ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2011 р. Справа № 2476/11/9104

          Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого-судді:                                       Сапіги В.П.,

           суддів:                                                             Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,

розглянувши порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області на  рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області  від  01.10.2010р. по справі за позовами  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

16.09.2010 р. позивачі звернулися в суд першої інстанції з позовами до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області,  в яких просять зобов'язати управління Пенсійного Фонду України в Міжгірському районі нарахувати та виплатити їм недоплачене підвищення до пенсії за період з липня 2007 року по вересень 2010 року включно відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», п. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області  від  01.10.2010р.  зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області нарахувати та виплатити на користь  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", та згідно ст. 6 Закону України „Про статус гірських населених пунктів в Україні" включно (з 20 відсотками гірських), за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 01 січня по 31 грудня 2009 року, та з 01 січня по вересень 2010 року включно, яка обчислюється відповідно до абз. 1 ч. 1 ст.28 Закону України „Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням виплачених сум.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права.   

          Просить постанову суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити.

У відповідності до ч.1 ст. 197  КАС України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачі є дітьми війни, а відтак мають право на встановлене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що позивачі мають право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, а саме зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 мають перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточними і не можуть бути оскаржені.

В силу ч.2 ст.152 Конституції України закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо зобов’язання нарахувати та виплатити на користь позивачів невиплаченого підвищення до пенсії з 09.07.2007 року по 31.12.200 року  та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Одночасно колегія суддів вважає підставними заявлені позовні вимоги за період 2009 – 2010 років.

Дія норм ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» на 2009 та 2010 роки не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 та 2010 роках встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2009 та 2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Рішенням Конституційного суду України від 09.09.2010 року № 19-рп/2010 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості прав, пов'язаних із соціальними виплатами" від 18.02.2010 року № 1691-УІ, а тому дана справа повинна розглядатись згідно вимог Кодексу адміністративного судочинства.

У відповідності до ст.ст.99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачами не подавалось, а тому адміністративні позови в частині задоволення позовних вимог за період з липня 2007 року по 15.03.2010 року слід залишити без розгляду.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги, щодо нарахування та виплати на користь позивачів невиплаченого підвищення до пенсії підлягають задоволенню з 16.03.2010 року по вересень 2010 року включно відповідно до позовних вимог.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов»язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.  

Колегія суддів вважає, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Відповідно до ст. 5, 6 ЗУ «Про статус гірських населених пунктів в Україні» статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка. Розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з’ясування ним обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою позовні вимоги слід задоволити частково.

Керуючись  ст.. 160, ст. 195, ч.1 ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.205,  ст.207, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області задоволити частково, рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області  від  01.10.2010р.  у справі № 2а-2103/10  скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволити частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за період з 16.03.2010 року по вересень 2010 року включно з врахуванням ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії в період з липня 2007 року по 15.03.2010 року залишити без розгляду.

Постанова а набирає законної сили через п"ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

      Головуючий суддя :                                                                             В.П.Сапіга

Судді:                                                                                             Т.В.Онишкевич

                                                                                                                    Я.С.Попко