Справа № 2-313/11

 РІШЕННЯ  

іменем України

15 березня 2011 року                                                                   Верхньодніпровський районний суд

                                                                                                     Дніпропетровської області

В складі: головуючого –судді Петрюк Т.М.

               При секретарі – Рудовій Л.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 Верхньодніпровської міської ради про визнання права власності  за набувальною давністю-

                                              ВСТАНОВИВ:

   До суду звернулась позивачка ОСОБА_2., з позовом до Верхньодніпровської міської ради про визнання права власності  за набувальною давністю   посилаючись на  наступне: ІНФОРМАЦІЯ_2 помер  чоловік її рідної тітки ОСОБА_3 –ОСОБА_4. Після його смерті залишилось спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1. Правоустановлючим документом на дану квартиру є свідоцтво про право власності на житло, видане Верхньодніпровською міською радою 10.08.1993 року.

        Ще за життя 01.12.1994 року, перебуваючи в Киргизії, де ОСОБА_4,захворів і потрапив на лікування в селеще Лесхоз до фельдшерського пункту, він склав на  її ім»я заповіт на випадок смерті і все, належне йому майно,  в тому числі і вказану квартиру заповів на її ім»я. Підпис ОСОБА_4, на цьому документі була засвідчена фельдшером фельдшерського пункту Лесхоза 12.12.1994 року.

            В установлений законом строк вона звернулась до Верхньодніпровської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4, і просила видати  свідоцтво про право власності на  дану квартиру в порядку спадкування за заповітом. Але листом від 10.11.1998 року  державний нотаріус Верхньодніпровської державної нотаріальної контори відмовила їй у видачі свідоцтва про право  власності на спадкове майно. Посилаючись на те,що заповіт  посвідчений фельдшером, тобто посадою особою, яка не передбачена ст. 542 ЦК України  ( в ред 1963 року), що із  змісту заповіту не видно, що ОСОБА_4, перебував на стаціонарному лікуванні в даний період, не уточняється в заповіті, чий підпис  посвідчується, що діагноз захворювання «черепно-мозкова травма, інсульт»,  ставить під сумнів дієздатність  заповідача, про що немеє відмітки в заповіті.

            Після смерті ОСОБА_4, вона фактично прийняла спадщину в тому числі і вказану квартиру. З грудня 1998 року в ній постійно проживає її рідна донька ОСОБА_5, зі своєю сім»єю. Вона  оплачує всі комунальні послуги, робить ремонт квартири, підтримує її в належному стні.

 Вважає, що відповідно до ст.. 344 ЦК Укарїни , за нею  потрібно визнати право власності на дану квартиру в порядку набувальної давності, що й стало підставою звернення до суду.

           В  судовому засіданні позивач  позовні вимоги підтримала в повному об”ємі, давши пояснення фактично установлені матеріалами справи.

    Відповідачі представник Верхньодніпровської  міської   в судове засідання не з”явився, подавши заяву про слухання справи у  його відсутність проти задоволення позовних вимог не заперечує, за умови відсутності  спадкоємців у ОСОБА_4.

  Вислухавши осіб, що приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за  наступними  підставами:  ІНФОРМАЦІЯ_2 помер  чоловік рідної тітки позивачки, ОСОБА_3 –ОСОБА_4. Після його смерті залишилось спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1. Правоустановлючим документом на дану квартиру є свідоцтво про право власності на житло, видане Верхньодніпровською міською радою 10.08.1993 року.

        Ще за життя 01.12.1994 року, перебуваючи в Киргизії, де ОСОБА_4,захворів і потрапив на лікування в селеще Лесхоз до фельдшерського пункту, він склав на  ім»я позивачки заповіт на випадок смерті і все, належне йому майно  в тому числі і вказану квартиру заповів позивачці.. Підпис ОСОБА_4, на цьому документі була засвідчена фельдшером фельдшерського пункту Лесхоза 12.12.1994 року.

            В установлений законом строк позивач звернулась до Верхньодніпровської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4, і просила видати  свідоцтво про право власності на  дану квартиру в порядку спадкування за заповітом. Але листом від 10.11.1998 року  державний нотаріус Верхньодніпровської державної нотаріальної контори відмовила  позивачці у видачі свідоцтва про право  власності на спадкове майно, посилаючись на те, що заповіт  посвідчений фельдшером, тобто посадою особою, яка не передбачена ст. 542 ЦК України  ( в ред 1963 року), що із  змісту заповіту не видно, що ОСОБА_4, перебував на стаціонарному лікуванні в даний період не уточняється в заповіті, чий підпис  посвідчується, що діагноз захворювання «черепно-мозкова травма, інсульт»,  ставить під сумнів дієздатність  заповідача, про що немеє відмітки в заповіті.

             Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4,  позивач фактично прийняла спадщину в тому числі і вказану квартиру. З грудня 1998 року в ній постійно проживає їїрідна донька ОСОБА_5, зі своєю сім»єю, що підтверджується свідоцтвом про народження.

    Позивач  оплачує всі комунальні послуги, робить ремонт квартири, підтримує її в належному стані, що підтверджується квитанціями про оплату комунальних послуг,  договорами на надання комунальних послуг. Дозволом та актом на  встановлення індивідуального опалення та іншими доказами.

     Факт володіння та користуванн квартирою АДРЕСА_1 підтвердили свідки ОСОБА_6, та ОСОБА_7

     Так свідок ОСОБА_6, в судовому засіданні пояснила, що з 1997 року донька позивачки ОСОБА_7. разом зі своєю сім»єю проживає в даній квартирі. Позивачка часто приходить до них, допомагає їм, вони разом  робили ремонт в квартирі, замінили вікна,  встановили індивідуальне опалення.

     Із пояснень свідка ОСОБА_7. в судовому засіданні установлено, що позивачка є її матрі»ю. В грудні 1997 року вона вийшла заміж, і  покійний ОСОБА_4 та її мати поселили її в цій квартирі. Спочатку вони доглядали ОСОБА_4, а після його смерті  на протязі тривалого часу   вільно користуються цією квартирою Позивачка допомагає їм утримувати квартиру. Сплачувати комунальні послуги, робити ремонт.  Ій відомо, що у покійного ОСОБА_4  родичів не було. За весь час їхнього користування даною квартирою претензій до них ніхто не прд»являв, та не заявляв про своє право на дану квартиру.

          ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка заволоділа чужм майном і продовжує відкрито, безперевно володіти нерухомим майном протягом  десяти років, набуває право власності на дане майно.

                      Відповідно до п. 8  Перехідних та прикінцевих положень  ЦК України,  правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном  почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

                Судом встановлено, що володіння позивачкою майном покійного ОСОБА_4, розпочалось з 1998 року тобто  більше чим за три роки  до набраання чинності ЦК України 1.01.2004 року.  За весь цей час  позивачка та її  сім»я вільно, відкрито користуюся даною квартирою. А саме в квартирі  АДРЕСА_1 проживає  донька  позивачки з сім»ю,  позивач оплачує комунальні  послуги, відкрито звертається  по всім питання пов»язаних з обслуговуванням даної квартири до різних органів та організацій.

      Згідно повідомлення державного нотаріуса Верхньодніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після покійного ОСОБА_4 звреталась  лише позивач ОСОБА_2

     Крім того за життя   власник даної квартири, намагався  виразити свою волю, щодо розпорядження даною квартирою у випадку його смерті, і  бажав залишити  дану квартиру позивачці ОСОБА_2, але належним чином своє розпорядження ( заповіт)  не оформив.

    За таких обставин суд вважає за можливе визнати за позивачкою право власності на  квартиру АДРЕСА_1  в порядку набувальної давності

         Керуючись ст. 10,60,212, 256 ЦПК України суд,-

                                             ВИРІШИВ

    Визнати   за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності  за набувальною давністю н квартиру АДРЕСА_1  

    Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з моменту його проголошення, шляхом подачі  апеляційної скарги до Верхньодніпровського районного суду.  Особи, які брали участь у судовому засіданні, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.

Головуючий