Справа №  2-40/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2010р. Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого:

                                                         судді Мусієнко Н.М.

                                         при секретарі Явісенко О.В.

                                    за участю адвоката ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Ленінської районної адміністрації м. Запоріжжя, Запорізького річкового порту, 3-ті особи ОСОБА_3, ОП ЗМБТІ про визнання незаконним розпорядження Запорізького річкового порту та його скасування, визнання свідоцтва про право власності недійсним, поновлення строку позовної давності, суд, -

                                                         В С Т А Н О В И В:

     25.06.2006р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання приватизації квартири незаконною, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним, вказавши в позовній заяві, що він та його мати ОСОБА_4 з 23.05.1991р. мешкали разом у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1. Квартира загальною площею 51,3кв.м., жилою 29,7кв.м, підвідомча Запорізькому річковому порту, наймачем квартири була мати ОСОБА_4

     28.01.2006р. мати померла.

     Після її смерті позивач дізнався про те, що квартира була приватизована на праві спільної сумісної власності. На звернення до ЖЕУ,ВРЕЖО та Запорізького річкового порту пред’явити йому заяву з його підписом про приватизацію квартири, йому було відмовлено.

     Після наполегливих звертань, йому була видана ксерокопія заяви та свідоцтва №14 від 26.12.1996р. про право власності на квартиру, видане Запорізьким річним портом, згідно з яким квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Підпис на заяві йому не належить, тому вважає розпорядження Запорізького річкового порту №17 від 26.12.1996р. про приватизацію АДРЕСА_1 незаконним, а  свідоцтво про право власності на спірну квартиру №14  від 26.12.1996р.  недійсним.

      Згідно висновку спеціаліста від №18/898 від 15.06.2006р. НДЕКЦ  УМВС України в Запорізькій області і висновком почеркознавчої експертизи №361 від 08.06.2007р.  підпис в заяві виконана не ним, а іншою особою.

     Вважає, що його мати самостійно незаконно приватизувала їх квартиру, та оскільки йому стало про це відомо лише в березні 2006р. після смерті матері, просить поновити строк позовної давності, та визнати незаконною приватизацію спірної квартири.  

     Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали, просять його задовольнити в повному обсязі, визначених  в останньому уточненні до позову та за мотивами, вказаними в ньому.

     Відповідач - Ленінська районна адміністрація проти позову заперечує, її представник пояснив, що приватизація спірної квартири проводилась Річковим портом, з повним зібранням та перевіркою первинних документів, в райадміністрації зазначені документи не збереглися (т.1, а.с.110) Проти позову заперечують, суду пояснили, що приватизація спірної квартири проведена у відповідності до діючого законодавства, свідоцтво про право власності на квартиру видано законно, позивачу слід відмовити у зв’язку із пропущенням строку позовної давності.

      Відповідач - Річковий порт, проти позову заперечує надав суду письмові заперечення в яких вважає приватизацію законною, в судове засідання його представник не з’явився, про час розгляду справи повідомлявся своєчасно належним чином, причину неявки суду не повідомив, в попередніх судових засіданнях  представник відповідача давав пояснення безпосередньо, тому суд вважає можливим розглянути справу в його відсутності.

    3-тя особа - ОСОБА_3 – проти задоволення позову заперечує, в судове засідання не з’явився, про час розгляду справи повідомлявся своєчасно, надав суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутності.

В безпосередніх поясненнях суду, повідомив, що позивач пропустив строк позовної давності, підпис в заяві про приватизацію виконана ним, але в зв’язку з захворюванням правої руки, почерк міг бути змінений.   

    3-тя особа - ОП ЗМБТІ в судове засідання не з’явився, про час розгляду справи повідомлявся своєчасно належним чином, листом повідомив суд, про розгляд справи в відсутності їх представника.

    Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_2  підлягає задоволенню з наступних підстав:

    Спірна квартира АДРЕСА_1 перебувала в відомстві Запорізького Річкового порту, в ній мешкали позивач та його мати  ОСОБА_4, а після її смерті  по теперішній час – позивач.  

     28.01.2006р. мати позивача ОСОБА_4 померла, після її смерті позивач дізнався, що їх квартира приватизована на нього та матір на праві спільної сумісної власності, право власності зареєстровано в ОП ЗМБТІ (т.1, а.с.112-115).

     Як стверджує позивач, він не був учасником приватизації, ні підписував жодних документів для оформлення приватизації, тому що не мав наміру приватизовувати квартиру.      

     Відповідно до п.2 ст.8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» ст.18,25 «Положення про порядок передачі квартир у власність громадян» : «за відсутності згоди на приватизацію всіх наймачів, квартира не підлягає приватизації».  

    Позивач не бажав приватизовувати квартиру, оскільки зі зведеним братом ОСОБА_3 мав неприязні стосунки, якому батьки купили кооперативну квартиру, в якій він мешкає до теперішнього часу, а в разі смерті матері, мав наміри ділити їх квартиру в судовому порядку.  

   В 2002р. до матері позивача ОСОБА_4 був пред’явлений позов про стягнення заборгованості по квартплаті, в якому зазначено, що спірний будинок належить житловому фонду «Запорізький річковий порт», позивач в якості співвідповідача не зазначався. Згідно відповіді Управління пенсійного фонду Ленінського району м. Запоріжжя №5462/06 від 07.08.2006р., вбачається, що ОСОБА_4, як основний наймач квартири, відповідно до виконавчого листа суду від 11.11.2002р. призвела оплату заборгованості за квартиру, що підтверджує твердження ОСОБА_2 про те, що він вважав квартиру належною житловому фонду Запорізького річкового порту.   

      Крім того 28.08.2002р. позивачу був змінений громадянський паспорт, в якому факт приватизації квартири на стор. 9 відображений не був.

    Згідно висновку спеціаліста НДЕКЦ УМВС України в Запорізькій області №18/828 від 15.06.2006р. та висновком почеркознавчої експертизи №361 від 08.07.2007р. встановлено: що підпис, виконаний від імені ОСОБА_2, в нижній частині заяви від 03.12.1996р. про передачу в приватну власність квартири, виконана не ОСОБА_2, а іншою особою, з удаванням підписів ОСОБА_2, у зв’язку з чим розпорядження Запорізького річкового порту №17 від 26.12.1996р. про приватизацію спірної квартири  слід вважати незаконним, оскільки ОСОБА_2 не давав своєї згоди на приватизацію квартири, та не відписував відповідну заяву.      

     У відповідності до ч.1 ст. 261 ЦК України (в ред. 2003р.)  позовна давність для оскарження порушеного права громадянина, починається з моменту, коли особа дізналася про своє порушене право.      

    Про порушення свого права позивач дізнався після смерті матері в березні 2006р., коли звернувся в ЖЕУ для переоформлення документів  на квартиру.

     Для оформлення позовної заяви в суд, позивач звернувся до ОП ЗМБІ(т.1, а.с.211) за наданням офіційної відповіді через запит юридичної консультації, на який отримав відповідь через 2,6 місяці, потребувала додаткового часу відповідь Ленінськой райадміністрації, про приватизацію квартири, яка отримана в травні 2006р., була подана заява до НДЕКЦ з приводу підробки його підпису 15.06.2006р.  

    Крім того, звернення позивача до Першої нотаріальної контори від 02.06.2006р. (т.1, а.с.32) про прийняття спадщини у вигляді квартири та грошових вкладів пояснюються закінченням шестимісячного терміну та рекомендацією нотаріуса подати заяву про прийняття спадщини, оскільки до спадкової маси входила не тільки квартира а і грошові внески.  

   Заслухавши  пояснення сторін, їх представників, третіх осіб, дослідивши покази раніше допитаних свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 аналізуючи докази в матеріалах справи, суд вважає, що ОСОБА_2 не знав про приватизацію спірної квартири АДРЕСА_1        

    Пояснення 3-ї особи ОСОБА_3 з приводу змінення почерку позивача в зв’язку з його захворюванням, спростовується довідкою міської лікарні №3 від 11.02.2010р., де зазначено, що «атрофия мышц верхнего плечевого пояса правой руки наблюдается ограничение движения правой верхней конечности вверх, за голову, без ограничения работы кисти. Объем активних движений и мышечной силы в правой кисти не нарушена, что не влияет на изменение почерка»  

      Відповідно до ст.10, ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

     Згідно із п. 4 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України від 16.01.2003р., положення цього кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки події, зазначені в позові, відбувалися у 1996 році, та продовжувалися до 2006р. то  на той час  ЦК України в редакції 2004р.

       Згідно із 6. «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України в редакції від 16.01.2003р. правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

    Судом встановлено, що позовна заява ОСОБА_2 надійшла до Ленінського районного суду м. Запоріжжя 25.09.2006р., що підтверджується відповідним штампом суду та не заперечувалось відповідачами.

    Відповідно до ст. 71 ЦК України ( в ред.1963р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові (ст. 80 ЦК України).

    Статтею 73 ЦПК України передбачено, що суд поновлює строк, встановлений законом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.  

     Досліджені судом причини пропуску строку позовної давності суд вважає поважними, та вважає необхідним його поновити.

     Згідно висновку спеціаліста від №18/898 від 15.06.2006р. НДЕКЦ  УМВС України в Запорізькій області (т.1, а.с. 16-19) і висновком почеркознавчої експертизи №361 від 08.06.2007р. (т.1 а.с.146-149) підпис в заяві виконана не ОСОБА_2,  а іншою особою.

     Зазначені висновки зроблені експертами, які попереджалися про кримінальну відповідальність за надання неправдивих висновків, є фахівцями в зазначеній галузі, тому суд надає цим доказам пріоритетне значення над іншими. Відповідачами та третіми особами, в передбачений законом спосіб,  не  спростовані.

     Отже, перелічені вище обставини в сукупності вказують на доведеність вимог ОСОБА_2 та дають суду підстави для задоволення його позову.

     В зв’язку з відмовою позивача від відшкодування судових витрат, суд не розглядає зазначені вимоги, оскільки відповідно до положень ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог. Вийти за межі позовних вимог суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом, і з дотриманням загальних засад цивільного судочинства. Про це також роз'яснено в п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі».

     Керуючись ст. ст. 10,11,60,212-215 ЦПК України, ст.ст. 71,80 ЦК України (в ред.1963р.), ст.8 п.2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду, ст.18,25 «Положення про порядок передачі квартир у власність громадян», суд, -                                        

                                                                   В И Р І Ш И В:

   Позов задовольнити.

   Поновити строк позовної давності, визнавши незаконним та скасувати розпорядження Запорізького річкового порту №17 від 26.12.1996р. про приватизацію квартири АДРЕСА_1

   Визнати свідоцтво про право власності на житло квартири АДРЕСА_1 №14 від 26.12.1996р.  недійсним.

   Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя:                                                                                          Мусієнко Н. М.