ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" лютого 2011 р. Справа № 2a-3004/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Панікара І.В.
при секретарі Богусевич А.С.
за участю сторін:
представників позивача: Мушинського В.Т.,Бойчука І.М.,
представників відповідача: Терьохіної Т.П., Луканюка В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Державного підприємства "Кутське лісове господарство"
до відповідача: Державної податкової інспекції в Косівському районі
про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
30.08.2010 року державне підприємство "Кутське лісове господарство" (надалі–позивач) звернулось з до суду адміністративним позовом до державної податкової інспекції в Косівському районі Івано-Франківської області (надалі - відповідач) з вимогою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень № 0000252301/0 від 18.05.2010р., № 0000262301/0 від 18.05.2010 р., № 0000282301/0 від 18.05.2010р., № 0000292301/0 від 18.05.2010р., № 0000302301/0 від 18.05.2010р., № 0000312301/0 від 18.05.2010р, № 0000322301/0 від 18.05.2010р, № 0000332301/0 від 18.05.2010р, № 0000342301/0 від 18.05.2010р., № 0000352301/0 від 18.05.2010р., № 0000362301/0 від 18.05.2010р., № 0000372301/0 від 18.05.2010р., № 0000242301/0 від 18.05.2010р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що проведеною відповідачем податковою перевіркою позивача, наслідки якої зафіксовані актом перевірки № 893//23-1/20562608 від 30.04.2010 року, відповідачем винесено зазначені вище податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість, земельного податку та податку на прибуток. Із зазначеними рішеннями не погоджується, вважаючи, що при їх винесенні відповідачем невірно застосовано норми Законів України: "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" та "Про плату за землю".
26.10.2010 року представником позивача уточнено позовні вимоги, а саме виключено підставу неправомірності нарахування ДПІ в Косівському районі податкового зобов»язання з ПДВ за грудень 2009 року в сумі 2017 грн.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з мотивів викладених у позовній заяві.
Представники відповідача щодо заявлених позовних вимог в судовому засіданні заперечили, окрім того свою позицію виклали в письмовому заперечені, що приєднано до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши наявні докази судом установлено наступне.
На підставі виданих направлень та у відповідності до плану-графіка проведення документальних перевірок, посадовими особами державної податкової інспекції в Косівському районі проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Кутське лісове господарство" на предмет дотримання вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року.
Актом перевірки № 893//23-1/20562608 від 30.04.2010 року зафіксовано порушення позивачем положень статтей 4, 5 та 11 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого констатовано заниження податку на прибуток всього у сумі 10416 грн., в тому числі: за ІІІ квартал 2008 року -5176 грн. (завищено), за ІV квартал 2008 року -6093 грн. (завищено), за І квартал 2009 року -954 грн. (занижено), за ІІ квартал 2009 року -5929 грн. (завищено), за ІІІ квартал 2009 року - 1988 грн. (занижено), за ІV квартал 2009 року - 24672 грн. (занижено). При цьому, за основу податковим органом бралися звітні основні податкові декларації з податку на прибуток за період ІІІ квартал 2008 року по ІV квартал 2009 року.
За наслідками порушень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000242301/0 від 18.05.2010р. яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств на суму 16423 грн. ( за основним платежем - 10416 грн. та штрафними санкціями на суму –6007 грн.).
В контексті нарахованих штрафних санкцій слід зазначити, що відповідно до підпункту «б»підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язаннь платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Згідно, підпункту 17.1.3., пункту 17.1 статті 17 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язаннь платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Для дотримання вимог щодо максимального (50 %) та мінімального (170,0 грн.) розміру штрафних (фінансових) санкцій потрібно враховувати пп. 6.1.3 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 року (надалі –інструкція), а саме:
- визначити сукупно суму недоплат за кожною з декларацій за всіма податковими періодами, в яких вони виявлені;
- визначити сукупно суму штрафних (фінансових) санкцій за всіма податковими періодами, в яких було виявлено суми недоплат та за якими нараховано такі штрафні (фінансові) санкції;
- здійснити обчислення максимального та мінімального розміру штрафних (фінансових) санкцій від сукупної суми недоплат і порівняти із фактично нарахованою сумою штрафних (фінансових) санкцій, визначених сукупно за всі податкові періоди, в яких було виявлено суми недоплат.
З дослідженого повідомлення-рішення № 0000242301/0 від 18.05.2010р. (т.1 а.с.32) встановлено, що позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств на суму 16423 грн. ( за основним платежем - 10416 грн. та штрафними санкціями на суму –6007 грн.). При визначенні розміру штрафних санкцій відповідача керувався вищевказаними положеннями статей 4 та 17 ЗУ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", внаслідок чого для суду є незрозумілим, чому сума штрафних санкції перевищує максимально допустимий 50 –ти відсотковий розмір і становить - 6007 грн., а не 5208 грн. ( 10416 грн. х 50% = 5208 грн.), внаслідок чого вважає дану суму штрафних санкцій такою, що є завищеною, а відповідно і неправомірною.
Окрім того, одним із порушень податкового законодавства відображеного відповідачем в акті є той факт, що підприємством віднесено до валових витрат оплату послуг мобільного зв’язку без підтверджуючих документів (т. 1 а.с.39), а саме за період з ІІІ кварталу 2008 року по ІV квартал 2009 року, внаслідок чого підприємством завищено валові витрати на суму 12380 грн. В розумінні статті 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств", на думку податкового органу до складу витрат платника податку належать лише ті витрати, які підтверджені документами, а в контексті даних витрат такими документами повинні бути: перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться працівниками підприємства та безпосередньо стосуються господарського діяльності; журнал обліку дзвінків, що заповнюється співробітниками, котрі здійснюють розмови, із зазначенням мети їх здійснення.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідно до п.5.1. статті 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до абзацу 4 п.п.5.3.9. п.5.3. статті 5 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Статтею 11 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" якою визначено правила ведення податкового обліку, не встановлено вимог щодо наявності конкретних документів, що підтверджують право на віднесення витрат мобільного зв'язку до складу валових витрат.
В даному контексті, щодо правомірності включення до складу валових витрат по сплаті послуг мобільного зв'язку та роумінгу, вперше своє бачення висловили Державна податкова адміністрація України в Листі від 08.05.2001 року за № 3324/6/22-3216 та Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва в Листі від 28.11.2003 року № 125-1, зокрема вказавши, що послуги мобільного зв»язку та роумінгу можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише у разі, якщо вони використовуються ним виключно у цілях, що відповідають визначенню господарської діяльності, за наявності відповідних документів, які підтверджують ці витрати та використання мобільного зв'язку та роумінгу виключно у виробничих цілях. Зокрема, до цих документів можна віднести: рахунок, розшифровка рахунка за необхідний період часу, угода про надання послуг мобільного зв'язку та роумінгу, наказ керівника на придбання мобільного телефону у зв'язку з виробничою необхідністю, розрахункові документи, що надаються оператором мобільного зв'язку абоненту, в яких відображаються час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов, перелік номерів телефонів за якими ведуться працівниками підприємства та безпосередньо стосуються господарської діяльності , журнал обліку дзвінків тощо.
Водночас, статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи , які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Як встановлено в судовому засіданні, між позивачем та ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." укладено угоди від 03.08.06р., 08.08.2006 року та від 14.10.2008 року про надання послуг стільникового мобільного зв'язку ( т. 1 а.с. 202, 224, 225), оплата за які проводилася відповідно до рахунків-фактур, виставлених оператором (т.1 а.с. 204-207, 235, 236). Придбані підприємством мобільні телефони, закріплено наказом № 101 (т. 1 а.с.208) за директором та головним інженером, телефони зберігалися в приймальні завідуючої канцелярією і використовувалися для господарських потреб.
Враховуючи викладене суд констатує, що чинним законодавством в імперативній формі не визначено конкретних документів, які б підтверджували факт використання послуг мобільного зв'язку в господарських цілях, а вищевказані листи Державної податкової адміністрація України та Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва носять рекомендаційний характер, що у своїй сукупності не викликає обов»язку у суб’єктів господарювання їх виконувати. Водночас на виконання вимог ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у позивача були наявні всі первинні документи, окрім того ще й додаткові –не передбачені законодавством.
В даному випадку, суд виходить з того, що за умов прогалини законодавчого регулювання даного питання та обґрунтованих сумнівів щодо використання послуг мобільного зв’язку в господарських цілях, органи ДПІ наділені достатнім комплексом повноважень, відповідно до ЗУ "Про державну податкову службу", щоб в ході проведення виїзної документальної перевірки, шляхом проведення відповідних запитів до операторів мобільного зв’язку та інших підприємств, установ та організацій спростувати чи підтвердити факт використання мобільних телефонів в господарській діяльності.
Натомість цього зроблено не було, що на переконання суду свідчить про необґрунтований та передчасний висновок відповідача про завищення валових витрат з податку на прибуток в частині оплати послуг мобільного зв'язку за період з ІІІ кварталу 2008 року по ІV квартал 2009 року, і, як наслідок, з урахуванням невірно розрахованої суми штрафних санкцій, це призвело до невірного визначення суми всього податкового зобов»язання з податку на прибуток в податковому повідомленні-рішенні № 0000242301/0 від 18.05.2010 р., що є підставою для визнання даного рішення протиправним та скасування в повному обсязі, оскільки суд не є органом, який зобов'язаний проводити вибірковий розрахунок некоректно визначеної суми податкового боргу.
Окрім того, вищевказаним Актом перевірки (т. 1 а.с. 47) зафіксовано порушення позивачем положень статтей 3,4 та 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 9786 грн., в тому числі: за липень 2008 року -54грн. (занижено), за серпень 2008 року -925 грн. (занижено), за вересень 2008 року -4358грн. (занижено), за жовтень 2008 року -925 грн. (завищено), за листопад 2008 року -1666 грн. (занижено), за грудень 2008 року -475грн. (завищено), за січень 2009 року -1150 грн. (занижено), лютий 2009 року -381 грн. (занижено), березень 2009 року -48 грн. (занижено), квітень 2009 року -156 грн. (завищено), травень 2009 року -172 грн. (завищено), червень 2009 року -4463 грн. (завищено), липень 2009 року -102 грн. (занижено), серпень 2009 року -1280 грн. (занижено), вересень 2009 року -185 грн. (занижено), жовтень 2009 року -3463 грн. (занижено), листопад 2009 року -481 грн. (завищено), грудень 2009 року -2545грн. (занижено). При цьому, за основу податковим органом бралися звітні основні податкові декларації з податку на додану вартість за період ІІІ квартал 2008 року по ІV квартал 2009 року.
За наслідками виявлених порушень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000252301/0 від 18.05.2010р. (т. 1 а.с. 11), яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ на суму 18015 грн. ( за основним платежем - 9786 грн. та штрафними санкціями на суму –8229 грн.).
В даному випадку, в контексті розрахованих штрафних санкцій, суд повторно вказує на те, що в супереч положеннями статей 4 та 17 ЗУ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та пп. 6.1.3 Інструкції № 110, дана сума перевищує максимально допустимий 50 –ти відсотковий розмір і становить - 8229 грн., а не 4893 грн.( 9786 грн. х 50% = 4892 грн.), внаслідок чого вважає дану суму штрафних санкцій такою, що є завищеною, а відповідно і незаконною.
Окрім того, у зазначеному вище Акті перевірки (т. 1 а.с. 48,49), одним із порушень відповідач фіксує завищення позивачем суми податкового кредиту за період липня 2008 року по грудень 2009 року в розмірі 2476 грн., при цьому вказуючи, на порушення ним вимог положень статті 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", що підприємством безпідставно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ по операціям за користування мобільним зв'язком без первинних документів і підтвердження, що дана послуга використовувалась в господарській діяльності.
З таким висновком суд погодитись не може з наступних мотивів.
В даному випадку суд зазначає, що відповідно до абзаців 3 та 5 підпункту 7.2.3. пункуту 7.2 статті 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Згідно підпункту 7.2.6. пункуту 7.2 статті 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.1.4. пункуту 7.1. статті 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Проте, відповідач, в акті перевірки, попередньо вказавши на наявність податкових накладних, що підтверджують розраховану суму ПДВ з наданих послуг мобільного зв’язку в розмірі 2476 грн. за період з липня 2008 року по грудень 2009 року, робить висновок про завищення суми податкового кредити на зазначену суму на підставі відсутності первинних документів і підтвердження, що дана послуга використовувалась в господарській діяльності.
Враховуючи наведе, зокрема те, що у відповідача на момент перевірки були наявні всі податкові накладні, що підтверджують поставку послуг мобільного зв»язку за період з липня 2008 року по грудень 2009 року, а також позицію суду, викладену вище, зокрема як щодо доведеності факту використання даних послуг у сфері господарської діяльності позивача так і нарахованих штрафних санкцій з ПДВ, суд приходить до переконання про невірне визначення відповідачем суми всього податкового зобов'язання з ПДВ у податковому повідомлення-рішення № 0000252301/0 від 18.05.2010р., що є підставою для визнання даного рішення протиправним та скасування в повному обсязі, оскільки, знову ж таки, суд не є органом, який зобов'язаний проводити вибірковий розрахунок некоректно визначеної суми податкового боргу.
Окрім того, вищевказаним Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем положень статті 8 ЗУ "Про плату за землю", внаслідок чого встановлено заниження плати за землю за період 2009 року всього в сумі 6539,71грн., в тому числі: за січень 2009 року -544,97 грн., за лютий 2009 року -544,97 грн., за березень 2009 року -544,97 грн., за квітень 2009 року -544,97 грн., за травень 2009 року -544,97 грн., за червень 2009 року -544,97 грн., за липень 2009 року -544,97 грн., за серпень 2009 року -544,97 грн., за вересень 2009 року -544,97 грн., за жовтень 2009 року -544,97 грн., за листопад 2009 року -544,97 грн., за грудень 2009 року -544,97 грн.
За наслідками вищевказаного порушення відповідачем винесено податкові повідомлення рішення (а.с.13-31): № 0000262301/0 від 18.05.2010 р., № 0000282301/0 від 18.05.2010р., № 0000292301/0 від 18.05.2010р., № 0000302301/0 від 18.05.2010р., № 0000312301/0 від 18.05.2010р, № 0000322301/0 від 18.05.2010р, № 0000332301/0 від 18.05.2010р, № 0000342301/0 від 18.05.2010р., № 0000352301/0 від 18.05.2010р., № 0000362301/0 від 18.05.2010р., № 0000372301/0 від 18.05.2010р. на загальну суму 9595,29 грн.
В основу викладених порушень відповідачем покладено невірно визначену позивачем суму самостійно задекларованого розміру плати за землю за період 2009 року. Зокрема, відповідачем зазначено в акті перевірки (т. 1 а.с.53), що відповідно до поданих уточнюючих розрахунків за 2009 р. ДП "Кутське ЛГ" зменшено суми земельного податку по нелісових землях (садибах) та оподатковано відповідно до абзацу 2 статті 10 ЗУ "Про плату за землю" по ділянках лісового фонду і зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями. Однак для перевірки не представлено документів щодо наявності на даних землях таких будинків та будівель. Внаслідок чого, відповідно до статті 8 ЗУ "Про плату за землю" підприємством занижено плату за землю на суму 6539,71 грн.
Відповідно до статті 2 ЗУ "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Згідно абзацу 1 статті 8 ЗУ "Про плату за землю" податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах другій та третій цієї статті і частині другій статті 6 цього Закону, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Відповідно до абзацу 2 статті 8 ЗУ "Про плату за землю" податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Поняття земель лісового фонду визначалось Земельним кодексом України від 18.12.1990 року, який втратив чинність 01.01.2002 року, де землями лісового фонду визначалися землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.
Чинним Земельним кодексом України, зокрема статтею 55 поняття "лісові землі" трансформовано у "землі лісогосподарського призначення", до яких належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів.
в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
В судовому засіданні встановлено, що ДП “Кутський лісгосп” зареєстрований в Косівській районній державній адміністрації Івано-Франківської області (свідоцтво про державну реєстрацію від 10.07.1985 року №45) та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України.
Відповідно до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 05.04.1996 року за № 238 (т.1 а.с.199-200) надано в постійне користування для ведення лісового господарства державним лісогосподарським підприємствам із земель запасу, які були в тимчасовому користуванні інших землекористувачів, земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів згідно з додатком №1. Зазначеним додатком відображено передачу ДП “Кутський ЛГ” 23003 га земель лісового фонду.
На підтвердження факту наявності будівель у позивача, ним в судове засідання представлено ряд правовстановлюючих документів –свідоцтв про право власності на нерухоме майно, технічних паспортів (т.1 а.с. 180 -198), окрім того надані довідки органів місцевого самоврядування про розташування на території окремих селищних та сільських рад, поза межами населених пунктів садиб –належних позивачу (т.1 а.с. 171-177, 221-223). З метою об’єктивного відображення кількості споруд та їх площі, позивача зобов’язано провести звірку з управлінням Держкомзему в Косівському районі. З наданої суду інформації - “Розподілу нелісових земель –садиб в розрізі сільських рад, лісництв, кварталів, виділів по ДП “Кутський лісгосп” станом на 01.01.2010 року, згідно форми 6-земель по матеріалах безперервного лісовпорядкування 2007 року виготовлених Львівською державною лісовпорядною експедицією об’єднання “Укрдержліспроект” за підприємством рахується 24,7 га садиб (т. 2 а.с. 30).
Як вбачається з вищенаведеного, у відповідача наявні ділянки лісового фонду які зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями, що надає йому право на оплату по ставці оподаткування в сумі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Суд критично сприймає наданий відповідачем в судове засідання лист управління Держкомзему у Косовському районі, та довыдки выдповыдних органыв мысцевого самоврядування (т.2 а.с. 37-39), в частині відповідно до змісту якого не обліковується за ДП «Кутське лісове господарство»земельних ділянок, що входять до складу лісового фонду і зайняті під виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями та спорудами, у зв»язку з відсутністю правовстановлюючих документів, тому що такі документи в судове засідання представлені, судом досліджені на належність та взяті до уваги, а відсутність таких даних у землевпорядної організації та в сільській раді, в даному випадку, не може викликати встановлення чи зміну обов»язку для платника податків щодо сплати земельного податку.
Враховуючи наведе, за умов коли відповідачем при фіксуванні в акті перевірки факту порушення положень ЗУ «Про плату за землю», взято до уваги те, що у позивача відсутні відповідні правовстановлюючі документи, а такі документи в останнього були в наявності, на переконання суду відповідачем неправомірно донараховано земельного податку з юридичних осіб в сумі - 9595,29 грн., внаслідок чого відповідні повідомлення рішення № 0000262301/0 від 18.05.2010 р., № 0000282301/0 від 18.05.2010р., № 0000292301/0 від 18.05.2010р., № 0000302301/0 від 18.05.2010р., № 0000312301/0 від 18.05.2010р, № 0000322301/0 від 18.05.2010р, № 0000332301/0 від 18.05.2010р, № 0000342301/0 від 18.05.2010р., № 0000352301/0 від 18.05.2010р., № 0000362301/0 від 18.05.2010р., № 0000372301/0 від 18.05.2010р. підлягають визнанню протиправними та скасуванню в повному обсязі.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000252301/0 від 18.05.2010р., № 0000262301/0 від 18.05.2010р., № 0000282301/0 від 18.05.2010р., № 0000292301/0 від 18.05.2010р., № 0000302301/0 від 18.05.2010р., № 0000312301/0 від 18.05.2010р., № 0000322301/0 від 18.05.2010р., № 0000332301/0 від 18.05.2010р., № 0000342301/0 від 18.05.2010р., № 0000352301/0 від 18.05.2010р., № 0000362301/0 від 18.05.2010р., № 0000372301/0 від 18.05.2010р., № 0000242301/0 від 18.05.2010р.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Панікар І.В.
Постанова складена в повному обсязі 04.03.2011 року.