Справа №2-555/07 Категорія 12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

6 березня 2007 р. Ленінський районний суд м.Севастополя в складі: головуючого - судді Дудкіної Т.М. при секретарі - Лісковець О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання угоди недійсною,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки, просить визнати недійсним договір дарування жилої кімнати АДРЕСА_1 в силу його удаваності, так як укладений договір дарування по суті є договором довічного утримання.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір дарування укладений під умовою, сторони в усній формі домовилися, що відповідачка взамін подарованої їй кімнати буде надавати позивачеві матеріальну підтримку, надасть житлову площу для постійного проживання, збереже за позивачем житлову площу не відчужуючи дар іншим особам. Вказує, що за своєю правовою природою договір дарування є договором довічного утримання, укладений в усній формі, а тому має бути визнаний недійсним, як удавана угода.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні.

Відповідачка та її представник позов не визнали, просили в задоволенні відмовити.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідачку та її представника, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є батьком відповідачки. Даний факт сторонами не оспорюється.

Позивачеві на праві власності належали кімнати 12-2, 13 у блоці кімнат 6,9-14 по АДРЕСА_1на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 06.12.2001 року органом приватизації Управління майном М.Севастополя СМДА.

25 грудня 2001 р. між сторонами укладений договір дарування, згідно з яким позивач подарував відповідачці жилу кімнату №12-2 жилою площею 16,1кв.м. Договір укладений в письмовій формі, підписаний сторонами, нотаріально посвідчений. Умови, щодо обов'язку обдарованої вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру в договорі відсутні.

Відповідно до ст.58 ЦК України (в редакції 1963 р), норма, яка діяла на час укладення договору, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, які регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на меті. Дана норма кореспондується зі ст.235 ЦК України в редакції 2003 р.

Як вбачається з пояснень позивача, укладаючи спірний договір дарування кімнати, він бажав подарувати доньці, відповідачці у справі, одну із кімнат, а саме кімнату №12-2 в блоці №6, 9-14 комунальної квартири по АДРЕСА_1, оскільки на час укладення договору він тяжко хворів і бажав, щоб його кімната перейшла у власність дочки. Другу з належних йому кімнат він продав ОСОБА_3., оформивши угоду договором дарування. Кошти були передані відповідачці для поправлення здоров'я, так як вона захворіла на туберкульоз.

Доводи представника позивача стосовно того, що укладений договір дарування є договором довічного утримання, укладений в усній формі, не грунтуються на законі, оскільки відповідно до вимог ст.58 ЦК України в ред. 1963 р., ст.235 ЦК України в ред.2003 p., удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Доказів, які б свідчили про приховання договору довічного утримання та з якою метою було здійснено таке приховання, суду не надано. Крім того, як вбачається з пояснень позивача, під час укладення договору він усвідомлював, що укладає договір дарування, а не будь-який інший договір. Та обставина, що позивач зареєстрований та проживає у подарованій ним кімнаті за договором найму не може свідчити про удаваність угоди. Посилання позивача та його представника на тяжке матеріальне становище та стан здоров.я під час укладення договору не можуть бути покладені в основу рішення суду для визнання угоди недійсною, оскільки підставою та обгрунтуванням своїх вимог позивач вказує саме на удаваність правочину.

2

Крім того, як вбачається з пояснень представника позивача, тяжке матеріальне становище та тяжкий стан здоров'я позивача були на час укладення договору дарування, позов же пред'явлений більше ніж через чотири роки після укладення угоди, а тому доводи представника відповідачки стосовно застосування строку позовної давності заслуговують уваги, так як про порушення свого права позивач повинен був дізнатися одразу ж після невиконання відповідачкою взятих на себе зобов'язань.

В той же час позивач, прохаючи суд визнати угоду недійсною з причини її удаваності, не ставить питання про застосування до удаваної угоди правил, які регулюють договір довічного утримання.

Заслуговують уваги доводи відповідачки та її представника стосовно того, що вона не могла укладати договір довічного утримання, оскільки має захворювання на туберкульоз, потребувала тривалого та оплатного лікування, на час укладення оспорюваного договору була інвалідом 2 групи, а тому надавати позивачеві матеріальну допомогу вона була неспроможна і взяти на себе такі зобов'язання вона не могла. Даний факт не оспорюється позивачем і підтверджується матеріалами справи.

Дослідивши та оцінивши надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що сторони уклали саме ту угоду, яку мали на увазі, а саме договір дарування, воля позивача була направлена на укладення договору дарування належної йому кімнати, а не договору довічного утримання, а тому позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та не можуть бути задоволені.

На підставі ст.ст. 58,243,244 ЦК України в редакції 1963 p., ст.ст. 203,215,717,719,722 ЦК України в редакції 2003 p., керуючись ст.10,11,60,212, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнанння угоди недійсною, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд м. Севастополя шляхом подачі в Ленінський суд заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення і апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.