КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-426/10                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Горобець О.К.

Суддя-доповідач:  Сауляк Ю.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"10" березня 2011 р.                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді                               Сауляка Ю.В.,

суддів                                                   Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області на Постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 18.11.2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання провести нарахування і виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Шполянського районного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації, в якому просив визнати неправомірними дії посадових осіб відповідача та зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області нарахувати та сплатити за рахунок державного бюджету одноразової компенсації за шкоду завдану здоров’ю як інваліду ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 45 мінімальних заробітних плат в сумі 40815 грн. та щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат в сумі 4535 грн.

Постановою Шполянського районного суду Черкаської області від 18.11.2010 р. зазначений адміністративний позов задоволено. Зобовязано Управління праці та соціального захисту населення у Шполянському районі нарахування та сплатити ОСОБА_3 за рахунок державного бюджету одноразову компенсацію за шкоду, завдану здоровю як інваліду ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 45 мінімальних заробітних плат в сумі 40815 грн. та щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат в сумі 4535 грн., а всього 45350 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує посиланням на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

До суду апеляційної інстанції сторони не з’явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обов’язковою.

Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.

У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи вимоги ОСОБА_3 про зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області провести нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення, згідно зі статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалід 2 групи. Щороку позивачу Управлінням праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації виплачувалася допомога на оздоровлення, зокрема, в 2010 році згідно Постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року позивачу була виплачена допомога в сумі 120,00 грн.

ОСОБА_3 вважає, що він отримував допомогу на оздоровлення в розмірі, значно нижчому, ніж це передбачено ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв’язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.

Відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії виплачується в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, однак виплата відповідачем здійснювалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Доводи апелянта про необхідність застосування вказаної Постанови КМ України для визначення розмірів виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, необґрунтовані і суперечать ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначеною Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, що суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну мінімальній заробітній платі.

В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 »Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Конституцією України закріплено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної допомоги позивачу не є підставою для невиконання Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради своїх зобов’язань, встановлених статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Аналізуючи позовні вимоги ОСОБА_3 щодо зобов’язання відповідача нарахувати та сплатити одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров’ю як інваліду ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, колегія суддів заважає на таке.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»виплата одноразової компенсації особам постраждалим внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції встановлена у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру виплати одноразової компенсації позивачу як особі постраждалій внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції підлягає стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанова Кабінету Міністрів України N 836 від 26.07.96 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Крім того, закріплення у статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»відповідного положення, яким передбачено, що порядок обчислення одноразової компенсації особам постраждалим внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції визначається Кабінетом Міністрів України, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України має визначати зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо зобов’язання відповідача нарахувати та сплатити позивачу одноразову грошову компенсацію в розмірі 45 мінімальних заробітних плат є обґрунтованим.

Однак, постановляючи рішення по справі, суд першої інстанції перевищив надані йому Кодексом адміністративного судочинства України, повноваження та визначив суми одноразової щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації за шкоду заподіяну здоров’ю.

Крім того, під час розгляду справи, судом першої інстанції не розглянуті вимоги позивача в частині визнання неправомірними дій посадових осіб відповідача, в той час, як, фактично, суд в мотивувальній частині рішення зазначив, що діями відповідача було порушено права позивача на отримання одноразової щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації за шкоду заподіяну здоровю.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що Постанова Шполянського районного суду Черкаської області підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області на Постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 18.11.2010 року –задовольнити частково.

Постанову Шполянського районного суду Черкаської області від 18.11.2010 року –скасувати.

Постановити нову Постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання провести нарахування і виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю –задовольнити частково.

Визнати дії посадових осіб Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області –неправомірними.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області провести донарахування та виплату допомоги на оздоровлення ОСОБА_3 за 2010 рік в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат з урахуванням виплаченої суми та одноразової компенсації ОСОБА_3, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 45 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплаченої суми відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В задоволенні решти позовних вимог –відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Сауляк          

                              Судді                                                                      О.О. Беспалов

                                                                                                    Т.Р. Вівдиченко