ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 10 березня 2011 року                     № 2а-6041/10/2670

Колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П., суддів Каракашьян С. К., Бояринцевій М. А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом          ОСОБА_1

до          Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду міста Києва

про          визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості та зобов’язання провести перерахунок заробітної плати

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1), Міністерства фінансів України (далі - відповідач 2), Державного казначейства України (далі - відповідач 3), Апеляційного суду міста Києва (далі - відповідач 4) про визнання незаконною бездіяльність відповідачів, яка полягає у не приведенні посадового окладу позивача у відповідність до ст. 44 Закону України “Про статус суддів”, стягнення з відповідача 1 на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з 01.06.2005 року по листопад 2009 року у сумі 221 276,32 грн., зобов’язання відповідача 2 профінансувати витрати на виплату заборгованості із заробітної плати з 01.06.2005 року по грудень 2009 року та на виплату самої заробітної плати з 01.01.2010 року у встановленому ст. 44 Закону України “Про статус суддів” та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 розмірі та зобов’язання відповідача 4 провести з 01.01.2010 року перерахунок розміру заробітної плати позивача у відповідності зі ст. 44 Закону України “Про статус суддів” та виплачувати у визначеному законом розмірі.  

Ухвалою суду від 16.04.2010 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-6041/10/2670.

Ухвалою суду від 19.04.2010 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Згідно протоколу розподілу справ між суддями від 21.12.2010 року, відповідно до п. 2.5.14 “Положення про автоматизовану систему документообігу в адміністративних судах”, у зв’язку з переведенням судді Кочана В.М. до Вищого адміністративного суду України, справа №2а-6041/10/2670 передана на розгляд головуючому судді Васильченко І.П.

Ухвалою суду від 22.12.2010 року справу прийнято до провадження суддею       Васильченко І.П. та призначено до судового розгляду.

У позовній заяві позивач просить розглянути справу за його відсутності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачі допустили протиправну бездіяльність, яка полягає у не приведенні її заробітної плати у відповідність до вимог ст. 44 Закону України “Про статус суддів”, що призвело до не нарахування та недоплати позивачу з 01.06.2005 року заробітної плати у розмірі 221 276,32 грн., що є порушенням гарантій та прав, встановлених ст. 123 Закону України “Про судоустрій”, ст. ст. 126, 130 Конституції України для професійних суддів.

Відповідач 1, відповідач 2, відповідач 3 в судові засідання не з’явилися, відповідач 1 про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення №0100173692875, №0100175951371, про причини неприбуття суд не повідомив, відповідачі проти позову заперечують з підстав, викладених в письмових запереченнях, зазначають, що прав позивача не порушували, а отже, підстави для їх відповідальності за даним позовом відсутні. Державне казначейство України у запереченні від 09.06.2010 року №5-13/3322-10131 просило слухати справу за відсутності їхнього представника. Міністерство фінансів України у клопотанні від 22.09.2010 року просило розглянути справу за відсутності їхнього представника.

Державна судова адміністрація України проти позову заперечила, зазначивши у письмових запереченнях наступне.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Проте, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” встановлено схеми посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про оплату праці” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону. Статтею 5 цього ж Закону визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних документів.

Так, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України “Про оплату праці” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) джерелом коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та інших джерел.

Статтею 13 Закону України “Про оплату праці” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до частини першої статті 121 Закону України “Про судоустрій України” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно з частиною другою статті 120 Закону України “Про судоустрій України” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Положення про Державну судову адміністрацію України, Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції.

Згідно положень Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів відповідно до затвердженого бюджетного розпису. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями.

Вказані асигнування, на підставі яких позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не були передбачені у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ.

Враховуючи викладене, відповідач 1 вважає, що підстави для його відповідальності за даним позовом відсутні.

Міністерство фінансів України проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, а саме, відповідач 2 зазначає, що згідно з Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1837, Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України і основним його завданням є розроблення і проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики та розроблення проекту Державного бюджету України.

Бюджетний кодекс України та Положення про Міністерство фінансів України не передбачають підстав для стягнення з Міністерства фінансів України на користь позивача заборгованості по заробітній платі, матеріальної допомоги та інших надбавок.

Крім того, відповідач 2 зазначає, що у Державному бюджеті на 2010 рік не передбачено видатків на виконання рішень судів про стягнення такої допомоги понад розміри, встановлені законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Як вбачається з письмових заперечень Державного казначейства України, які долучено до матеріалів справи, відповідач 3 заперечує проти позову та просить суд відмовити у його задоволені, зазначивши, що відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 року №14, Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації та згідно підпункту 21 пункту 4 цього Положення Державна судова адміністрація здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації, а тому  взаємовідносини між позивачем та відповідачем 3 відсутні.

Відповідач 4 в судові засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення №0100173692840, №0100175951398, про причини неприбуття суд не повідомив, заперечень на позовну заяву суду не надав.

Відповідно вимог до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

          З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 122, 128 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні.   

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами, ОСОБА_1 з 11.10.2001 року згідно Наказу №189/2-К працює на посаді судді судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24.05.1999 року (Наказ №71-К від 27.05.1999 року) позивачу присвоєно перший кваліфікаційний клас.

Наказом Київського міського суду міста Києва №188 від 01.09.1997 року позивачу встановлена надбавка у розмірі 40% від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.

Згідно частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Закону України “Про судоустрій України” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою, розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.

Визначальним актом, який регулює питання оплати праці суддів є Закон України “Про статус суддів” (чинного на момент виникнення спірних правовідносин). Він встановлює гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.   

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 44 Закону України “Про статус суддів” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає статус суддів, з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян у редакції, яка діяла до внесення змін підпунктом “а” підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 року N 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Визначення законом саме такого співвідношення означає забезпечення справедливої оплати праці голів судів і суддів, не допускає невиправданих диспропорцій.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Отже, фінансування на утримання суддів здійснюється з державного бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України “Про оплату праці”(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону. 

Кабінетом Міністрів України 30 червня 2005 року прийнято постанову № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, якій надано зворотню дію в часі - набрання чинності з 01 червня 2005 року.

Пунктом 1 даної постанови встановлено, що посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати, першого заступника Голови - 13,8, заступника Голови - 13,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 83 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” встановлено, що з 1 січня 2005 року розмір мінімальної заробітної плати 262 гривні на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 гривень на місяць, з 1 липня 2005 року - 310 гривень на місяць, з 1 вересня 2005 року - 332 гривні.

03 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 865 “Про оплату праці суддів”, якою затверджено схеми посадових окладів керівників суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6 у співвідношенні до мінімальної заробітної плати. Пунктом 5 даної постанови встановлено, що вона набирає чинності з 01.01.2006 року.

21.12.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів”, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року N 510, 512, 513, 514, 516, 518, 519, 520, 521, 522, 523, 524 (Офіційний вісник України, 2005 р., N 27, ст. 1545, ст. 1547, ст. 1548, ст. 1549, ст. 1551, ст. 1553, ст. 1554, ст. 1555, ст. 1556, ст. 1557, ст. 1558, ст. 1559, N 34, ст. 2081, N 35, ст. 2118, N 43, ст. 2713, N 44, ст. 2772, N 46, ст. 2893), від 3 вересня 2005 р. N 865 (Офіційний вісник України, 2005 р., N 36, ст. 2195) та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року” крім іншого, постанову Кабінету Міністрів України №865, доповнено п 41, відповідно до якого, установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Змінено також редакцію п. 5, де зазначено, що умовою набрання чинності постанови N 865 є втрата чинності указів Президента від 10.07.1995 року N 584, від 19.09.1996 року N 856, від 05.03.2002 року N 220, від 25.11.2002 року N 1061, ст.ст. 3 та 4 Указу Президента від 11.12.2002 року N 1150, абз. 1 ст. 1 Указу Президента від 23.02.2002 року N 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2006 року N248 “Про внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів” Постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 “Про оплату праці суддів” доповнено і встановлено, що посадовим особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, до яких відносяться і судді апеляційних суддів,  установлюються:

- надбавка за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас;

- доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу;

- надбавка за почесне звання “Заслужений юрист України” у розмірі 15 відсотків посадового окладу;

- у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п'ятої статті 44 Закону України “Про статус суддів”, а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року, визнано протиправним та скасовано п. 41постанови Кабінету Міністрів України N 865 від 03.09.2005 року “Про оплату праці суддів”.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року    № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року    № 865” та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 856 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.

Як вбачається з мотивувальних частин вищезазначених судових рішень, які відповідно до  ч.1 ст.2 Закону України “Про доступ до судових рішень” офіційно оприлюдненні на офіційному веб-порталі судової влади України та які відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, суди визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов Кабінету Міністрів України № 865,1243 та 1310 виходили з того, що дані частини нормативно-правових актів, якими встановлювався порядок та розмір нарахування заробітної плати судді, обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених Конституцією та Законами України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року постанову Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року в частині визнання  протиправним та скасування пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду міста Києва від 16.05.2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача: Верховного Суду України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Конституційного Суду України, Міністерства фінансів України щодо законності окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, позовну заяву ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України задоволено, визнано пункт 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “По оплату праці суддів” незаконним та допущено поворот виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “По оплату праці суддів”, визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року       № 513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.

Нормами Законів України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”, “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, “Про Державний бюджет України на 2010 рік” встановлювався розмір мінімальної заробітної плати, що поступово збільшувався.

Судом встановлено, що позивач з 11.10.2001 року працює суддею судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва і, згідно з частиною першою ст. 123 Закону України “Про судоустрій України”(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір її заробітної плати (грошового забезпечення) повинен забезпечувати її фінансову незалежність, що визначається відповідно до Закону України “Про статус суддів” (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначила, що незважаючи на те, що є чинні судові рішення щодо скасування обмежень посадового окладу судді до розміру мінімальної заробітної плати, мінімальний розмір заробітної плати на законодавчому рівні неодноразово збільшувався, суддівський оклад, всупереч вимогам Закону України “Про статус суддів”(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та схемам посадових окладів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, якою розміри посадових окладів визначено в залежності від мінімальної заробітної плати, не перераховувався до теперішнього часу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” встановлено посадовий оклад в розмірі 9,5 розмірів мінімальної заробітної плати. Законами України “Про державний бюджет України на 2005 рік” №2285-IV від 23.12.2004 року, “Про державний бюджет України на 2006 рік” №3235-IV від 20.12.2005 року, “Про державний бюджет України на 2007 рік” №489-V від 19.12.2006 року, “Про державний бюджет України на 2008 рік” №107-VI від 28.12.2007 року, “Про державний бюджет України на 2009 рік” №835- VI від 26.12.2008 року встановлені розміри мінімальної заробітної плати в наступних розмірах: з 01.04.2005 року по 30.06.2005 року –290,00 грн.; з 01.07.2005 року по 31.08.2005 року –310,00 грн.; з 01.09.2005 року по 31.12.2005 року –332,00 грн.; з 01.01.2006 року по 30.06.2006 року –350,00 грн.; з 01.07.2006 року по 30.11.2006 року –375,00 грн.; з 01.12.2006 року по 31.12.2006 року –400,00 грн.; з 01.01.2007 року по 31.03.2007 року –400,00 грн.; з 01.04.2007 року по 30.06.2007 року –420,00 грн.; з 01.07.2007 року по 30.09.2007 року –440,00 грн.; з 01.10.2007 року по 31.12.2007 року –460,00 грн.; з 01.01.2008 року по 31.03.2008 року –515,00 грн.; з 01.04.2008 року по 31.09.2008 року –525,00 грн.; з 01.10.2008 року по 30.11.2008 року –545,00 грн.; з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року –605,00 грн.; з 01.01.2009 року по 31.03.2009 року –605,00 грн.; з 01.04.2009 року по 31.06.2009 року –625,00 грн.; з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року –630,00 грн.; з 01.10.2009 року по 31.10.2009 року –650,00 грн.; з 01.11.2009 року –744,00 грн.

Отже, невиконання судових рішень в частині скасування пунктів 41, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” з урахуванням щорічного поетапного збільшення розміру мінімальної заробітної плати в Україні, що передбачено відповідними законами, фактично не призводить до збільшення розміру заробітної плати судді.

З урахуванням викладеного, має місце недоплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання.

В обґрунтування своїх вимог позивачем надано Розрахунок заробітної плати №1901/38 від 19.01.2010 року, проведений Приватним підприємством “Адат-Аудит” за період з 01.06.2005 року по листопад 2009 року, яким встановлено розмір недоплаченої заробітної плати за вказаний період. Заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2005 року по листопад 2009 року становить 221 276,32 грн. Вказані розрахунки виконані на підставі наданих аудитору розрахункових листів по заробітній платі позивача за 2005-2009 роки.

Крім того, Рада суддів України своїм рішенням від 27 червня 2008 року № 105 зобов’язала Державну судову адміністрацію України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період 2005-2008 роки у зв’язку з визнанням протиправним та скасування пунктів 41, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” відповідно до постанов Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2005 року і 19 березня 2007 року.

Разом з тим, постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року колегія суддів, визнаючи пункт 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” незаконним, зобов’язала відповідача - Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину цього рішення в частині визнання незаконним пункту 5, однак, відповідач вказівку суду не виконав.

На думку позивача, проявляючи бездіяльність, ігноруючи наявність судових рішень, що набрали законної сили, відповідачі до цього часу нараховують і виплачують заробітну плату і щомісячне грошове утримання позивачу виходячи із мінімальної заробітної плати 332,00 гривні, а не з мінімальної заробітної плати, яка змінюється на законодавчому рівні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 року N19 “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 “Про оплату праці суддів” внесено, крім інших, зміни до назви, а саме “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”, визначено розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7, доповнено пунктом 22, згідно з яким суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Також доповнено пунктом 31 , яким зазначено, що судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання у розмірі 100 відсотків.

Підпунктом “б” підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 року N 107-VI, “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у абзаці другому частини четвертої ст. 44 закону України “Про статус суддів”(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) слова “загальної суми щомісячного заробітку” змінено словами “посадового окладу”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 “У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), зміни, внесені підпунктом “б” підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

У мотивувальній частині даного рішення вказано, що Конституційний Суд України виходячи з того, що запроваджений в оспорюваній частині Закону порядок обчислення щомісячної надбавки за вислугу років суддів призвів до зменшення її суми, оскільки посадовий оклад є лише частиною щомісячного заробітку судді. Відповідно наслідком такого зменшення є зменшення його заробітної плати і зниження існуючих гарантій незалежності суддів, що невідповідає частинам другій, третій статті 22, частині першій статті 126 Конституції України.

Крім того, у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 “У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів” (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання)”, зазначено, що особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя. Цей конституційний припис кореспондується з положеннями Європейської хартії про Закон “Про статус суддів”, які передбачають, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків повинен бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1). Статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, право на отримання виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового утримання), рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами, згідно ч. 1 ст. 126 Конституції України, Конституція та закони повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів, а згідно з ч. 1 ст. 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Заробітна плата судді як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення є елементом статусу судді.

Засади незалежності судових органів, розроблено міжнародним співтовариством і викладено, зокрема, в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 року №(94)12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, у Європейській Хартії про Закон “Про статус суддів” від 10.07.1998 року, в Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями від 29.11.1985 року №40/32 та від 13.12.1985 року №40/146 Генеральної Асамблеї ООН.

Кожна держава, як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 року №(94)12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, має “забезпечити, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе”.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Європейської хартії про Закон “Про статус суддів” від 10.07.1998 року судді, які здійснюють функції на професійному рівні, мають право на винагороду, рівень якої має бути таким, щоб судді були захищені від тиску при прийнятті ними рішень та в роботі взагалі, тобто щоб їх незалежність та безпристрасність не були об'єктивно зменшені.

Більше того, у відповідності до п.8 Європейського статуту судді, прийнятого Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році, заробітна плата судді має бути адекватною та забезпечувати дійсну економічну незалежність судді і не має зменшуватися на будь-якому етапі суддівської служби.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що з 01.06.2005 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої, встановлено Верховною Радою України у Законі України про державний бюджет на відповідний рік, а тому застосування для нарахування заробітної плати суддям, положень постанови Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року та постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, якими встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 865 залежать від розміру мінімальної заробітної плати на день ухвалення даних нормативно-правових актів (332,00 грн.) з одночасною забороною перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати, є неправомірним оскільки, обмежує обсяг досягнутих, гарантованих Конституцію та законами прав щодо оплати праці суддів.

Враховуючи, що п.22 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року, який фактично дублює порядок обчислення надбавки суддям за вислугу років у відсотках від посадового окладу, встановлений підпунктом “б” підпункту 2 пункту 61 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який 22.05.2008 року визнано неконституційним, колегія суддів приходить до висновку, що обрахунок щомісячної надбавки суддям за вислугу років належить здійснювати відповідно до ч. 4 ст. 44 закону України “Про статус суддів” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тобто, здійснювати її розрахунок від загальної суми щомісячного заробітку судді з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Розрахунку заробітної плати позивача            №1901/38 від 19.01.2010 року, розмір донарахованої суми заробітної плати ОСОБА_1 з 01.06.2005 року по листопад 2009 року становить 221 276,32 грн. (за 2005 рік –72 814,57 грн., за 2006 рік –14 040,26 грн., за 2007 рік –21 624,26 грн., за 2008 рік –51 721,24 грн., за 2009 рік –61 075,99 грн.).

Колегія суддів звертає особливу увагу, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року N 6-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року N4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). В даних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів” у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України “Про судоустрій України” треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Законом України “Про статус суддів” (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) запроваджено спеціальний порядок оплати праці суддів на реалізацію і утвердження гарантії незалежності суддів у зазначеному аспекті і спрямований на забезпечення  належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

Відповідно до ст.120 Закону України “Про судоустрій України” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році. Державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не рідше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів. Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на Державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.

Отже, з вищенаведеної норми вбачається, що саме на відповідача 1, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, покладено обов’язок з розроблення і затвердження за погодженням з Радою суддів України єдиних нормативів фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції, які мають доводитися до кожного суду та на підставі яких затверджується кошторис витрат.

Таким чином, у суду є всі підстави згідно ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України для повного захисту прав позивача вийти за межі вимоги про зобов’язання Апеляційного суду міста Києва провести перерахунок заробітної плати та покласти цей обов’язок також на Державну судову адміністрацію України.

Заперечень щодо правильності здійсненого розрахунку відповідачами 1 та 4 не надано, а тому, враховуючи вищенаведене та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання бездіяльності протиправною Державної судової адміністрації України та Апеляційного суду міста Києва щодо невиплати позивачу заробітної плати у відповідності з нормативно-правовими актами, якими встановлено заробітна плата судді, стягнення з відповідача 1 на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з 01.06.2005 року по листопад 2009 року у сумі 221 276,32 грн., та зобов’язання відповідачів 1 та 4 провести з 01.01.2010 року перерахунок розміру заробітної плати у відповідності з нормативно-правовими актами, якими встановлені заробітна плата судді є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов’язання відповідача 2 профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості із заробітної плати, суд вважає їх необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню оскільки, Бюджетний кодекс України та Положення про Міністерство фінансів України не передбачають підстав для фінансування заборгованості по заробітній платі з Міністерства фінансів України.

З огляду на правову позицію Європейського Суду з  прав людини, висловлену у рішенні “Кечко проти України” від 8 листопада 2005 року (набрало законної сили 8 лютого 2006 року) та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Щодо проведення перерахунку заробітної плати і щомісячного грошового утримання Приватним підприємством “Адат-Аудит”, то, як вбачається з Розрахунку заробітної плати №1901/38 від 19.01.2010 року розмір недоплаченої заробітної плати позивачу за період з 01.06.2005 року по листопад 2009 року становить 221 276,32 грн.

Відповідачі не спростували належними і допустимими доказами висновки експертного дослідження щодо періоду перерахунку, розміру недоплаченої заробітної плати і недоплаченого грошового утримання.

Суд звертає увагу, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів приходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вимоги про стягнення судового збору позивачем не заявлені.

Керуючись ст. ст. 69, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України та Апеляційного суду міста Києва щодо невиплати заробітної плати у відповідності з нормативно-правовими актами, якими встановлена заробітна плата судді.

Стягнути з Державної судової адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України №35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2005 року по листопад 2009 року на користь ОСОБА_1 у розмірі 221 276 (двісті двадцять одну тисячу двісті сімдесят шість) грн. 32 коп.

Зобов’язати Державну судову адміністрацію України та Апеляційний суд міста Києва провести з 01.01.2010 року перерахунок розміру заробітної плати ОСОБА_1 у відповідності з нормативно-правовими актами, якими встановлена заробітна плата судді.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                                                           І.П. Васильченко

Судді                                                                                                    С. К. Каракашьян

                                                                                                              М. А. Бояринцева