Категорія №2.11.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2011 року Справа № 2а-9213/10/1270

           Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді:                                                  Цицюри О.О.,

при  секретарі:                               Лейбенко О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом  Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000148021/0 та № 0000138021/0 від 15.11.2010, -

                                                            В С Т А Н О В И В:

              26 листопада 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000148021/0 та № 0000138021/0 від 15.11.2010.

            В обґрунтування позову позивачем зазначено наступне.

        З 01.11.2010 по 02.11.2010 Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань взаємовідносин Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Архонт-центр». 03.11.2010 за підсумками перевірки відповідачем було складено акт перевірки. 15.11.2010 Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000148021/0 та №0000138021/0. 13.08.2010 між ЛМПК «Теплокомуненерго» та ТОВ «Архонт-центр» було укладено договір № 435-3/15-2009, предметом якого було постачання товару. Кількість товару була визначена специфікацією, яка є невід’ємною частиною договору. 03.09.2009 між сторонами зазначеного договору було укладено додаткову угоду №1, якою погоджено постачання ще однією партії товару та складено специфікацію щодо цієї партії, яка також є невід’ємною частиною договору. Закупівля ще однієї партії товару виникла в процесі здійснення ЛМКП «Теплокомуненерго» своєї господарської діяльності та була зумовлена необхідністю своєчасної та повної підготовки до опалювального сезону. 03.03.2009 співробітнику ЛМПК «Теплокомуненерго» ОСОБА_1 було видано довіреність на отримання першої партії товару розміром 1518 кг. У зв’язку з тим, що питання необхідності закупівлі другої партії концентрату виникло лише з 03.09.2009, а співробітник ОСОБА_1 з 16.09.2009 перебувала у черговій відпустці, довіреність на отримання другої партії товару була видана на ОСОБА_2 Обидві партії товару було доставлено 16.09.2009 на об’єкт підприємства – котельню по вул. Володарського, 18.                 Відповідач під час проведення перевірки дійшов висновку, що операції з придбання позивачем товару за вищезазначеним договором не підтверджуються відповідними документами. На підставі викладеного представники позивача просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

           В судовому засіданні представники позивача надали пояснення аналогічні викладеним у позові.

             Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов від 10.12.2010. Згідно з частиною другою статті 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.  В ході перевірки актом від 03.11.2010 №131326/08-4/24047779 встановлено, що між ЛМПК «Теплокомуненерго» (покупець) та ТОВ «Архонт-центр» (продавець) укладено договір від 13.08.2009 №435-3/15-2009 на постачання концентрату для очищення систем теплообміну та теплопостачання «САКОР К» відповідно до специфікацій:

           - специфікація №1 від 13.08.2009 на загальну суму 4 349 070,00 грн. в т.ч. ПДВ 724 845,00 грн. у кількості 1518 кг, ціна без ПДВ 2 387,5 грн.;

       - специфікація №2 від 03.09.2009 на загальну суму 4 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 700 000,00 грн. у кількості 1465,96 грн., ціна без ПДВ 2 387,5 грн.  Поставка товару від продавця здійснювалася ФОП ОСОБА_3 (водій ОСОБА_6), який, згідно товаротранспортної накладної, наданої позивачем, доставив товар (Концентрат для очищення систем „САКОР К" у кількості 2984кг, кількість міст 67, маса брутто 3,24 т.) з м. Донецьк до пункту розвантаження м. Луганськ, Володарського 18. Згідно прийомного акту першої партії від 03.09.2009р. № 942 отримано Концентрат „САКОР К" у кількості 1518 кг. на суму 4349070, 00 грн., в т. ч. ПДВ 724 845, 00 грн. Прийомний акт другої партії концентрату „САКОР К" - документ внутрішнього документообігу від 16.09.2009 р. № 0953 на суму 4 200 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ 700 000, 00 грн., у кількості 1 465, 96 кг. Відповідно до „Стандартів бухгалтерського обліку в Україні", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. № 87, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.199р. № 996-ХІУ, бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій. Відповідно до ст.9 вищезазначеного Закону та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, підставою для обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документі для надання їм юридичної сили повинні мати всі необхідні реквізити та оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Проте, надані до перевірки позивачем документи не відповідають зазначеним вимогам, оскільки суперечать один одному:

        - згідно товарно - транспортної накладної доставку всієї партії концентрату на склад ЛМКП „Теплокомуненерго" у кількості 2 984 кг. здійснено 16.09.2009 р.

          - відповідно двох накладних і довіреностей кожну партію отримали різні відповідальні особи.

         - згідно внутрішнього документообігу (накладна № 2420) з центрального складу отриманий від ТОВ „Архонт Центр" товар на використання до Кам'янобрідського району відпущено 14.09.2009 р., проте згідно видаткової накладної від 16.09.2009 р. отримано його було 16.09.2009 р., тобто Позивач почав використовувати його раніше, ніж отримав.

         - про прийняття однієї партії товару позивачем було складено два прийомних акта на центральний склад: перший від 03.09.2009 р., другий від 16.09.2009 р., фактичне надходження згідно даних самого Позивача - 16.09.2009 р.

          - як встановлено в ході перевірки внутрішня накладна № 144 за вересень: відпущено на ділянку № 1 з підзвіту ОСОБА_5 концентрат, має виправлені від руки дані про кількість та ціну відпущеного концентрату.

           Таким чином, наявні суперечності в наданих до перевірки документах не можуть бути підтвердженням дійсного здійснення господарських операцій, оскільки з їх змісту неможливо навіть встановити, коли ці операції фактично були здійснені, якщо за твердженням Позивача вони дійсно носили реальний характер.

          Згідно інформації, отриманої від ДПІ у Будьоновському районі м. Донецька ТОВ „Архонт центр" не знаходиться за юридичною адресою, в єдиному державному реєстрі внесено інформацію щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу від 02.11.2009 р. за № 12661440001030575, свідоцтво платника ПДВ анульовано 29.09.2009 р. № 100127406 згідно акту № 53 від 29.09.2009 р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість на підставі розпорядження КМУ № 1120-р від 09.09.2009. Остання податкова звітність з податку на додану вартість надана ТОВ „Архонт центр" за вересень 2009 року. У подальшому від ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька листом від 17.09.2010 отриманий акт документальної невиїзної перевірки ТОВ «Архонт-центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 та податку на додану вартість за період з 01.01.2009 по 30.09.2009. За результатами перевірки зроблений висновок щодо безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат по взаєморозрахунках з постачальниками та безпідставного формування податкового зобов’язання та валових доходів по взаєморозрахунках з покупцями.  Угоди, які укладені та виконувались протягом перевіряє мого періоду між постачальниками та покупцями ТОВ «Архонт-центр» не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними. ТОВ «Архонт-центр» завищений податковий кредит у сумі 28 907 805,00 грн. та завищені податкові зобов’язання в сумі 28 928 805,00 грн., у тому числі по взаєморозрахунках з ЛМПК «Теплокомуненрго» у сумі 1 424 845,00 грн. Таким чином, надані ЛМПК «Теплокомуненерго» до перевірки первинні документи, інформація, отримана від ДПІ в Будьоновському районі м. Донецька, свідчать про те, що операція з придбання товару «концентрат для очищення систем «Сакор К» не підтверджується стосовно врахування реального обсягу товару та свідчить  про фактичне надходження тільки першої партії товару у кількості 1518 кг на суму 4 349 070,00 грн., в т.ч. ПДВ 724 845,00 грн. Зазначене підтверджує відсутність фактичного отримання, перевезення та відвантаження товару від ТОВ «Архонт-центр» позивачу, а отже, свідчить про нікчемність укладеного правочину, який несе особам, його уклавшим податкову вигоду. На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

        Заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

               У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.   

         Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.   

            Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно – правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

         Ст.17 КАС України передбачено, що  в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на  спори  фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом  владних  повноважень щодо оскарження його рішень  (нормативно-правових актів чи  правових актів індивідуальної дії),  дій чи бездіяльності.   

       Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

         Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів  владних повноважень адміністративні  суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

       -  на підставі, у межах  повноважень та у спосіб, що   передбачені Конституцією та законами України,

          -  з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

        - обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

         -  безсторонньо ( неупереджено),

       -  добросовісно,

       -  розсудливо,

       - з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій  дискримінації,

       - пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими  несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

        -  з урахуванням права особи на участь  у процесі  прийняття рішення,

        -  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          В судовому засіданні встановлено, що з 01.11.2010 по 02.11.2010 Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань взаємовідносин Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Архонт-центр». 03.11.2010 за підсумками перевірки відповідачем було складено акт перевірки. Актом перевірки встановлено порушення відображення в податковому обліку результатів господарських відносин з ТОВ «Архонт-Центр»: п.п.7.4.1., п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму – 700 000 грн., за жовтень 2009 року; абз.4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2009 рік в сумі 8750 грн. та занижено застосування пільги з податку на прибуток за 2009 рік всього у сумі 866 250 грн.

        15.11.2010 Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000148021/0 та №0000138021/0.

          13.08.2010 між ЛМПК «Теплокомуненерго» та ТОВ «Архонт-центр» було укладено договір № 435-3/15-2009, предметом якого було постачання товару. Кількість товару була визначена специфікацією, яка є невід’ємною частиною договору. (а.с. 54)

         03.09.2009 між сторонами зазначеного договору було укладено додаткову угоду №1, якою погоджено постачання ще однією партії товару та складено специфікацію щодо цієї партії, яка також є невід’ємною частиною договору. (а.с. 59-60)

           На підтвердження виконання договору, позивачем були надані наступні документи:

     - видаткова накладна №828/2 від 03.09.2009 (а.с. 64);

       - видаткова накладна №916/2 від 16.09.2009 (а.с. 65);

      - товаро-транспортна накладна від 16.09.2009 (а.с. 66);

      - приймальний акт №942 від 03.09.2009 (а.с. 67);

     - приймальний акт №0953 від 16.09.2009 (а.с. 68);

     - податкова накладна від 28.08.2009 (а.с. 69);

     - податкова накладна від 16.09.2009 (а.с. 70);

       - копії платіжних доручень (а.с. 71-75);

      -          накладна №2420 від 14.09.2009 (а.с.76);

      -          накладна №2484 від 23.09.2009 (а.с. 77);

      -          накладна №144 (а.с.78);

      -          інші документи, що підтверджують використання концентрату для очищення систем теплопостачання «Сакор К» у кількості 2,984 кг. (а.с. 79-96)

         Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

      Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

            Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

             Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на  відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

         Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

           Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

          Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

          Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

       Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб’єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов’язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

         Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

          Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (п. 6 ст. 71 КАС України).

         Ухилення  однією із сторін угоди  від сплати податків після укладання та виконання спірної  угоди не може бути підставою для висновку про її нікчемність; наслідком такого ухилення може бути адміністративна або кримінальна відповідальність посадових осіб суб’єкта підприємницької діяльності. Відтак, податковим органом не надано суду жодних доказів, які свідчать про намір позивача при укладанні спірного договору діяти з метою уникнути оподаткування фінансового-господарських результатів виконання цього договору, незаконного привласнення ПДВ, нарахованого в ціні продажу робіт (послуг), із завідомим усвідомленням неперерахування суми ПДВ до Державного бюджету України.

        Підставою для відповідальності є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Однак позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність умислу у сторін такої угоди.

      В матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу відповідачів на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

     Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

       У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

        Відповідачем не надано заперечень та не спростовано правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем товарів (робіт, послуг), в тому числі сум податку на додану вартість, на підставі дослідження наявних у позивача первинних облікових бухгалтерських та податкових документів.

         Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

       - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

        - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

       Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних від ТОВ «Архонт-центр».

         Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов’язань з податку на додану вартість.

             Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, що була чинною на час формування позивачем податкового кредиту) до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

            Таким чином, Закон України “Про податок на додану вартість” визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

        - у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

         - у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

          Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

           Що стосується посилання відповідача на те, що згідно інформації, отриманої від ДПІ у Будьоновському районі м. Донецька ТОВ „Архонт центр" не знаходиться за юридичною адресою, в єдиному державному реєстрі внесено інформацію щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу від 02.11.2009 р. за № 12661440001030575, свідоцтво платника ПДВ анульовано 29.09.2009 р. № 100127406 згідно акту № 53 від 29.09.2009 р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість на підставі розпорядження КМУ № 1120-р від 09.09.2009, суд вважає за необхідне зазначити таке.

         Згідно п.п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

         Відповідно до п.9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

              Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні були видані ТОВ «Архонт-центр»  28.08.2009 та 16.09.2009.

          Відповідно до зазначених вимог законодавства свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Архонт-центр» на момент складання даним підприємством податкових накладних не було анульованим.

              За таких обставин, висновки відповідача про те, що позивач не мав права на податковий кредит на підставі виданих ТОВ «Архонт-центр» податкових накладних, суд вважає помилковими.

         Враховуючи викладене, суд вважає правомірним включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а прийняття спірних податкових повідомленнь-рішень №0000148021/0  та №0000138021 від 15.11.2009 –неправомірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

         Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення витрат платника податку за договором № 435-3/15-2009 до складу валових витрат.

        За наведених обставин та системного аналізу правових норм законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв’язку з чим податкові повідомлення-рішення №0000148021/0  та №0000138021 від 15.11.2009 підлягають скасуванню.

        Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

       Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ЛМКП «Теплокомуненерго» при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8241 від 24.11.2010 (а.с.2), тому дані витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

          На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 07.02.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 14.02.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

          Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України,  суд, -

                                                    П О С Т А Н О В И В:

          Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000148021/0 та № 0000138021/0 від 15.11.2010, задовольнити.

          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську № 0000148021/0 від 15.11.2010.

          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську № 0000138021/0 від 15.11.2010.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» судовий збір у розмірі 3,40 грн. (три грн.40 коп.)

             Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

          Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.      Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

        Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

          Повний текст постанови  складено та підписано  14 лютого 2011 року.

           СуддяО.О. Цицюра