АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22а-1042/11 Головуючий у першій інстанції Семерей М.Ф.
Категорія 70 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.
П О С Т А Н О В А
іменем України
24 березня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.
суддів Довжук Т.С. та Мурлигіної О.Я.
із секретарем судового засідання Кулик О.В.,
без участі осіб, які беруть участь у справі,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва (далі - УПФ) на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2009 року за позовом ОСОБА_3 до УПФ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернулась в суд з позовом до УПФ, в якому просила поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав свобод та інтересів та зобов’язати УПФ перерахувати їй як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон від 18 листопада 2004 року), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року і забезпечити виплату заборгованості.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УПФ щодо не нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як дитині війни та зобов'язано здійснити нарахування та виплату пенсії за період з 02 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року та з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову суду скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.
Положення ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року було зупинено на 2006 рік.
До того ж, Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року не приймалось рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, безпосередньо у 2006 році запроваджені не були.
В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року зупинено на 2007 рік із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, мають діти війни з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Суд першої інстанції, який розглядав на той час справу за правилами адміністративного судочинства, з врахуванням наведених положень законів прийшов до обґрунтованого висновку про те, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, у порушення вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. не здійснило відповідні перерахування за той період, коли дія цієї норми не була зупинена, чим і допустило протиправну бездіяльність.
Разом з тим, дійшовши обґрунтованого висновку про здійснення перерахунку пенсії за 2007 рік та зобов’язавши здійснити такий перерахунок, суд першої інстанції не зазначив в мотивувальній та резолютивній частинах рішення про необхідність нарахування і виплати пенсії з підвищенням на 30% встановленої мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, рішення суду в частині покладення обов’язку УПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_3 підвищення надбавки до мінімальної пенсії за віком з 02 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині та покладення обов’язку щодо виплати підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору.
Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Враховуюче викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 207 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2009 року в частині покладення обов’язку на управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 підвищення до пенсії як дитині війни за період з 02 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року та з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва нарахувати та виплатити ОСОБА_3 підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В іншій частині постанову суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді