Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 березня 2011 р. справа № 2а/0570/2024/2011
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Зінченка О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Шахтарську Донецької області про скасування вимоги управління Пенсійного фонду України в м.Шахтарську Донецької області від 01.11.2010 року №Ф-61 про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 854,46 грн., -
в с т а н о в и в :
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Шахтарську Донецької області про скасування вимоги управління Пенсійного фонду України в м.Шахтарську Донецької області від 01.11.2010 року №Ф-61 про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 854,46 грн. Позовні вимоги вмотивовані тим, що згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» вона, як платник фіксованого податку, звільнена від сплати збору на обов’язкове соціальне страхування, страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування вона не обчислювала та звітності до УПФУ не подавала. Підставами позову зазначила Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності». Просила скасувати вимогу № Ф-61 від 01.11.2010 року.
Позивач в судове засідання не з’явився. Через канцелярію Донецького окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, але через канцелярію суду надав заперечення проти позову та просив розглядати справу за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач – ОСОБА_1 зареєстрована 13.01.2000 року державним реєстратором виконавчого комітету Шахтарської міської ради Донецької області як фізична особа-підприємець (а.с.7).
Державною податковою адміністрацією України фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 видано патент, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», за видом діяльності роздрібна торгівля з лотків та на ринках, терміном дії з 01.10.2009 року по 31.10.2009 рік, який продовжувався до 03.07.2010 року включно та патент серії НОМЕР_1 термін дії з 06.08.2010 року по 30.09.2010 рік, який продовжений до 31.12.2010 року (а.с. 8,9).
01.11.2011 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Шахтарську винесена вимога про сплату боргу № Ф-61 (далі –вимога), яка сформована на підставі картки особового рахунку платника. Згідно вимоги УПФУ вимагає від ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі страхових внесків в сумі 854,46 грн., яка утворилася станом на 01.11.2010 року.
Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську є органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього ст. 12 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058), “Положенням про Пенсійний фонд України”, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001, в редакції Указу Президента України від 31 серпня 2005 року №1224/2005.
За ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі –Закон №16/98-ВР) встановлені основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
За приписами ст. 1 Закону №16/98-ВР загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до преамбули Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі –Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно ст. 1 Закону №1058-IV страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Сфера дії Закону №1058-IV поширюється на відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а також платники страхових внесків (ст. 5 Закону №1058-IV).
Страхувальниками згідно з п. 5 ст. 14 Закону №1058-IV є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до п.3 ст.11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Стаття 15 Закону №1058-IV передбачає, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону №1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ст. 18 Закону №1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Згідно ч. 4 ст. 20 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду.
Частина 6 ст. 20 Закону №1058-IV передбачає, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, є квартал.
Відповідно до підпункту 4 пункту 8 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, в редакції від 17 липня 2010 року, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Відповідно до пп. 1 ч. 8 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин (липень-вересень 2010 року), страхові внески, що перераховуються до солідарної системи сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і у порядку, визначених цим Законом та в розмірах, передбачених Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” для відповідних платників збору.
Статтею 1 Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до п. 3 ст. 1 цього Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників.
Пунктом 22.10 ст. 22 Закону України від 22 травня 2003 року №889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” було визнано таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності.
Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян” регламентує особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю та інших доходів.
Тобто, вказаним вище Декретом Кабінету Міністрів України регулюються відносини пов’язані зі сплатою податку з доходів фізичних осіб, що входить до складу системи оподаткування. Страхові ж внески, як зазначалося вище, не відносяться до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи встановлені обставини у справі, суд дійшов висновку, що управлінням Пенсійного фонду України в м.Шахтарську Донецької області правомірно винесена вимоги №Ф-61 від 01.11.2010 року про сплату позивачем недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 854,46 грн., у зв’язку із чим позовні вимоги позивача до відповідача про скасування оскаржуваної вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно із вимогами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, що понесла сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення, їй не компенсуються.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Шахтарську Донецької області про скасування вимоги управління Пенсійного фонду України в м.Шахтарську Донецької області від 01.11.2010 року №Ф-61 про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 854,46 грн., - відмовити повністю.
Постанова прийнята у письмовому провадженні 21 березня 2011 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Зінченко О.В.