ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1

УХВАЛА

30 вересня 2024 року                                                  м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2

прокурора – ОСОБА_3

захисників – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

обвинувачених – ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про визнання доказів очевидно недопустимими, -

встановив:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження № 42022160000000279 від 29.08.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27 ч.ч.2, 3 ст.146, ч.5 ст.185, ч.4 ст.189, ч.3 ст.27 ч.ч.2, 3 ст.28, ч.2 ст.365, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.368 КК України, ОСОБА_8 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч.2, 3 ст. 146, ч.5 ст.185, ч.4 ст.189, ч.ч.1, 2 ст.263, ч.2, ч.3 ст.28, ч.2 ст.365, ч.3 ст.28, ч.3 ст.368 КК України, ОСОБА_9 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.28, ч.2 ст.365, ч.3 ст.368 КК України, ОСОБА_10 , у вчиненні злочинів, передбачених, ч.5 ст.27, ч.2 ст.146, ч.2 ст.163, ч.5 ст.27, ч.4 ст. 189, ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.365, ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 368 КК України.

Захисником ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подано клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими. Так, захисник просить визнати очевидно не допустимими доказами:

- супровідний лист керівника УБН в Одеській області ДБН НП України від 25.08.2022 року за вих. №748/40-15/01-2022 до Одеської обласної прокуратури;

- рапорт заступника начальника 1-го відділу УБН в Одеській області ДБН НП України підполковника ОСОБА_11 ;

- протокол за результатами проведення оперативно-технічного заходу від 25.08.2022 року.

В судовому засіданні сторона захисту підтримала подане клопотання та просила його задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що не вбачається очевидної недопустимості доказів.

Суд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши зміст клопотання,

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши доводи клопотання захисника та оцінивши їх на предмет обґрунтованості, суд приходить до наступних висновків.

За змістом ст.84 КПК України (далі – КПК) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до ч.1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з ч.2 ст.89 КПК у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст.89 КПК дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (Постанова ККС ВС від 29.09.2020 року у справі №601/1143/19).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) – у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч.1 ст.89 КПК) – якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (Постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).

Надаючи оцінку вимогам клопотання, заявленого захисником щодо визнання очевидно недопустимими супровідного листа керівника УБН в Одеській області ДБН НП України від 25.08.2022 року за вих. №748/40-15/01-2022 до Одеської обласної прокуратури та рапорту заступника начальника 1-го відділу УБН в Одеській області ДБН НП України підполковника ОСОБА_11 , суд звертає увагу захисника на тому, що наведені ним лист та рапорт, є документами, складанням яких відбувається повідомлення керівництва про певну подію або отриману інформацію та приймаються рішення, що стосуються руху провадження та ці документи не є процесуальним джерелом доказів в розумінні вимог КПК України, зокрема, ст. 84 КПК і, цим документам – джерелам інформації оцінка може надаватись судом за правилами документа (ст. 99 КПК) лише за результатами розгляду справи по суті.

В контексті зазначеного суд наголошує, що оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення. Самі по собі процесуальні рішення, такі як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, судові рішення, витяги з ЄРДР, рапорти, супровідні листи, а також змагальні документи (клопотання, заяви, скарги тощо) не можуть оцінюватися з погляду допустимості, оскільки не є доказами у значенні статті 84 КПК.

Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові ККС ВСУ від 16.07.2024 року у справі №735/1121/20.

При цьому, суд зазначає, що в судовому засіданні з усної промови захисника встановлено, що захисник має розуміння того, що не є доказами в розумінні ст.84 КПК документи (джерела інформації), які він просив визнати очевидно недопустимим доказами, проте раціонально не пояснив, з яких міркувань він виходив обираючи таку тактику захисту звертаючись до суду з таким клопотанням.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що питання, викладене в клопотанні сторони захисту щодо визнання очевидно недопустимими доказами згаданих супровідного листа та рапорту, враховуючи обізнаність захисника з положеннями кримінального процесуального закону та його застосування, безпідставно порушене перед судом, оскільки такі документи взагалі не можуть оцінюватись через призму допустимості з урахуванням положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Оцінюючи на предмет обґрунтованості доводи клопотання захисника, щодо очевидної недопустимості доказу протоколу за результатами проведення оперативно-технічного заходу від 25.08.2022 року, суд не вбачає його очевидної недопустимості, оскільки клопотання захисника фактично зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку останнього під час проведення досудового розслідування, які на переконання суду на цій стадії судового розгляду очевидно недопустимими не є в розумінні ч.1 ст.87 та ч.2 ст.89 КПК.

Так, як зазначав вище суд, очевидна недопустимість доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) може бути встановлена за повідомленням сторін кримінального провадження, які приймають участь у змагальному процесі (ст.22 КПК), отже сторона, яка заявила про очевидну недопустимість доказу має відстояти та довести свою позицію перед судом, який, у відповідності до положень ч.6 ст.22 КПК, виконує роль незалежного арбітра та лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зберігаючи при цьому об`єктивність та неупередженість. На підтвердження своєї позиції, в разі звернення до суду з таким клопотанням, сторона має довести перед судом, що докази, які сторона просить визнати очевидно недопустимими, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і, їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду

Таким чином, сторона, яка стверджує про істотні процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати яким чином вони перешкоджали забезпеченню та реалізації прав і свобод особи, та що ці порушення призвели до очевидної недопустимості доказів.

Натомість таких доказів сторона захисту суду не надала, переконливих доводів та обґрунтувань не навела, хоча з урахуванням засад диспозитивності та змагальності кримінального провадження мала для цього всі права.

При цьому, суд визнає хибними та помилковими твердження захисника про очевидну недопустимість перелічених в клопотанні документів та протоколу, які ґрунтуються на суб`єктивних домислах, що потягло неправильне розуміння та тлумачення на власну користь відповідних норм кримінального процесуального закону.

Доводи захисника, висловлені в усній промові на підтримання поданого клопотання, про те, що протокол за результатами проведення оперативно-технічного заходу від 25.08.2022 року слід визнати очевидно недопустимим доказом через порушення права його підзахисного на таємницю спілкування з огляду на те, що дозвіл на проведення НСРД був отриманий стороною обвинувачення у іншому кримінальному провадженні, зокрема відносно потерпілого ОСОБА_12 , суд оцінює критично та не приймає до уваги, оскільки ці твердження захисник нічім не підтвердив, а письмові докази до матеріалів судового провадження ще судом не долучені, оскільки триває оголошення прокурором здобутих під час досудового розслідування письмових доказів.

Відтак, даючи оцінку доводам, викладеним у клопотанні захисника, суд констатує, що не вбачає очевидної недопустимості перелічених доказів, оскільки клопотання захисника зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування, які на переконання суду на цій стадії судового розгляду очевидно недопустимими не є в розумінні ч.1 ст.87 та ч.2 ст.89 КПК.

Більш того, слід наголосити, що з аналізу ч.2 ст.89 КПК слідує, що в разі встановлення очевидної недопустимості доказу, це є наслідком неможливості дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Отже, вказана норма вказує не тільки на можливість визнання очевидно недопустимими доказів під час судового розгляду (в разі встановлення для цього підстав), але й чітко визначає конкретну стадію можливості застосування вказаної норми і, це саме стадія дослідження доказу, який суд, в разі його очевидної недопустимості або не досліджує взагалі, або припиняє його дослідження, якщо воно розпочате.

На даний час стадія дослідження письмового доказу, який захисник просив визнати очевидно недопустимим у даному кримінальному провадженні закінчена і цей доказ, який на переконання захисника є очевидно недопустимим вже досліджений судом, а тому суд не може а ні не досліджувати доказ, а ні припинити його дослідження, на що чітко та безальтернативно вказує норма ч.2 ст.89 КПК. Іншими словами якщо письмові докази вже досліджені, положення ч.2 ст.89 КПК застосовані бути не можуть, а сторона захисту мала заявляти про таке тоді, коли ці докази (на які вона посилається) досліджувались або безпосередньо перед їх дослідженням, адже очевидним є факт обізнаності захисника про зміст перелічених в клопотанні документів та доказу та порядок їх складання та збирання.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.

Враховуючи вищевикладене у всій сукупності, суд вважає, що клопотання захисника про визнання доказів очевидно недопустимими задоволенню не підлягає. -

Керуючись ст.ст. 369-372, 376 КПК України, суд, -

постановив:

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про визнання доказів очевидно недопустимими– відмовити.

Ухвала в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя

Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1

30.09.2024

Єдиний унікальний номер справи: №522/24066/23

Номер провадження № 1-кп/ 522/2533/24

Головуючий суддя– ОСОБА_1