№ 2-25/2007              КОПІЯ  

                                               Р І Ш Е Н Н Я              

                                                               І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

            11 грудня 2007 р.                                                                 с-ще Решетилівка

            Решетилівський районний суд Полтавської області в складі:

                                   головуючого - судді -                                   Горулько О.М.

                                   при секретарі -                                             Гудзенко С.В.,

            з участю:        позивача -                                                     ОСОБА_1,

                                   представника  позивача -                           ОСОБА_3,    

                                   відповідача -                                                 ОСОБА_2,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Кукобівської сільської ради - Якуби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Решетилівка справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

                                                           В С Т А Н О В И В :

            Позивач  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, які чинить йому відповідач, для чого зобов»язати відповідача прибрати з належної йому земельної ділянки тимчасові споруди, техніку та інше майно, а також стягти з відповідача на його користь завдану йому моральну шкоду в розмірі 1700 гривень та понесені ним судові витрати, посилаючись на те, що за договором дарування від 1.07.2004 року він отримав у власність земельну ділянку   площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. На частині цієї земельної ділянки відповідач розмістив своє майно: тимчасові споруди, техніку, будівельні матеріали, смітник тощо, чим чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою. На його вимогу прибрати з належної йому земельної ділянки своє майно відповідач не реагує, що і змусило його звернутися до суду з даним позовом. Крім того протиправними діями відповідача йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 1700 гривень.

            В судовому засіданні позивач позовні вимоги змінив, від вимог в частині стягнення моральної шкоди відмовився, решту позовних вимог підтримав, просив їх задовольнити, і суду пояснив, що 1 липня 2004 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_4 подарувала, а він прийняв в дар дві земельні ділянки площею 0,25  га  і 0,35 га, розташовані по АДРЕСА_1. Даний договір укладений в письмовій формі і посвідчений нотаріусом. На підставі цього договору на його ім»я були виготовлені Державні акти на право власності на земельні ділянки. Виявилося, що на частині його земельної ділянки площею 0,25 га знаходиться перелічене у позовній заяві майно відповідача, що перешкоджає йому у здійсненні права користування земельною ділянкою. На його неодноразові прохання та вимоги звільнити земельну ділянку та прибрати з неї своє майно відповідач не реагує. Його звернення до Кукобівської сільської ради та виїзд чисельних комісій також позитивних результатів не дали.

            Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав і суду пояснив, що у 1985 році він поселився на АДРЕСА_1, а з 1986 року почав користуватися спірною земельною ділянкою, розмістивши на ній своє майно: ємність об»ємом 3000 л, розміщену на залізобетонних блоках, залізобетонну ємність для жому, культиватор, автомобільну будку, автомобільний кузов, тракторний причіп.  Спірна земельна ділянка йому у оренду, користування чи у власність не виділялася, він на ній розташував зазначене майно самовільно, без чиєї-небудь згоди. На той час так робили всі жителі села. Згодом по сусідству з ним оселився ОСОБА_5 Жодних спорів з приводу розміщення зазначеного майна між ним та ОСОБА_5. не було. У 1995 році він приватизував виділену йому земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,60 га. Спірна земельна ділянка до приватизованої ним земельної ділянки не ввійшла, але на ній продовжувало знаходитися його майно. Після того, як земельна ділянка, що належала ОСОБА_5, перейшла у власність позивача, позивач почав вимагати від нього, щоб він прийняв вказане вище майно, мотивуючи це тим, що майно знаходиться на його земельній ділянці. Він не згоден з позивачем, оскільки під час приватизації ОСОБА_5. своєї земельної ділянки її конфігурація була не такою, як конфігурація земельної ділянки, що належить позивачеві, і його майно не знаходилося на землі ОСОБА_5 Коли виник спір між ним та позивачем з приводу користування земельною ділянкою, у вересні 2006 року він звернувся до Кукобівської сільської ради із заявою про виділення йому спірної земельної ділянки у користування чи передачу її у власність, одначе йому було відмовлено на тій підставі,  що ця спірна земельна ділянка вже перебуває у власності позивача. До цього часу він жодного разу не звертався до сільської ради з питання надання йому спірної земельної ділянки в користування чи у власність. Вважає, що позивач користується спірною земельною ділянкою незаконно, а він, навпаки, законно, оскільки відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України більше п»ятнадцяти років користується спірною земельною ділянкою, а тому набув на неї право за набувальною давністю. З приводу того, чи сплачував він протягом часу користування спірною земельною ділянкою плату  за її використання, чи ні, він пояснити не може.

            Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Кукобівської сільської ради Якуба А.О. суду пояснив, що протягом останніх сімнадцяти років він працює Кукобівським сільським головою. Земельні ділянки, що перебувають у власності позивача та відповідача, розташовані на АДРЕСА_1поруч одна одної на відстані одна від одної близько десяти метрів. Між ними раніше пролягала грунтова дорога до поля, але згодом відповідач її перетворив на другий під»їзд до свого домоволодіння, заасфальтувавши її. В середині дев»яностих років, коли відбувалася приватизація земельних ділянок, виділених для обслуговування житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства, у підготуванні технічної документації приймали участь і землевпорядники сільської ради. Після цього, коли приватизовані земельні ділянки відчужувалися,  технічну документацію виготовляли спеціалісти інституту землеустрою, вони ж і виготовляли державні акти на право власності на землю, які сільська рада лише видавала землевласникам. При цьому  сільська рада може лише контролювати розмір відчужуваних земельних ділянок. На початку 2006 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 виник спір з приводу перебування майна відповідача на земельній ділянці позивача. При ознайомленні з документами було встановлено, що позивач ОСОБА_1 є вже третім власником земельної ділянки і отримав її від ОСОБА_4 за договором дарування. Розмір земельної ділянки, що перейшла у власність ОСОБА_1, не змінився. Майно відповідача дійсно частково перебуває на земельній ділянці позивача. При цьому ємність для жому знаходиться на землі сільської ради, а все інше майно - на земельній ділянці позивача. Стосовно цистерни, розміщеної на залізобетонних блоках, може пояснити, що ця цистерна встановлювалася ще колгоспом і була призначена для поливів городів колгоспників. Раніше від неї до всіх городів, розташованих на вулиці, були проведені водопроводи. Як ця цистерна перейшла у власність відповідача, йому не відомо. Решта майна, на його думку, знаходиться там на протязі 5-7 років. Відповідач не звертався до сільської  ради з проханням виділити йому у користування чи передати у власність спірну земельну ділянку. З такою заявою він звернувся до сільської ради лише у вересні 2006 року, коли між ним та позивачем виник земельний спір. У власність чи в користування відповідачеві спірна земельна ділянка не виділялася і протягом останніх сімнадцяти років він не сплачував плату за її використання.    

            Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та давши юридичну оцінку доказам у справі, суд приходить до висновку, що позов    ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав:

Судом встановлено, що згідно ксерокопії Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 17 листопада 2005 року, позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої в с. Кукобівка Решетилівського району і призначеної для будівництва  та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Виданий даний державний акт на підставі договору дарування земельної ділянки від 1 липня 2004 року № 1082.

Із технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_1, вбачається, що ця земельна ділянка не межує з земельною ділянкою, що перебуває у власності відповідача.

Згідно ксерокопій договору дарування від 1.07.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області      ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № 1082, та Державного акту на право власності на земельну ділянку ПЛ № 062082, виданого 29 червня 2004 року, ОСОБА_4була власником земельної ділянки розміром 0,25 га, розташованої на АДРЕСА_1 і призначеної для будівництва  та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, і 1.07.2004 року подарувала вказану земельну ділянку позивачеві ОСОБА_1, а ОСОБА_1 прийняв у дар цю земельну ділянку. При цьому розмір та конфігурація земельних ділянок, вказані у Державних актах на право власності на земельну ділянку, виданих ОСОБА_4 та ОСОБА_1, повністю ідентичні, тобто при переході права власності на земельну ділянку від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 ні розмір, ні конфігурація цієї земельної ділянки не змінилися.

Згідно ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у  власність земельні ділянки та підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України (в редакції 2001 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об»єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень.

Згідно ст.ст. 6, 7, 19, 22 Земельного Кодексу України (в редакції 1990 року) земельні ділянки громадянам передаються у власність чи в користування місцевими радами народних депутатів із земель сіл, селищ, а також за їх межами. Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землю, забороняється.

Згідно ст. 152 ч.2 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права  володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно  ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 набув право власності на спірну ділянку на підставі цивільно-правової угоди і є її власником. Це право власності не скасоване.

Відповідач ОСОБА_2, який розмістив своє майно на земельній ділянці, що перейшла у власність позивача, і відмовляється його звідти прийняти, створює перешкоди позивачеві у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Посилання відповідача на те, що він тривалий час фактично користується спірною земельною ділянкою, розмістивши на ній належне йому майно, а тому відповідно до ст. 119 ЗК України набув право на цю земельну ділянку за набувальною давністю, суд не приймає до уваги, оскільки згідно ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

Оскільки відповідач фактично здійснив самозахват спірної земельної ділянки, так як розмістив на ній своє майно, не одержавши земельну ділянку ні у власність, ні в користування, без будь - якого дозволу і, користуючись нею, взагалі не сплачував плату за її використання, тобто здійснив порушення вимог як Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), так і Земельного кодексу України (в редакції 2001 року), користування відповідача спірною земельною ділянкою не може бути визнане добросовісним. Факт вчинення ним самозахвату земельної ділянки підтвердив і сам відповідач, пояснивши суду, що на спірній земельній ділянці своє майно він розмістив без виділення йому земельної ділянки і без будь-якого дозволу.

Питання про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку чи права на користування нею відповідач не ставить.

Керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, ст.ст. 6, 7, 19, 22 Земельного Кодексу України (в редакції 1990 року), ст.ст. 116, 131, 152 Земельного Кодексу України (в редакції 2001 року), ст. 391 ЦК України, суд, -

                                                           Р І Ш И В :

            Позов ОСОБА_1- задовольнити.

            Зобов»язати ОСОБА_2усунути перешкоди, які він чинить ОСОБА_1у користуванні земельною ділянкою площею 0,25 га, розташованою по АДРЕСА_1 Полтавської області і призначеною для будівництва  та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, для чого прийняти із земельної ділянки, належної     ОСОБА_1, належне ОСОБА_2 майно.

            Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

            Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження  або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Полтавської області через Решетилівський районний суд.     

                                               Головуючий :            ПІДПИС

                                                                                  СУДДЯ: