Справа № 2-а-252/11

ПОСТАНОВА  

іменем України

07 лютого 2011 року

         Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого –судді  Спаї В.В.,  

при секретареві -  Гудим О.І.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора ДПС БДПС ДАІ м. Дніпропетровська Гаращенка Віталія Ілліча про скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

        Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 27.07.2010 р.  постановою інспектора  ДПС його було притягнуто до відповідальності за порушення  п. 11 дод. 2  Правил дорожнього руху та за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 122 КУпАП. Зазначаючи у позові про те, що постанова прийнята із порушенням порядку, передбаченого Законами України «Про міліцію», «Про дорожній рух», КУпАП та Інструкцією з оформлення  матеріалів про адміністративні правопорушення,  у позові й заявлено вимогу про  скасування постанови та про закриття розваження у справі про адміністративне правопорушення.   

       У судове засідання позивач не з’явився, водночас, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності  через зайнятість на роботі та просив суд позов задовольнити повністю; відповідач   у судове засідання не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності у зв’язку з постійним виконанням службових обов’язків,  зазначив про те, що вважає свої дії правомірними та обґрунтованими, у зв’язку з чим з урахуванням заяв сторін справа за КАС була заслухана у їх відсутності.  

       Суд, врахувавши заяви сторін у цій справі та дослідивши  докази, дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, виходячи з наступного.

       Постановою суб’єкта владних повноважень  від  27.07.2010 р. ОСОБА_1  було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП  за наступних обставин: 27.07.2010 р. о 18.53 год. водій  ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом «Ауді»д/н НОМЕР_1, пересік суцільну смугу, що поділяє поточні напрямки руху, за що передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП  відповідальність.      

       Так, диспозицією статті ч. 1 ст. 122 КУпАП встановлена відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.  

       Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, якими, тобто доказами, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП).

      Утім, як було встановлено судом, під час складання протоколу та винесення постанови позивач за цим позовом заперечував проти вчинення ним проступку, про що власноруч у протоколі зазначив,  утім зазначене суб’єктом владних повноважень перевірено та враховано при прийнятті оспорюваного рішення не було; при винесенні оспорюваної постанови суб’єктом владних повноважень не було зібрано жодних доказів (ст. 251 КУпАП), які би спростовували заперечення позивача, як й не зібрано доказів на підтвердження вчинення порушення.   Складаючи  перед винесенням постанови протокол про адміністративне правопорушення, в якому, до речі, позивач власноруч зазначив про, що не вчинював порушення, суб'єкт владних повноважень мав би, використовуючи свої повноваження, зібрати докази, які б спростовували пояснення особи, відносно якої складено протокол, але таких доказів ані протокол, ані постанова у справі про адміністративне правопорушення не містять.

       Водночас, суд у цій справі, оцінюючи дії відповідача, як суб’єкта владних повноважень, зазначає, що на виконання ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та виходить з засад ч. 3 ст. 2 КАС України та зазначає, що ці дії не були вчинені відповідачем із дотриманням добросовісності, розсудливості, неупередженості, обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідач не виконав свій процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, який на виконання ч. 2 ст. 71 КАС покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, обмежившись письмовою заявою про розгляд справи за його відсутності та про правомірність своїх дій. Отже, з огляду на вищевикладене та зважаючи на положення ст. 62 Конституції України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, суд в цій постанові зазначає, що ці сумніви не можуть бути усунені, джерела отримання доказів вичерпані; за розгляду справи протиправне діяння та інші елементи передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП порушення встановлені не були, через що постанова  підлягає скасуванню, як незаконна.          

       Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. В порушення вказаних вимог інспектором не було вжито всіх заходів до повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставини, що мали значення для правильного вирішення справи, та за таких підстав оскаржувана постанова підлягає скасуванню.    

       Водночас, частково задовольняючи позов, суд виходить з повноважень суду при вирішенні справи, передбачених ст. 162 КАС України, через що вимога позову про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є такою, що підлягає задоволенню. Разом з тим, суд при винесенні цієї постанови виходить з того, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені  будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Оскільки у розумінні КАС рішенням суб’єкта владних повноважень є постанова, а за КУпАП саме, у тому числі, у протоколі встановлюються дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, тому задля поновлення прав позивача скасуванню підлягає саме постанова.   

        Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»також наголошується на тому, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.   

       Зважаючи те, що Україною було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Закон №475/97-ВР від 17.07.1997 р.), таким чином, було взято зобов’язання додержувати поваги до прав людини, у тому числі стосовно того, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).  

        Викристолізовуючи у практиці застосування ст. 13 Конвенції (наприклад, (заява N 34056/02)), Європейський суд  з прав людини (на виконання ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права) повторює, що стаття 13 Конвенції гарантує доступність засобів захисту на національному рівні для реалізації прав та свобод, викладених у Конвенції, які можуть бути забезпечені у будь-якій формі у національному правовому порядку. Дія статті 13 полягає у вимозі, відповідно до якої національні засоби захисту повинні реагувати на спірне порушення Конвенції та надавати відповідну допомогу, не зважаючи на те, що Договірні Сторони мають певну свободу щодо методів пристосування до своїх конвенційних обов'язків відповідно до цього положення. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від виду скарги заявника відповідно до Конвенції, але, не зважаючи на це, засоби захисту, які вимагаються за статтею 13, повинні бути ефективними.   

        Керуючись ст.ст. 7-9, 11-12, 17, 158-163, 167, ч. 4 ст. 122 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

        Адміністративний позов  ОСОБА_1 задовольнити частково.   

        Скасувати постанову інспектора ДПС БДПС ДАІ м. Дніпропетровська Гаращенка Віталія Ілліча серії АЕ №369814 від 27.07.2010 р. про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

        В задоволенні вимоги позову про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення  відмовити.

        Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає.

Суддя