Номер провадження: 22-ц/813/4100/24

Справа № 501/4442/21

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: ОСОБА_1 та його адвоката Кузнецової Л.О.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дубінчук Жанна Михайлівна, на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 грудня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна, визнання права власності, в якому просив суд:

1. Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ІНФОРМАЦІЯ_5 до 15 вересня 2021 року включно;

2. Визнати спільним сумісним майном подружжя наступне майно:

- автомобіль LEXUS RX300, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

- квартиру АДРЕСА_1 ;

- квартиру АДРЕСА_2 ;

- автомобіль MERCEDES-BENZ B-CLASS, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_2 ;

- автомобіль TESLAMODEL X90D, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ;

- виділити у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 705 517,21 грн, автомобіль TESLA MODEL X90D, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , вартістю 1 306 087,20 грн, а всього на суму 2 011 604,41 грн;

- виділити у власність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 269 169,34 грн, автомобіль LEXUS RX300, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , вартістю 288 862,20 грн, автомобіль MERCEDES-BENZ B-CLASS, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_2 вартістю 492 223,60 грн, а всього на суму 2 050 255,14 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості виділеного майна у розмірі 19 325,37 грн, та провести розподіл судових витрат.

В обґрунтування позову зазначено, що у 2009 році позивач познаи?омився з відповідачем ОСОБА_2 , яка проживала в місті Чорноморську Одеської області зі своїми родичами в квартирі гостинного типу.

Після знайомства, в грудні 2010, з метою поліпшення житлових умов відповідача, позивач фінансово допоміг відповідачу придбати однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку у 2017 відповідач зареєструвала на своє ім`я.

З 01 червня 2012 року позивач та відповідач стали проживати разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_4 , яка належіть донці позивача від першого шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідачка ОСОБА_2 народила від позивача доньку, яку назвали ОСОБА_3 . Батьківство позивача підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 , виданим відділом державної РАЦС Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області.

Після народження дитини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в двокімнатній квартирі

АДРЕСА_15. Восени 2013 вони переїхали та стали проживати за адресою: АДРЕСА_6 , разом як подружжя до 15 вересня 2021 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 в сторін народилась ще одна донька ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 , виданим Чорноморським міським відділом державної РАЦС головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Таким чином, з 01.06.2012 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, але не звертались до державного органу реєстрації? актів цивільного стану про реєстрацію шлюбу.

Позивач стверджує у позові, що в період спільного проживання сторін, він та ОСОБА_2 неодноразово від`і?жджали з Украі?ни на відпочинок до інших краі?н, а саме до Таїланду, Єгипту, Ізраїлю, Швейцарії, Греції, що підтверджується відеозаписами та фотографіями.

В період спільного проживання позивач та відповідач вели постіи?но спільне господарство, вели спільнии? бюджет, купували маи?но, товари для сумісного користування, спільно проводили свята, і?здили на відпочинок.

Позивач стверджує, що між ним та ОСОБА_2 склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

В період спільного проживання позивач працював на Одеській митниці ДМС та мав стабільний дохід, що підтверджується Е-деклараціями. Так дохід позивача у 2015 році становив 81 716,00 грн, у 2016 - 149 360,00 грн, у 2017 - 156 137,00 грн, у 2018 - 164 973,00 грн. Також у 2019 мати позивача подарувала йому грошові кошти у сумі 377 162,00 грн, що підтверджується договором дарування грошей.

Крім того у 2012 батько позивача позичив йому кошти у розмірі 250 000 грн, які позивач йому не повернув у зв`язку зі смертю батька.

Відповідачка під час спільного проживання не працювала, здійснювала догляд за доньками.

Під час спільного проживання відповідачкою та позивачем придбане наступне майно:

- 06.06.2012 - автомобіль LEXUS RX300, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , титульним власником якого є ОСОБА_2 ;

- 12.12.2015 - квартира АДРЕСА_1 , титульним власником якої є ОСОБА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 12.12.2015, яка придбана за 149 000 грн;

- 21.12.2016 - квартира АДРЕСА_2 , титульним власником якої є ОСОБА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 21.12.2016, яка придбана за 148 000 грн;

- 23.06.2017 - автомобіль MERCEDES-BENZ B-CLASS, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_2 титульним власником якого є ОСОБА_2 ;

- 11.03.2019 - автомобіль TESLA MODEL X90D, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_3 титульним власником якого є ОСОБА_2 .

Станом на день подання позову ринкова вартість:

- квартири АДРЕСА_2 становить 705 517,21 грн, що підтверджується довідкою про оціночну вартість №201-20211028-0002916156,

- квартири АДРЕСА_1 становить 1 269 169,34 грн, що підтверджується довідкою про оціночну вартість №201-20211028-0002916295.

Щодо вартості автомобілів. позивач вказує, що не має доступу до автомобілів, тому для визначення вартості автомобілів використовується порівняльний аналіз вартості аналогічних автомобілів.

Виходячи із порівняльного аналізу (середня вартість п`яті аналогічних автомобілів, вартість автомобіля LEXUSRX300, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 становить 288 862,20 грн (273 624,00 + 284 148,00 + 289 410,00 + 302 450,00 + 294 679,00 / 5) MERCEDES-BENZB-CLASS, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_2становіть 492 223,60 грн (470 591,00 + 478 478,00 + 486 365,00 + 499 510,00 + 526 174,00 / 5), TESLAMODELX90D, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , становить 1 306 087,20 грн (1 259 291,00 + 1 314 500,00 + 1 359 193,00 + 1 314 500,00 + 1 282 952,00 / 5).

Загальна вартість придбаного за час спільного проживання майна становить 4 061 859,55 грн.

Право власності на автомобілі підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру МВС України стосовно зареєстрованих автотранспортних засобів.

Позивач вказує, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не працювала та відповідно не мала власного доходу, все вище перелічене майно придбавалось за кошти позивача.

15 вересня 2021 року відповідачка ОСОБА_2 за власною ініціативою припинила спільне проживання з позивачем та переїхала на іншу квартиру. На початку листопада, відповідач прийняла рішення, що їхні доньки будуть постійно проживати з позивачем. Таким чином спільні діти на час подання позову проживають разом з позивачем.

Таким чином, з 15.09.2021 між позивачем та відповідачкою припинились фактичні шлюбні відносини.

21 грудня 2021 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просить суд:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 09.08.2013 до 15.09.2021 включно;

- визнати спільним сумісним майном подружжя наступне майно:

- автомобіль LEXUS RX300, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

- квартиру АДРЕСА_1 ;

- квартиру АДРЕСА_2 ;

- квартиру АДРЕСА_7 ;

- автомобіль TESLA MODEL X90D, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_3 .

- виділити у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 вартістю 705 517,21 грн та автомобіль TESLA MODEL X90D, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , вартістю 1 306 087,20 грн, а всього на суму 2 011 604,41 грн;

- виділити у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 269 169,34 грн, автомобіль LEXUS RX300, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , вартістю 288 862,20 грн, квартиру АДРЕСА_7 , вартістю 941 704,37 грн, а всього на суму 2 499 735,91 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості виділеного майна в розмірі 244 065,75 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі у розмірі 12 771,00 грн.

Заява про збільшення позовних вимог обґрунтована тим, що в числі позовних вимог, як спільне майно подружжя зазначено автомобіль MERCEDES-BENZB-CLASS, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_2 титульним власником якого є ОСОБА_2 , позивач помилково зазначив даний автомобіль спільним майном, оскільки автомобіль був подарунком позивача відповідачу, тому вважає за необхідне не включати його до спільного майна подружжя.

Крім того, позивач зазначав у позові, що в грудні 2010 року, з метою поліпшення житлових умов відповідача, позивач фінансово допоміг відповідачці придбати однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку у 2017 році відповідачка зареєструвала на своє ім`я, однак помилково не зазначив цю квартиру як спільне майно.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, посилається на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_2 в період з 08.09.2013 до 15.09.2021 без реєстрації шлюбу, на народження у сторін двох спільних дітей, спільний відпочинок за кордоном та підтверджує фотокартками та поясненнями свідків, про допит яких заявив при зверненні до суду. Але, народження у сторін спільних дітей саме по собі не може доводити факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного позивачем періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Вказано, що позивач ОСОБА_1 не визнавав свого батьківства відносно старшої доньки ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , і тільки в жовтні 2015 визнав своє батьківство відносно неї та на підставі цього були внесені зміни в актовий запис про її народження дитини в графі батько. Але своє прізвище дітям він не надав, так як весь час стверджував, що дітей відповідачка ОСОБА_2 народжувала особисто собі, а він тільки біологічний батько і в нього є донька від першого шлюбу ОСОБА_4 , про яку він турбується (матеріально утримує, оплачував навчання, допомагає в придбанні житла, автомашини).

ОСОБА_2 вказує, що матеріальну допомогу на утримання дітей позивач надавав періодично (по своєму особистому бажанню), що вимусило відповідачку ОСОБА_2 звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей.

Весь час відповідачка ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до 2016 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_8 (квартира батьків ОСОБА_2 ). З 2016 ОСОБА_2 та діти були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_9 . Але більший час відповідачка та діти проживали у батьків відповідачка за адресою: АДРЕСА_10 .

В той же час позивач ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_11 , а фактично проживав за адресою: АДРЕСА_6 .

Також, у відзиві зазначено, що позивач ОСОБА_1 на підтвердження своєї правової позиції відповідно до підтвердження відносин, притаманних подружжю, а саме: ведення спільного хазяйства, придбання майна, виїзди за кордон, спільне проведення свят тощо, посилається на Е-декларації з зазначенням свого річного доходу у вигляді заробітної плати у розмірі в середньому 100 00 грн. Однак, відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» позивач ОСОБА_1 заповнюючи Е-декларації на протязі багатьох років в розділі «Члени сім`ї суб`єкту декларування» повинен був перечислити всіх осіб, що є членами його сім`ї (в тому числі і відповідачку ОСОБА_2 , як особу, яка з ним спільно проживає, але шлюб не зареєстрований), але цього зроблено не було, вказані тільки неповнолітні діти - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

ОСОБА_2 вказує, що її відносини з позивачем мали інтимний характер і ніколи не були такими, що притаманні подружжю, ніколи сторони не мали взаємних обов`язків, які пов`язували б сторони, як подружжя. Кожен з них жив своїм особистим життям, іноді проводячи спільний відпочинок, як коханці, святкуючи дні народження своїх дітей, як батьки, відвідуючи дідусей та бабусь дітей, як батьки малолітніх дівчаток. Жодного разу не було сімейного відпочинку (з дітьми) за кордоном. Позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу на час придбання ним майна, за спільні кошти.

В кожному з договорів про придбання нерухомого майна (спірних квартир, про які вказує позивач в своїй позовній заяві) вказано, що на момент укладання договорів, в обох випадках, покупець ( ОСОБА_2 ) у зареєстрованому шлюбі не перебуває та квартира придбається за її особисті кошти і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частину), витрачені на купівлю квартири, у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України, не має.

Позивач стверджує, що спірні квартири придбані за кошти, які він надавав відповідачці, але не надає доказів (договору позики, або договору про взаємне користування майном). Позивач мав право заявити про свої права на спірне майно, як особа, яка проживає без реєстрації шлюбу з покупцем ( ОСОБА_2 ) при укладанні договорів у нотаріуса, якщо він мав відношення до укладення таких договорів.

Відповідно до вимог позивача до квартири АДРЕСА_7 . Вказана квартира була придбана відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору №118/Ил-19/В -19 купівлі-продажу майнових прав на квартиру у 19-поверховому будинку, який будується, розташованому за адресою; АДРЕСА_12 від 15.12.2010. Відповідно до вимог вказаного договору, відповідачкою проводила часткову виплату вартості квартири, яку закінчила в 2011 році.

Також у відзиві вказано на неправдивість пояснень та вимог ОСОБА_1 відповідно до автомобілю «LEXUS», який було придбано відповідачкою ОСОБА_2 в червні 2012 року, а факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, позивач просить встановити з ІНФОРМАЦІЯ_5.

Позивач ОСОБА_1 ніколи не мав намірів пропонувати відповідачці ОСОБА_2 укласти шлюб, щоб проживати як чоловік та жінка, ростити дітей, мати права та обов`язки, притаманні подружжю, так як за своєю суттю він (позивач ОСОБА_1 ), ніколи не бажав цього, крім ОСОБА_2 постійно мав інтимні стосунки з іншими жінками. Так, він як турботливий батько, допомагає відповідачу ростити дітей, але на цьому усі відносини між сторонами закінчуються.

У відзиві вказано, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Тому відповідачка ОСОБА_2 просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, у зв`язку з їх безпідставністю.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Суд встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ІНФОРМАЦІЯ_5 до 15 вересня 2021 року включно.

Визнано спільним сумісним майном подружжя наступне майно:

- автомобіль LEXUS RX300, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

- квартиру АДРЕСА_1 ;

- квартиру АДРЕСА_2 ;

- квартиру АДРЕСА_7 ;

- автомобіль TESLA MODEL X90D, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_3 .

Виділено у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 вартістю 705 517,21 грн, та автомобіль TESLA MODEL X90D, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , вартістю 1 306 087,20 грн, а всього на суму 2 011 604,41 грн.

Виділено у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 269 169,34 грн, автомобіль LEXUS RX300, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , вартістю 288 862,20 грн, квартиру АДРЕСА_7 , вартістю 941 704,37 грн, а всього на суму 2 499 735,91 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці вартості виділеного майна в розмірі 244 065,75 грн, та судові витрати у справі у розм ірі 12 771 грн.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дубінчук Ж.М. звернулась до суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 грудня 2023 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання до апеляційного суду ні ОСОБА_2 , ні її адвокат Дубінчук Ж.М. не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно.

19 вересня 2024 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Станіславської А.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю адвоката у розгляді об`єднаного кримінального провадження, судове засідання якого призначено на 19.09.2024 на 14:00 год.

Однак, колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду даної справи та відмовляє в задоволенні клопотання, з огляду на наступне.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, згідно ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_2 , як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов`язана цікавитись відомим їй провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.

Встановлено, що апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_2 подала адвокат Дубінчук Ж.М., яка діє на підставі договору про надання правової допомоги №1133 від 22.01.2024 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 24.01.2024.

Про судове засідання в апеляційному суді, адвокат Дубінчук Ж.М. була повідомлена ще 01 серпня 2024 року, про що свідчить довідка про доставку електронного документа в її електронний кабінет Електронного суду.

Матеріали справи не містять жодного доказу неможливості адвоката Дубінчук Ж.М. прибути в судове засідання до апеляційного суду, даних щодо розірвання договору про правову допомогу між ОСОБА_7 та адвокатом Дубінчук Ж.М. не надано.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що договір про надання правничої допомоги ОСОБА_2 уклала з адвокатом Станіславською А.В. лише 19 вересня 2024 року.

Апеляційний суд приймає до уваги, що заміна, за ініціативою сторони, представника за короткий проміжок часу до дати призначеного слухання та/або не передача новому представнику всіх матеріалів необхідних для здійснення представництва - не може бути визнано само по собі поважною причиною і не має наслідком безумовне відкладення розгляду справи або оголошення перерви у розгляді справи.

Необхідними передумовами ефективного судочинства є добросовісне використання учасниками справи процесуальних прав (недопущення зловживання цими правами), добросовісне виконання встановлених законом обов`язків, дотримання всіма суб`єктами судового провадження етичних норм. Здійснюючи свою діяльність на професійній основі судді та адвокати зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти процесуальної поведінки.

Вказане відповідає Правилам організації ефективного цивільного судочинства, що розроблені на підставі ст. ст. 1, 3, 55, 131-1, 131-2 Конституції України, ст. 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суддями пілотних судів Одеської області, адвокатами Ради адвокатів Одеської області та прокурорами прокуратури Одеської області в рамках міжнародного проекту «Суд, громадяни, суспільство, держава: співпраця заради змін».

Апеляційна скарга ОСОБА_2 знаходиться в провадженні Одеського апеляційного суду, а саме з січня 2024 року, тому відповідач мала достатньо часу, в разі необхідності та достатньої зацікавленості в розгляді справи, в повній мірі реалізувати свої процесуальні права з доведення своєї правової позиції по справі, без відкладення судового засідання, яке призначене на 19 вересня 2024 року.

Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Збирання нових доказів не входить до повноважень апеляційного суду.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сама по собі неможливість брати участь у судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомленого про дату і час судового засідання відповідача та її представника.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та його адвоката Кузнецової Л.О., які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги та просили її залишити без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка.

Згідно вимог ч. 4 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї. Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства.

У справі «Джонстон проти Ірландії» (справа номер ECH-1986-S-006) було встановлено, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складали сім`ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв`язок існує поза шлюбом. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у статті 3 СК України.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №138/2515/15-ц, вказано, що «для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені частиною другою статті 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю».

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17, вказано, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини».

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі №204/6931/20 вказано, що «встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 народила доньку ОСОБА_3 , батьківство позивача підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим відділом державної РАЦС Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області.

У позивача та відповідачки ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим Чорноморським міським відділом державної РАЦС головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 09.08.2013 до 15.09.2021 включно, підтверджується сукупністю доказів та обставин по справі, зокрема:

- свідоцтвами про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

- Е-деклараціями про доходи ОСОБА_1 за 2015-2017 роки, у яких зазначено дітей позивача;

- актом, складеним сусідами ОСОБА_1 , який є власником квартири АДРЕСА_13 , про те, що з грудня 2013 року по вересень 2021 року ОСОБА_1 проживав в цій квартирі разом з ОСОБА_2 ;

- відповіддю управління поліції охорони в Одеській області від 12.06.2023 №60/43/35/19-2023 про те, що при укладанні договору №ПЦО-4/377-17 від 15.06.2017 на централізовану охорону майна, що знаходиться в жилих приміщеннях громадян, між УПО в Одеській області та ОСОБА_1 , було надано перелік довірених осіб, які включені в п. 5.2.1 договору, за яким надано право користуватись сигналізацією, встановленою на об`єкті ( ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 );

- показами свідків.

На підставі оцінки показів свідків, які були опитані в судовому засіданні суду першої інстанції, суд дійшов висновку, що сторони мали стосунки з 2009 року, вони то розходились, то знову сходились, в результаті цих стосунків у них народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_9 ( Після народження старшої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 сторони стали проживати разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_14 . Восени 2013 сторони стали проживати за адресою: АДРЕСА_6 разом, як подружжя до 15.09.2021.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність того факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, але не звертались до державного органу реєстрації ?актів цивільного стану про реєстрацію шлюбу. В період спільного проживання вели спільне господарство, спільнии? бюджет, купували маи?но, товари для сумісного користування, спільно проводили свята, і?здили на відпочинок, тобто між сторонами склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Щодо не зазначення ОСОБА_1 в своїх декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового плану ОСОБА_2 , як особи, з якою спільно проживає, але шлюб не зареєстрований, то дана обставина не спростовую висновку суду про факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю.

Безпідставними також є посилання ОСОБА_2 на те, що вона з дітьми та позивач ОСОБА_1 мали різні адреси місця їх реєстрації, оскільки згідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Апеляційний суд також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині поділу спільного майна.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року в справі №215/1191/17).

Сутність презумпції спільності права власності на майно жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, яке набуте ними за час спільного проживання, полягає в тому, що на певний об`єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час спільного проживання. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статей 77, 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Враховуючи, що набуте сторонами в період ведення спільного господарства спірне нерухоме та рухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя суду не надано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про їх поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши спільним сумісним майном подружжя наступне майно:

- автомобіль LEXUS RX300, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

- квартиру АДРЕСА_1 ;

- квартиру АДРЕСА_2 ;

- квартиру АДРЕСА_7 ;

- автомобіль TESLA MODEL X90D, 2016 року випуску, державний номер НОМЕР_3 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що в кожному з договорів про придбання нерухомого майна (спірних квартир, про які позивач вказує в позовній заяві) вказано, що на момент укладання таких договорів, покупець ОСОБА_14 в зареєстрованому шлюбі не перебуває, та квартира придбається за її особисті кошти. Такі доводи не приймаються до уваги апеляційним судом.

Оскільки зазначені договори укладені за відсутності реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а нотаріус за встановлення цього факту не перевіряє достовірність обставини щодо відсутності фактичних шлюбних відносин сторін договору при його нотаріальному посвідченні. Вказані договори укладались без участі ОСОБА_1 тому наведені в них відомості не є безумовною підставою для відмови йому в позові про визнання права на частку у праві спільної власності на майно, яке набуте за час її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , а презумпція спільності майна жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється у тому числі й на те майно, яке набуте за час спільного проживання, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з них.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених по справі обставин, не мають наслідком задоволення скарги, а отже на увагу суду не заслуговують, крім того ґрунтуються на власному тлумаченні норм законодавства.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам учасників справи належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне та правильне рішення про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим, на підставі положень ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дубінчук Жанна Михайлівна залишити без задоволення

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 01 жовтня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк