Категорія №8
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 березня 2011 року Справа № 2а-1398/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Захарової О.В.
при секретарі: Білоконі Д.І.
за участю сторін:
представника позивача: Бєлошенко Є.П (довіреність від 01.03.2011 № 62)
представник відповідача: не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Свердловськекологія» до Державної податкової інспекції в м.Свердловську Луганської області про визнання дій протиправними щодо розподілу сплачених сум, зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
14 лютого 2011 року позивач ПАТ «Свердловськекологія» звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Свердловську, в якому послався на те, виконуючи норми підпункту 5.3.1. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», де встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 нього Закону для подання податкової декларації, підприємство провело сплату визначеного у податковій декларації податкового зобов'язання за червень (граничний термін сплати 30.07.2010 р.), за серпень (граничний термін сплати 30.09.2010 р.). за вересень (граничний термін сплати 30.10,2010 р.), за листопад (граничний термін сплати 30.12.2010 р.), платіжними дорученнями були сплачені суми з ПДВ з зазначенням призначення платежу.
Позивач виконав свої зобов'язання, щодо своєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість за червень, серпень, вересень, листопад 2010 року.
26.10.2010 та 26.01.2011 на адресу підприємства, надійшли повідомлення Державної податкової інспекції в м. Свердловську про здійснення розподілу сплачених грошових коштів, з призначенням платежу: «ПДВ за червень, серпень вересень, листопад 2010», а саме: повідомленням №112130016883505 від 23.07.2010 здійснено розподіл сплаченої 23.07.2010 згідно з платіжним дорученням №228 від 23.07.2010 суми у розмірі 51760,00 грн., з призначенням платежу: «ПДВ за червень 2010 р., на податковий борг 51713,53 і пеню 46,47 грн.; повідомленням №112130026475716 від 30.09.2010 здійснено розподіл сплаченої 30.09.2010, згідно з платіжним дорученням №320 від 30.09.2010 суми у розмірі 46567,00 грн. з призначенням платежу: «ПДВ за серпень 2010 р.», на податковий борг 45959,78 грн. та пеню 607,22 грн.; повідомленням №112130017064364 від 19.10.2010 здійснено розподіл сплаченої 19.10.2010 згідно з платіжним дорученням №355 від 19.10.2010, суми у розмірі 10000,00 грн. з призначенням платежу: «ПДВ за вересень 2010р.», на податковий борг 9859,42 грн. та пеню 140,58 грн.; повідомленням №112130026491530 від 20.10.2010 здійснено розподіл сплаченої 20.10.2010 згідно з платіжним дорученням №367 від 20.10.2010, суми у розмірі 34751,00 грн. за призначенням платежу: «ПДВ за вересень 2010 р.», на податковий борг 34172,65 грн. та пеню 578,38 грн.; повідомленням №112131026550312 від 22.12.2010 здійснено розподіл сплаченої 22.12.2010 згідно з платіжним дорученням №451 від 22.12.2010 суми у розмірі 52988,00 грн. з призначенням платежу: «ПДВ за листопад 2010 р.» на податковий борг 40356,21 грн. та пеню 680,75 грн.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо розподілу сум, сплачених в рахунок сплати податку на додану вартість, згідно з вищенаведеними платіжними дорученнями, відповідно абзацу 2 пп. 16.3.3. ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетними та державними цільовими фондами, є протиправними. Посадові особи ДПІ у м. Свердловську не мали ніяких законних підстав для зміни призначення платежу по названим платіжним дорученням та для застосування, у даному випадку ст. 16.3.3. Закону 2181. Пеня не повинна нараховуватися у зв'язку з тим, що Позивач не порушив граничні строки сплати даного виду податку і у податкового органу, взагалі відсутні повноваження по зміні призначення платежу,
У зв’язку з чим, позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо розподілу та спрямуванню сум не за призначенням платежу та зобов’язати відповідача сплачені за зазначеними платіжними дорученнями суми, зарахувати відповідно до призначення платежу в повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеному в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується підписом уповноваженої особи у повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 52), причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи без його участі не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З огляду на зазначену норму КАСУ, суд вважав можливим розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” втратив чинність.
Проте, у зв’язку з тим, що правовідносини щодо розподілу сплачених сум відповідно до призначення платежу виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України, в даному випадку слід застосовувати норми Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який був чинниий на момент виникнення спірних правовідносин.
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності зі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
Позивач – Приватне акціонерне товариство «Свердловськекологія» зареєстровано виконавчим комітетом Свердловської міської ради Луганської області 28.01.2002 (а.с. 9).
Згідно довідки АБ № 072351 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України має правовий статус суб’єкта – юридична особа (а.с. 8).
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем були внесені відповідні платежі згідно платіжних доручень, в яких, в графі «призначення платежу» є конкретне зазначення платежу, а саме:
- платіжним дорученням №228 від 23.07.2010 на суму 51760,00 грн. з зазначенням призначення платежу «ПДВ за червень 2010 року» (а.с. 18);
- платіжним дорученням №320 від 30.09.2010 на суму 46567,00 грн. з зазначенням призначення платежу «ПДВ за серпень 2010 року» (а.с. 19);
- платіжним дорученням №355 від 19.10.2010 на суму 10000,00 грн. з зазначенням призначення платежу «ПДВ за вересень 2010 року» (а.с. 20);
- платіжним дорученням №367 від 20.10.2010 на суму 34751,00 грн. з зазначенням призначення платежу «ПДВ за вересень 2010 року» (а.с. 20);
- платіжним дорученням №451 від 22.12.2010 на суму 52988,00 грн. з зазначенням призначення платежу «НДС за ноябрь 2010 г.» (а.с. 21).
Однак, відповідачем зазначені суми у відповідності зі ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами», було розподілено, у тому числі частково зараховано у рахунок податкового боргу, а частково – на сплату пені, про що позивач отримав повідомлення: №112130016883505 від 23.07.2010, №112130026475717 від 30.09.2010, №112130017064364 від 19.10.2010, №112130026491530 від 20.10.2010, №112131026550312 від 22.12.2010 (а.с. 22,23,24,25,26).
Вказані обставини підтверджуються повідомленнями №112130016883505 від 23.07.2010, №112130026475717 від 30.09.2010, №112130017064364 від 19.10.2010, №112130026491530 від 20.10.2010, №112131026550312 від 22.12.2010; платіжними дорученнями №228 від 23.07.2010 на суму 51760,00 грн., №320 від 30.09.2010 на суму 46567,00 грн., №355 від 19.10.2010 на суму 10000,00 грн., № 367 від 20.10.2010 на суму 34751,00 грн., №451 від 22.12.2010 на суму 52988,00 грн.
Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу.
Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) – у рівних пропорціях.
Згідно з п. п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-III (зі змінами та доповненнями – який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).
Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Крім того, зазначеною нормою взагалі не визначений суб’єкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов’язань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і як кореспондуюча норма-обов’язок, належить саме позивачу.
Право державного органу повинно бути визначено саме Законом.
Так, згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.
Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України, держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Так, норми підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, пункту 10.1 статті 10, підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 зазначеного Закону уповноважують податковий орган на здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу за платника податків (а не через нього, як у даному випадку, при самостійному виконанні таким платником свого конституційного обов'язку по сплаті сум податку) шляхом винесення безпосередньо податковим органом як органом стягнення: рішення про стягнення активів, надіслання банку, обслуговуючому платника, платіжної вимоги на суму податкового боргу, складення та надіслання платнику податків повідомлення про здійснення перерозподілу суми, що сплачена платником податку саме в погашення податкового боргу, окремо на погашення пені та інше. В матеріалах справи відсутні докази, які-б свідчили про складення податковим органом будь-яких із вищенаведених документів. Відповідно до норм Конституції та законів України податковий орган зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 2 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року N 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509, посадові особи органу ДПС зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів підприємств, забезпечувати виконання покладених на ДПС функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2005 року за № 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
З наведеного вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику.
Отже, для того, щоб визначити порядок спрямування сплачених платником податків до бюджету коштів у погашення тих чи інших податкових зобов’язань орган державної влади повинний мати на це відповідні повноваження, які були б прямо передбачені Законом або іншим нормативно – правовим актом, тобто, що у податкового органу, на момент прийнятого спірного повідомлення – рішення, відсутні такі повноваження на визначення податкових зобов’язань (боргу), у погашення яких спрямовуються сплачені платником податків кошти.
Таким чином, у зв’язку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобов’язань, які погашаються зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає вимогам діючого законодавства.
Так, у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначене самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період. Змінюючи напрямок платежу, визначеному платником податків у платіжному документі, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, встановлений законом.
При тому, що підприємством вказано в платіжних дорученнях призначення платежу, податковою інспекцією безпідставно, відповідні платежі були спрямовані на погашення податкового боргу, який виник за попередні податкові періоди.
Суд вважає, що відповідачем необґрунтовано було проведено перерозподіл зазначених платежів, оскільки позивачем було конкретно визначено призначення платежів у погашення заборгованості з ПДВ, відповідно за червень 2010 року, за серпень 2010 року, за вересень 2010 року та за листопад 2010 року.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.1999 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, позивач надав суду належні докази в обґрунтування позовних вимог, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено правомірність дій щодо розподілу сплачених ПАТ «Свердловськекологія» сум з конкретним призначенням платежу за повідомленнями №112130016883505 від 23.07.2010, №112130026475717 від 30.09.2010, №112130017064364 від 19.10.2010, №112130026491530 від 20.10.2010, №112131026550312 від 22.12.2010, тому суд приходить до висновку, вимоги позивача є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
При прийнятті рішення суд керується нормами матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 16 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 21 березня 2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 71, 72, 87, 94, 98, 158 – 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Свердловськекологія”, задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області щодо спрямування сум, сплачених ПАТ “Свердловськекологія” за платіжними дорученнями з зазначенням призначення платежу №228 від 23.07.2010, №320 від 30.09.2010, №355 від 19.10.2010, №367 від 20.10.2010, №451 від 22.12.2010 та розподілу їх за повідомленнями № 112130016883505 від 23.07.2010, № 112130026475717 від 30.09.2010, № 112130017064364 від 19.10.2010, №112130026491530 від 20.10.2010, № 112131026550312 від 22.12.2010.
Зобов’язати Державну податкову інспекцію в м. Свердловську Луганської області зарахувати суми, сплачені ПАТ “Свердловськекологія” за платіжними дорученнями №228 від 23.07.2010 на суму 51760,00 грн., №320 від 30.09.2010 на суму 46567,00 грн., №355 від 19.10.2010 на суму 10000,00 грн., №367 від 20.10.2010 на суму 34751,00 грн., №451 від 22.12.2010 на суму 52988,00 грн., відповідно до призначення платежу у повному обсязі та внести відповідні зміни до картки особового рахунку Приватного акціонерного товариства “Свердловськекологія”.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства “Свердловськекологія” судові витрати у сумі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено і підписано 21 березня 2011 року.
СуддяО.В. Захарова