Справа № 2-93/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 березня 2011 року

Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі:

головуючого судді                                                             Мащенко С. В.

при секретарі                                                                        Свіягіній О. Е.,

Фоменко Ю. В.,

Крот Є. Л.

за участю

позивача                                                                       ОСОБА_3

представника позивача                                                             ОСОБА_4

відповідача                                                                       ОСОБА_5

представника відповідача                                                   ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 «Про стягнення матеріальної та моральної шкоди», -

в с т а н о в и в:

У травні 2010 р. ОСОБА_3 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області із позовом «Про стягнення страхового відшкодування», відповідачами в якому зазначив ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»та ОСОБА_5, та просив стягнути на його користь з ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»завдану матеріальну шкоду у сумі 25000,00 грн., з ОСОБА_5 завдану матеріальну шкоду у сумі 43660,00 грн. та завдану моральну шкоду у сумі 10000,00 грн., а також з обох відповідачів понесені ним судові витрати, а саме витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120,00 грн. та державне мито у сумі 786,60 грн.

У вересні 2010 року ОСОБА_3 зменшив свої позовні вимоги, звернувшись із відповідною письмовою заявою, в якій просив стягнути на його користь з ОСОБА_5 завдану матеріальну шкоду у сумі 43670,00 грн. та завдану моральну шкоду у сумі 10000,00 грн., а також стягнути з ОСОБА_5 та ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»судові витрати, які складаються з витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120,00 грн. та державне мито у сумі 786,60 грн.

У жовтні 2010 року ОСОБА_3 ще раз зменшив свої позовні вимоги, звернувшись із відповідною письмовою заявою, в якій просив виключити з числа відповідачів ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»у зв’язку зі сплатою страхового відшкодування та пені за несвоєчасне виконання своїх зобов’язань й стягнути на його користь з ОСОБА_5 завдану матеріальну шкоду у сумі 43670,00 грн., завдану моральну шкоду у сумі 10000,00 грн., а також судові витрати, які складаються з витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120,00 грн. та державного мита у сумі 786,60 грн.

Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні свої остаточні позовні вимоги підтримав у повному обсязі й пояснив, що 11.12.2009 року о 18 год. 00 хв. на 474-му км автошляху «Знам’янка –Луганськ - Ізварено»(Ясинуватьский район) сталась дорожньо-транспортна пригода, в якій транспортні засоби марки «ЗІЛ 130 СПГ», номерний знак НОМЕР_2, під керуванням відповідача ОСОБА_5, та марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1, під його керуванням, отримали механічні пошкодження. Постановою Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 17.02.2010 року ОСОБА_5 було визнано винним у скоєнні цієї дорожньо-транспортної пригоди та внаслідок порушення ним п. 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ст. 124 КУпАП. Оскільки його автомобіль перебував на гарантійному обслуговуванні, автотоварознавче обстеження проводилось у м. Донецьку, у зв’язку із чим він за плату транспортував автомобіль із м. Горлівка до сервісного центру, де 16.12.2009 року було зроблено автотоварознавче обстеження експертом ФОП ОСОБА_7 із викликом за рахунок позивача шляхом повідомлення телеграмою відповідачів про день, час та місце обстеження, а 13.01.2010 р. надано висновок автотоварознавчого дослідження, згідно якого загальна вартість матеріального збитку, завданого йому як власнику автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, складає 67885,60 грн. Зазначив, що за транспортування автомобіля та проведення експертизи він сплатив 775 грн. Крім того, звернув увагу суду на те, що цивільна відповідальність відповідача ОСОБА_5 була застрахована в ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»на підставі полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_3, виданого 16.04.2009 року, з якого вбачається, що ліміт відповідальності ОСОБА_5 за шкоду, заподіяну майну, складає 25500,00 гривень із франшизою в розмірі 510,00 гривень. Зазначив, що своєчасно 14.12.2009 року звернувся до ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»із заявою про виплату страхового відшкодування та доданими до неї необхідними документами, яка на цей час свої зобов’язання виконала у повному розмірі, сплативши йому 24990,00 грн. страхового відшкодування та 1314,00 грн. пені за прострочення його виплати. Вказав, що крім матеріальної шкоди, він внаслідок ДТП зазнав також й моральної, оскільки все, що сталось, завдало йому душевних страждань. Він втратив спокій та рівновагу, пережив стрес, який підвищив артеріальний тиск, багато часу витрачав на оформлення відповідних документів для проведення експертизи та відновлення автомобіля, їздив до м. Ясинувата в суд та у м. Донецьк до СТО, що порушило звичайний ритм його життя та завдало дискомфорт та схвильованість. Його переживання посилила відмова відповідача відремонтувати автомобіль або виплатити відповідні кошти. Негативне емоційне навантаження посилювалося ще й тим, що автомобіль тривалий час знаходився на ремонті і він не мав можливості ним користуватися. Через необхідність користуватись автомобілем, він був змушений позичити кошти на його ремонт у друзів та родичів, що для нього є незвичайним та додало додаткових моральних страждань та незручностей. Таку негативну зміну його звичайного життєвого укладу та завданих страждань він оцінив у 10000,00 гривень. Просив стягнути на його користь з відповідача завдану матеріальну шкоду у сумі 43670,00 грн., завдану моральну шкоду у сумі 10000,00 грн., а також судові витрати, які складаються з витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 120,00 грн. та державного мита у сумі 786,60 грн.

В подальшому позивач ОСОБА_3 скористався правом, наданим йому ч. 1 ст. 38 ЦПК України щодо прийняття участі у цивільній справі через представника, й більш до зали судових засідань не з’явився. Надав письмову заяву з проханням справу продовжувати розглядом у його відсутність за умови обов’язкової участі у судовому засіданні його представника за довіреністю ОСОБА_4 (а. с. 116).

Представник позивача ОСОБА_4, що діяв на підставі довіреності, посвідченої 01.03.2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 (а. с. 20), у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача завдану йому матеріальну шкоду у сумі 43670,00 грн., моральну шкоду у сумі 10000,00 грн., а також стягнути судові витрати.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засідання позов не визнав у повному обсязі та пояснив, що 11.12.2009 року о 18 год. 00 хв. на 474-му км автошляху «Знам’янка –Луганськ - Ізварено»(Ясинуватьский район) сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів марки «ЗІЛ 130 СПГ», номерний знак НОМЕР_2, під його керуванням, та марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1, під керуванням позивача, внаслідок якої автомобілі отримали механічні, а він тілесні пошкодження. Оскільки йому було дуже погано, його доставили до нейрохірургії КМУ «Руднична лікарня». Підтвердив, що застрахував цивільну відповідальність у ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія», приймав особисту участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення в Ясинуватському міскрайонному суді Донецької області, з Постановою судді якого не був згодний й бажав оскаржити, але отримав відмову. Вказав, що не згодний із сумою матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, оскільки не був присутній при проведенні експертного дослідження внаслідок перебування у лікарні. Вважає, що сума матеріальної шкоди завищена й повинна бути в межах страхового відшкодування. Зазначив, що вимоги про відшкодування моральної шкоди можуть бути задоволені в межах 1000 –1500 гривень. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_6, що діяв на підставі довіреності, посвідченої 13.11.2010 року приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 (а. с. 82), у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі та пояснив, що дійсно 11.12.2009 року о 18 год. 00 хв. за участю сторін по справі мала місце дорожньо-транспортна пригода, винним в який на підставі Постанови Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 17.02.2010 року було визнано відповідача. Зазначена постанова була ними оскаржена, але на теперішній час не скасована, у зв’язку із відмовою у оскарженні. Зазначив, що він вважає суму матеріальної шкоди дуже завищеною, так як вони були відсутні при огляді автомобіля експертом внаслідок перебування відповідача у лікарні. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази фактичного проведення ремонтних робіт, оскільки смета (розрахунок) не є таким доказам. Вказав, що не заперечує проти того, що позивачу дійсно було завдано моральної шкоди, але при задоволенні позову у цій частині просив врахувати, що після дорожньо-транспортної пригоди матеріальний стан відповідача змінився. Просив у позові відмовити за недоведеністю.

Повно та всебічно з’ясувавши всі обставини справи, на які сторони та їх представники посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, що досліджені у судовому засіданні й відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а саме вислухавши пояснення позивача, його представника, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, що містять письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно із приписами ч. 1 та 4 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено та не оспорюється сторонами по справі та їх представниками, що дійсно 11.12.2009 року о 18 год. 00 хв. на 474-му км автошляху «Знам’янка –Луганськ - Ізварено»(Ясинуватьский район) сталась дорожньо-транспортна пригода, в якій транспортні засоби марки «ЗІЛ 130 СПГ», номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, та марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1, під його керуванням ОСОБА_3, отримали механічні пошкодження. Причиною цієї пригоди стало порушення водієм ОСОБА_5 п. 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, а саме: не обрання ним встановленої межи безпечної швидкості руху з урахуванням дорожньої обстановки (слизького дорожнього покриття) та втрата контролю над рухом автомобіля. Факт порушення Правил та притягнення водія у зв’язку із цим до адміністративної відповідальності підтверджується Постановою Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 17.02.2010 року, що набрала законної сили та не скасована на час розгляду цієї справи за суттю (а. с. 8).

Ч. 1 та 2 ст. 1166 ЦК України роз’яснює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, якщо не доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Ч. 1 ст. 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому за загальним правилом делікту відповідальність настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов’язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об’єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Ч. 2 та 5 ст. 1187 ЦК України зазначає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, яким відповідно до роз’яснень ч. 1 цієї ж статті є діяльність, пов’язана з використанням транспортного засобу, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Також ч. 3 ст. 1187 ЦК України передбачає, що особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах.

Із аналізу зазначених вище норм права впливає, що для покладання відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, не має значення на якій відповідній правовій підставі володів транспортним засобом її заподіювач. Головне, що в момент її завдання, він здійснював діяльність, пов’язану з використанням транспортного засобу. В той же час, для отримання права на відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, майну фізичної особи, необхідно довести факт належності цього майна саме тій особі, яка вимагає її відшкодування.

Факт належності позивачу ОСОБА_3 транспортного засобу марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1, якому завдано механічні пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді за участю сторін по справі, підтверджується тимчасовим реєстраційним талоном серії ДАО № 751396, виданим ВРЕР м. Горлівка при УДАЇ ГУМВС України в Донецькій області 21.11.2009 року (а. с. 25).

Факт володіння відповідачем ОСОБА_5 на відповідній правовій підставі транспортного засобу марки «ЗІЛ 130 СПГ», номерний знак НОМЕР_2, підтверджується Полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_3, де страхувальником (власником транспортного засобу) зазначено саме відповідача (а. с. 6).

Таким чином, оскільки ОСОБА_5 керував автомобілем марки «ЗІЛ 130 СПГ», номерний знак НОМЕР_2, на відповідній правовій підставі, є винним у скоєнні ДТП, існує причинний зв'язок між його протиправною поведінкою та її об’єктивним наслідком - завданою шкодою, останній є належним відповідачем у цій справі.

Зазначеним Полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_3 підтверджується і факт страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_5, згідно якого між Страхувальником – ОСОБА_5 –та Страховиком - ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія», 15.04.2009 року о 16 год. 10 хв. укладено відповідний договір страхування із лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну одного потерпілого 25500 грн. та франшизою 510 грн. При цьому страховим випадком сторони договору визнали подію, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу (марки «ЗІЛ 130 СПГ», номерний знак НОМЕР_2) і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи (ОСОБА_5.), відповідальність якої застрахована, а строк дії договору зазначили до 15.04.2010 року включно (а. с. 6).

Укладений 15.04.2009 року між ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія»як страховиком та ОСОБА_5 як страхувальником Договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідає вимогам Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»№ 1961-ІV від 01.04.2004 року (зі змінами та доповненнями), а тому є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків, спрямованих на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної при експлуатації на території України наземних транспортних засобів майну потерпілих, якими у відповідно до приписів підп. 1.3. ч. 1 ст. 1 цього Закону визнаються треті фізичні особи, майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу.

Відповідно до ч. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Згідно абз. 1 та 2 ч. 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 % від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Згідно ч. 22.3. ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Аналогічна норма права міститься й в ст. 1194 ЦК України де зазначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Одночасно з цим ст. 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»регламентує, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Крім того, ст. 1192 ЦК України передбачає, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. При цьому розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

П. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) роз’яснює, що при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форми власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов’язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

В судовому засіданні встановлено, що між сторонами по справі як до моменту звернення із цим позовом до суду, так і в ході судового розгляду справи не досягнуто домовленості про спосіб виправлення пошкодженого майна у вигляді автомобіля марки «Форд –Мондео», державний номер НОМЕР_1, а тому відповідно до наведених приписів закону суд дійшов до висновку про необхідність відшкодування заподіяних потерпілому збитків грішми.

Із Акту автотоварознавчого дослідження № 161209-807 від 13.01.2010 року автомобіля «Форд –Мондео», державний номер НОМЕР_1, зробленого оцінщиком підприємства «Експерт-Авто»- ФОП ОСОБА_7, який має свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінщиків Фонду Державного майна України НОМЕР_4 від 29.07.2006 року та сертифікат суб’єкта оціночної діяльності НОМЕР_5, вбачається, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу складає 59786,44 грн., в той же час втрата товарної вартості автомобіля складає 8099,16 грн., а тому вартість матеріальної шкоди, заподіяної власнику автомобіля складає 67885,60 гривень (а. с. 10-19, 85 - 108).

Ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 1 та 2 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. При цьому у відповідності до припису ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

На підставі ч. 2, 3 та 4 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, із зазначених приписів закону та обставин справи вбачається, що відповідач, у разі незгоди з висновками автотоварознавчого дослідження, що було зроблено позивачем, повинен був спростувати їх та довести судові, що позивачу завдано інший розмір матеріальної шкоди шляхом проведення на підставі відповідного клопотання з боку відповідача судової автотоварознавчої експертизи. Незважаючи на те, що судом у судовому засіданні 15.11.2010 року було роз’яснено відповідне право відповідача, ані ОСОБА_5, ані його представник за нотаріально посвідченою довіреністю - ОСОБА_6, - таким право не скористувались та клопотання не надали. А тому суд визнає, що винними діями ОСОБА_5 позивачу ОСОБА_3 заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 67885,60 гривень та вважає за можливе прийняти автотоварознавче дослідження, надане позивачем, за основу при визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

З копії квитанції за формою № ПО-Д2 від 12.12.2009 року, виданої ФОП ОСОБА_11, вбачається, що позивач сплатив 225,00 грн. за транспортування автомобіля марки «Форд», номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 9).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру за типовою формою № КО-1, виданої 16.12.2009 року ФОП ОСОБА_7, позивач сплатив 500,00 грн. за автотоварознавче дослідження автомобіля марки «Форд-Мондео», номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 9).

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що ці витрати безпосередньо пов’язані із завданням шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась за участю сторін по справі 11.12.2009 року, вони підтверджені належними доказами, а тому підлягають зарахуванню до розміру матеріальної шкоди позивача.

Таким чином, з огляду на наведені приписи закону та обставини справи, відповідач ОСОБА_5, повинен відшкодувати за власний рахунок позивачу ОСОБА_3 різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, моральну шкоду, заподіяну позивачеві, та судові витрати, сплачені ОСОБА_3 при зверненні до суду із цим позовом та документально підтверджені відповідно до положень закону.

Так, сума матеріальної шкоди, заподіяної позивачеві внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 11.12.2009 року, складається із вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу в сумі 59786,44 грн., втрати товарної вартості автомобіля в розмірі 8099,16 грн., витрат на транспортування пошкодженого автомобіля в суми 225,00 грн. та проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 500,00 грн., а всього 68660,60 грн.

Сума, яка повинна бути відшкодована й фактично відшкодована на час розгляду справи відповідно до письмової заяви позивача страховиком ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія», складає суму ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну одного потерпілого, за мінусом розміру франшизи, тобто 25500,00 грн. –510,00 грн. = 24990,00 грн.

А тому, сума матеріальної шкоди, яку відповідно до положень ст. 1194 ЦК України та Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»необхідно стягнути з відповідача визначається як різниця між першою та другою сумами та складає 43670,00 грн. із розрахунку 68660,60 грн. –24990,00 грн. = 43670,60 грн. з обмеженням розміром заявлених ОСОБА_3 позовних вимог в сумі 43670,00 грн.

Остаточно суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача суму матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 43670,00 грн.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Закон визначає, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Крім того, при визначені розміру відшкодування враховуються принципи розумності і справедливості.

П. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами та доповненнями) роз’яснює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, навівши в рішенні відповідні мотиви. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого та тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках.

Беззаперечно, у судовому засіданні позивач зазначив, у чому полягає його моральна (немайнова шкода), якими неправомірними діями її йому заподіяно, з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, та надав докази, якими це підтверджується.

Так, завдання позивачеві моральної шкоди останній пов’язує із тим, що дорожньо-транспортна пригода, яка сталась за вини ОСОБА_5, завдала йому душевних страждань, стресу, непокою, втрати нервової рівноваги, в наслідок чого погіршився його фізичний стан здоров’я, підвищився артеріальний тиск. Він вимушений був багато часу витрачати на оформлення документів для проведення автотоварознавчого дослідження, відновлення автомобіля, поїздки до суду у м. Ясинувата з м. Горлівка та до СТО у м. Донецьк, так як автомобіль перебував на гарантійному обслуговуванні. Як наслідок його звичайний ритм життя було порушено, з’явились дискомфорт та схвильованість. Крім того, завдавало переживання й посилювало їх тривала відмова відповідача відремонтувати автомобіль або виплатити на це відповідні кошти. Негативне емоційне навантаження посилювалося ще й тим, що автомобіль тривалий час знаходився на ремонті і він не мав можливості ним користуватися. Через необхідність користуватись автомобілем, він був змушений позичити кошти на його ремонт у друзів та родичів, що для нього є незвичайним та додало додаткових моральних страждань та незручностей. Таку негативну зміну його звичайного життєвого укладу та завданих страждань він оцінив у 10000,00 гривень.

Але фактично на підставі наданих доказів ОСОБА_3 у судовому засіданні довів лише те, що у в наслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено його майно у вигляді автомобіля, що само по собі тягне негативні наслідки у вигляді моральних переживань. Душевні страждання завдано й небажанням винної особи відшкодовувати шкоду у добровільному порядку, так як це призвело до необхідності звернення ОСОБА_3 із відповідним позовом до суду, а це в свою чергу безумовно змусило його витрачати свій час на збір доказів для підтвердження позову, визначення розміру матеріальної шкоди шляхом експертного дослідження, що порушило звичайний уклад його життя. Крім того, перебування автомобіля у стадії ремонтних робіт позбавило позивача можливості користуватись ним та задовольняти свої життєві потреби щодо пересування та перевозу дрібних побутових вантажів. Всі ці обставини в своїй сукупності дійсно змушували позивача докладати зусиль для організації свого життя, в зв’язку з чим завдавали моральних страждань.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер правопорушення з боку відповідача, факт завдання шкоди внаслідок необережних дій винного, залежно від характеру та обсягу фізичних, душевних й психічних страждань потерпілого, їх глибини тощо, приймаючи до уваги характер та тривалість немайнових втрат, можливість їх відновлення разом із ремонтом автомобіля, ураховуючи стан здоров’я позивача та тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, доведеність з боку позивача об’єму завданої йому моральної шкоди, вважає за можливе визнати її грошову компенсацію у розмірі 1000 гривен, що буде відповідати рівню душевних страждань ОСОБА_3 й відповідно до вимог Методичних рекомендацій Міністерства юстиції № 35 –13/797 від 13.05.2004 р. щодо відшкодування моральної шкоди буде її адекватним розміром.

Згідно абз. 2 ч. 22.3. ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України (тобто моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із пошкодженням її майна), таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

У зв’язку із тим, що відповідач є винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої позивачу завдано моральну шкоду, саме з нього на користь позивача слід стягнути визнану судом грошову компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов частково, суд вважає за необхідне вирішити згідно підп. 6 ч. 1 ст. 214 ЦПК України питання про розподіл між сторонами по справі судових витрат.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На виконання вимог ч. 5 ст. 119 ЦПК України до позовної заяви ОСОБА_3 додав документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Так, позивач при зверненні до суду з позовом надав платіжний документ про сплату судового збору в розмірі 786,68 грн. та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. (а. с. 2, 27).

Згідно п. 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення»ЦПК України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

Відповідно до змісту підп. „а” п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 7 - 93 від 21.01.1993 р. «Про державне мито»(із змінами та доповненнями) розмір державного мита із позовних заяв складає 1% ціни позову, але не менше 3 та не більше 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

На підставі підп. „д” п. 1 ст. 3 цього ж Декрету розмір державного мита із позовних заяв немайнового характеру складає 0,5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Підп. 1 та 10 ч. 1 ст. 80 ЦПК України зазначає, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, а у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог –загальною сумою всіх вимог.

Відтак, ухвалюючи рішення на користь позивача суд дійшов до висновку про необхідність задоволення його позову частково, стягнувши з відповідача в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди 43670,00 грн. та завданої моральної шкоди 1000 грн., а тому на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог слід стягнути 437,55 грн. із розрахунку: 1% х 43670,00 грн. + 1/10 х 8,50 грн. = 437,55 грн.

Крім того, відповідно до п. 5 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.2005 року (в редакції Постанови КМУ № 825 від 05.08.2009 року), який визначає механізм здійснення оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних справ, якщо позовна заява містить одночасно вимоги, які належать до різних категорій справ і для яких передбачено різний розмір витрат, їх оплата здійснюється за справою з найбільшим розміром.

П. 1 ч. 1 Розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.2005 року (в редакції Постанови КМУ № 825 від 05.08.2009 року), розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення справ позовного провадження з розгляду спору майнового характеру складає 120 грн., а розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення справ немайнового характеру у відповідності до підп. 6 ч. 3 зазначених Розмірів складає суму 37 грн.

Відтак, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути понесені останнім та документально підтверджені судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 437,55 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., а всього 557,50 грн.

Таким чином, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення його позову частково шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду в сумі 43670,00 грн., заподіяну моральну шкоду в сумі 1000 грн. та понесені й документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 557,50 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 23, 1166, 1167, 1187, 1192, 1194 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 12, 22, 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»№ 1961-ІV від 01.04.2004 року (зі змінами та доповненнями), Постановами Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) та № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), Методичними рекомендаціями Міністерства юстиції № 35 –13/797 від 13.05.2004 р., Декретом Кабінету Міністрів України № 7 - 93 від 21.01.1993 р. (із змінами та доповненнями), Постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.05 р. «Про затвердження Порядку оплати витрати з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів», ст. ст. 4, 8, 10, 11, 38, 57, 58, 60, 61, 80, 88, 119, 158, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 292, 294, 296 та п. 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення»Цивільного процесуального кодексу України, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 «Про стягнення матеріальної та моральної шкоди»задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду в сумі 43670,00 гривень (сорок три тисячі шістсот сімдесят гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду в сумі 1000 гривень (одна тисяча гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 понесені ним та документально підтверджені судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 437,55 гривень (чотириста тридцять сім гривень 55 копійок) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 гривень (сто двадцять гривень 00 копійок), а всього 557,50 гривень (п’ятсот п’ятдесят сім гривень 50 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Макіївки шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в той же строк з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини рішення було ухвалено, складено шляхом комп’ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті 17.03.2011 р.

Повний текст рішення було виготовлено та підписано суддею 22.03.2011 р.

Суддя:                                                                                           С. В. Мащенко