори підлягають задоволенню частково, лише на суму визначену в розрахунку - 9705 гривень 75 копійок, а також з урахуванням утриманих прибуткового податку та інших соціальних зборів.
Також суд вважає, що підлягають задоволенню в повному обсязі вимоги позивача щодо стягнення заборгованості по оплаті витрат на відрядження. Безпосередньо відповідачем надано суду копію посвідчення на відрядження № 73 від 20.09.2007 року на 2 дні до м. Донецька, з якого вбачається, що позивач прибув до м. Донецька - 21.09.2007 року, а вибув до М. Луганська 22.09.2007 року, про що є відповідні підписи уповноваженої особи та печатка. 22.09.2007 року був вихідним днем - субота. Тобто відповідно до вимог ст. 107 КзпП України підлягав оплаті у подвійному розмірі. Посилання представника позивача, що позивач повернувся до М. Луганська в той же день не заслуговують уваги, у зв’язку з тим, що відповідних доказів не надано. Тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача Луганської МК № 15 - підлягають задоволенню. Та підлягає стягненню - 180 гривень 50 копійок. Із розрахунку 90 гривень 25 копійок за 1 день відрядження
/посадовий оклад 1805/20 дн/ х2=180, 50 гривень.
Суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача внести зміни до персоніфікованого обліку відносно його доходів за період з грудня 2006 року, у зв’язку з тим. що це не віднесено до компетенції відповідачів.
Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 1 16 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд вважає що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку з відповідача на його користь у зв’язку з несвоєчасною виплатою зарплати. В даному випадку судом враховується, що відповідачем приймались заходи щодо погашення заборгованості із зарплати та на адресу позивача грошовим поштовим переказом від 30.09.2008 року / платіжне доручення № 291 було спрямовано суму 9567, 07 гривень. Але позивач відмовився від отримання зазначеної суми та повернуто вказану суму механізованій колоні, в судовому засіданні позивач із розрахунком приведеним відповідачем погодився, тобто фактично спір з цього приводу відсутній.
Розмір суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню, визначається за правилами встановленими Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, виходячи з заробітку за два повних відпрацьованих місяця до звільнення і на день постановления рішення та складає 1849 гривень 47 копійок, а саме за грудень 2007 року та за січень 2008 року, у зв’язку з тим, що у лютому місяці позивач відпрацював не повний місяць. Суд вважає, що для розрахунку періоду для оплати середнього заробітку слід визначити термін з лютого 2008 року по вересень 2008 року, тобто 7 місяців. Таким чином в сумарному виразі середній заробіток складає 7 місяців х 1849, 47 гривень = 12.946 гривень 29 копійок.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач посилався на те, що він тривалий час не міг отримати заборгованість, це негативно відобразилось на його родині, призвело до його душевних страждань, відповідачі не приймали заходів для виплати заборгованості, а навпаки затягували розгляд справи. Зазначені обставини змушують його додавати додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд вважає, що вимоги щодо відшкодуванню моральної шкоди не підлягають задоволенню у зв’язку з тим, що позивачем не наведено доказів обставин, які він викладає в обгрунтуванні своїх вимог. Судом встановлено, що позивач працює, відповідачем під час розгляду справи було вжито заходів щодо погашення заборгованості.
Крім того, відповідно до вимог ст. 79, 80, 88 ЦПК України та ДКМУ „Про державне мито" підлягає стягненню з відповідача державне мито в розмірі 228 гривень 33 копійки, виходячи із ставок державного мита.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Безпосередньо судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, а саме витрати на інформаційно-технічне забезпечення; витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду; витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду
справи.
Що стосується вимог позивача щодо відшкодування витрат на поштові відправлення, то вони також не підлягають задоволенню. Відповідно до вимог ст. 79, 88 ЦПК України позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, запити та скарги, були спрямовані за ініціативою позивача, судом не було зобов’язано позивача їх направляти. Нормами ЦПК України чітко регламентований перелік судових витрат, які підлягають присудженню у разі задоволення вимог.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 79, 80, 88, 209, 212, 214-215, 218, п. 2 ст. 367 ЦПК України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 116, ст. 117, ст., 237-1 КЗпП України, ПКМУ № 100 від 08.02.1995р. "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", суд, -
ВИРІШИВ:
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтаваелектро» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі з урахуванням компенсації у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати та індексу інфляції - 8935 гривень 76 копійок, компенсацію у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 769 гривень 99 копійок, витрати на відрядження в розмірі 180 гривень 50 копійок, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 12.946 гривень 29 копійок, а всього - 22.832 гривні 54 копійки.
В іншій частині відмовити за необгрунтованістю.
Стягнути з Луганської механізованої колони № 15 ВАТ «Полтаваелектро» державне мито в сумі 228 гривень 33 копійки, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 гривень.
Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 20 травня 2009 року, мотивувальна частина рішення виготовлена 26 травня 2009 року.
Рішення суду в частині стягнення заробітної платні за один місяць припустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через суд Ленінського району М. Луганська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.