КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   10/30                            Головуючий у 1-й інстанції:     

Суддя-доповідач:  Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" березня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:                                                      Петрика І.Й.,

                  Суддів:                                                     Грибан І.О.,

                                                                              Парінові А.Б.,

При секретарі судового

засіданні:                                                               Проказіні О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року у справі за позовом  ОСОБА_4 до Президента України Кабінету міністрів України, Національної комісії з питань регулювання зв’язку України про визнання бездіяльність та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач (ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Президента України Кабінету міністрів України, Національної комісії з питань регулювання зв’язку України про визнання протиправною бездіяльність Президента України, пов’язану з неприйняттям Указу, щодо присвоєння рангу державного службовця; зобов’язання Президента України прийняти Указ про встановлення ОСОБА_4 рангу державного службовця, який відповідає посаді, що він обіймав; зобов’язання Кабінет Міністрів України прийняти розпорядження про звільнення з посади члена Національної комісії з питань регулювання зв’язку України ОСОБА_4; зобов’язання Національної комісії з питань регулювання зв’язку України внести записи до трудової книжки про присвоєння рангів державного службовця та звільнення з державної служби.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9  Кодексу адміністративного судочинства   України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції позивач був призначений на посаду члена Національної комісії з питань регулювання зв’язку України  (далі –НКРЗ) Указом Президента України №1460 від 09.12.2004.

Позивача 21.01.2005  було звільнено з попереднього місця роботи за переведенням до НКРЗ на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Наказом голови НКРЗ від 24.01.2005  позивачу було встановлено посадовий оклад з урахуванням присвоєного 5 рангу державного службовця та визнано позивача таким, що приступив до роботи на посаді члена НКРЗ.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.01.2005 було визнано незаконним та скасовано Указ Президента України № 1460 від 09.12.2004 «Про призначення членів Національної комісії з питань регулювання зв’язку України»та Указ Президента України №1020 від 30.08.2004  «Про призначення   ОСОБА_4    Головою    Національної    комісії    з    питань регулювання зв’язку України».

Указом Президента України №217 від 10.02.2005 було скасовано Укази Президента України №1020 від 30.08.2004  та №1460 від 09.12.2004.

03.01.2006  позивач був призначений на раніше займану ним посаду керівника Служби Голови правління ВАТ «Укртелеком».

Відповідно до п. 6 Положення про НКРЗ, затвердженого Указом Президента України № 943 від 21.08.2004 комісія складається з Голови та семи членів Комісії, яких призначає за поданням Прем’єр-міністра України на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

Голова та члени Комісії призначаються на посаду строком на п’ять років. Голова та жоден із членів Комісії не можуть обіймати посаду більше ніж десять років сумарно.

Голова та члени Комісії можуть бути звільнені з посади в разі: подання у відставку; припинення громадянства України; неможливості виконувати свої обов’язки за станом здоров’я; та набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо них; порушення обмежень, передбачених Законом України «Про комунікації».

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що між позивачем та НКРЗ України було укладено строковий трудовий  договір, що передбачено п. 3 ч. 1  ст. 23 КЗпП України, проте після скасування Указу Президента  №1460 від 09.12.2004  про призначення позивача на посаду, звільнення позивача не було проведено відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП.

Як встановлено судом першої інстанції в наказі від 24.01.2005 позивачу встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису з урахуванням раніше присвоєного йому 5 рангу державного службовця. Порядок присвоєння рангів державним службовцям та віднесення посад державних службовців до відповідної категорії визначений Законом України «Про державну службу».

Посади членів НКРЗ України були віднесені до першої категорії державних службовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №531 від 30.06.2005, однак дій щодо присвоєння позивачу 1 рангу державного службовця не проведено.

Крім того після скасування Указу Президента України № 1460 від  09.12.2004 не визначено професійний статус позивача та не видано Указу, який би врегулював трудові відносини позивача з НКРЗ, так не видано Указу про звільнення позивача.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про державну службу»державна служба в Україні –це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

У відповідності із ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу»державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за передбаченими Кодексом законів про працю України загальними підставами, на цю особу можуть поширюватися передбачені цим Кодексом гарантії (наприклад, заборона звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності), якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

За змістом ст. 106 Конституції України до компетенції Президента України відноситься вирішення питань про прийняття громадян на публічну службу та припинення ними такої служби.

Статтею 17 Закону України «Про телекомунікації»№ 1280-IV від 18.11.2003 передбачено, що органом регулювання у сфері телекомунікацій є Національна комісія з питань регулювання зв’язку, яка утворюється відповідно до законодавства України та є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який підконтрольний Президенту України.

НКРЗ діє на підставі Положення про Національну комісію з питань регулювання зв’язку, розробленого відповідно до законодавства і затвердженого Президентом України.

Згідно Указу Президента України № 943/2004 від 21.08.2004 «Про  Національну   комісію  з  питань  регулювання  зв’язку  України» НКРЗ здійснює повноваження щодо регулювання у сфері телекомунікацій, передбачені Положенням, починаючи з 01 січня 2005 року.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про телекомунікації», НКРЗ складається з Голови Комісії та семи членів Комісії, яких за поданням Прем’єр-міністра України призначає на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України.

Голова та члени НКРЗ призначаються на посаду терміном на п’ять років. Голова та жоден із членів НКРЗ не можуть обіймати посаду більше ніж десять років сумарно.

НКРЗ набирає чинності з моменту призначення повного її складу.

Прийняття, призначення громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами, зокрема, Законом України «Про телекомунікації».

Разом із Законом України «Про телекомунікації», прийняття особи на публічну службу членом НКРЗ та її проходження регулюється також положеннями Кодексу законів про працю України.

Так, статтею 21 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно із ч.ч. 4,5 ст. 23 Кодексу законів про працю України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що трудовий договір являється також основою для трудових відносин, в яких перебувають державні службовці. Призначення на посаду - це лише прийняття рішення про укладення трудового договору, але не саме укладення.

Щодо визнання протиправною бездіяльність Президента України, пов’язану з неприйняттям Указу, щодо присвоєння рангу державного службовця та зобов’язання Президента України прийняти Указ про встановлення ОСОБА_4 рангу державного службовця, який відповідає посаді, що він обіймав колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 Положення про ранги державних службовці затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 658 від 19.06.1996 року ранги присвоюються державним службовцям одночасно прийняттям їх на державну службу. Позивач був призначений на посаду члена Національної комісії з питань регулювання зв’язку України Указом Президента України № 1460  від 09.12.2004 року.

Питання щодо порядку присвоєння рангів державних службові врегульовано статтею 26 Закону України «Про державну службу».

Зокрема, цією статтею передбачено, що при прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

У той же час, відповідно до частини 3 статті 25 цього Закону, віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службові проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням із відповідним державним органом.

На виконання вимог закону, Постановою Кабінету Міністрів України № 531 від 30.06.2005 року «Деякі питання забезпечення діяльності Національної комісії з  питань регулювання  зв’язку», посади членів Комісії були віднесені до першої категорії посад державних службовців.

Постанова Кабінету Міністрів України № 531 «Деякі питання забезпечення діяльності Національної комісії з питань регулювання зв’язку»була видана 30.06.2005 року та оприлюднена 22.07.2005 року в Офіційному віснику України, відповідно набрала чинності з дня офіційного опублікування.

Таким чином, лише із дня набрання чинності цією постановою, Президент України мав повноваження видавати укази про присвоєння рангів державним службовцям –членам Комісії, відповідно до посад першої категорії.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Президента України, пов’язану з неприйняттям Указу щодо присвоєння рангу державного службовця та зобов’язання Президента України прийняти Указ про встановлення ОСОБА_4 рангу державного службовця необґрунтованими  та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо зобов’язання Кабінет Міністрів України прийняти розпорядження про звільнення з посади члена Національної комісії з питань регулювання зв’язку України ОСОБА_4 колегія суддів зазначає наступне.

З огляду на те, що Постановою Кабінету Міністрів України № 531 від 30.06.2005 року «Деякі питання забезпечення діяльності Національної комісії з  питань регулювання  зв’язку», де посади членів Комісії були віднесені до першої категорії посад державних службовців була видана 30.06.2005 року та оприлюднена 22.07.2005 року в Офіційному віснику України та набрала чинності з дня офіційного опублікування, посада позивача на той час не відносилась до категорії державних службовців.

Таким чином Кабінет Міністрів України не був наділений повноваженнями призначення на посаду члена НКРЗ або припинення служби на даній посаді.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога в частині зобов’язання Кабінету Міністрів України прийняти розпорядження про звільнення позивача з посади члена Національної комісії з питань регулювання зв’язку України шляхом прийняття розпорядження Кабінетом Міністрів України не підлягає задоволенню.

Щодо зобов’язання Національної комісії з питань регулювання зв’язку України внести записи до трудової книжки про присвоєння рангів державного службовця та звільнення з державної служби колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивач з метою захисту порушеного звернувся 26.07.2006, проте рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.01.2005 року визнано незаконним та скасовано Указ Президента України № 1460 від 09.12.2004 року, відповідно до вказаного рішення Указом Президента України виданий Указ № 217 від 10.02.2005 року.

Відмовляючи в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до статті 100 КАС України, яка зазначає, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.

Враховуючи, що позивачем не надано суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження поважності причин пропущення строків звернення до суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Згідно із статтею 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу,  її проходження,  звільнення з  публічної  служби  застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами, а саме ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України.

Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянуто справу, правильно встановлено обставини, яким дано правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254  КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2010 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, з 21.03.2011 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:                                                                                            І.Й. Петрик

                      Судді:                                                                                             І.О. Грибан

                                                                                                                        А.Б. Парінов