ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-358/10/0222
Головуючий у 1-й інстанції: Нагорнюк С.В.
Суддя-доповідач: Голота Л. О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2011 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Голоти Л.О.
суддів: Курка О.П., Совгири Д.І.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду у Теплицькому районі Вінницької області на постанову Теплицького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Теплицькому районі Вінницької області про не нарахування та не виплати пенсійних виплат дітям війни , -
В С Т А Н О В И В :
30.12.2010 року суддею Теплицького районного суду Вінницької області в порядку скороченого провадження розглянута справа за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Теплицькому районі про не нарахування та не виплати пенсійних виплат дітям війни.
Постановою Теплицького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2010 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2. У прийнятій постанові суддя постановив визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Теплицькому районі щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"; зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Теплицькому районі здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, підвищення до пенсії за віком як "дитині війни" за період з 16 червня 2010 року по 16 грудня 2010 року Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням фактично виплачених сум. В іншій частині позову - відмовлено.
З даною постановою суду Управління Пенсійного фонду України у Теплицькому районі не погодилось, посилаючись на законодавчу неврегульованість порядку виплати допомоги особам, які мають статус “дитина війни”, прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України та приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст..200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
Розглядаючи спір в порядку скороченого провадження та дотримуючись вимог п.6ст.183-2 КАС України суддя районного суду у постанові не встановлював обставин справи, однак повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, вірно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.(а.с. 6)
ОСОБА_2, відповідно до ст.1,6 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 року "Про соціальний захист дітей війни" звернулась до відповідача про перерахунок пенсії підвищивши її на 30% надбавку від мінімальної пенсії за віком, як дитині війни. Відповідачем було відмовлено ОСОБА_2 в перерахунку пенсії, посилаючись на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війниа.(с. 7-8)
Своїми діями відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених ст. 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Адже, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у відповідача обов’язку нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 16 червня 2010 року по 16 грудня 2010 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність, а тому не підлягала застосуванню.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів зазначає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.
Не підлягає задоволенню апеляційна скарга також із тих підстав, що апелянт просить закрити провадження у справі, хоча вимоги ст..157 КАС України містять вичерпний перелік підстав для цього, жодна із яких апелянтом не зазначена .
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 183-2,195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду у Теплицькому районі Вінницької області, – залишити без задоволення, а постанову Теплицького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2010 року, – без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягая.
Ухвала суду складена в повному обсязі 23 лютого 2011 року .
Головуючий Голота Л.О.
Судді Курко О.П.
Совгира Д.І.