Україна
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 січня 2011 року Справа № 2а-4565/10/1170
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої–судді –Нагібіної Г.П.
при секретарі –Дегтярьові Д.В.
за участю:
позивача –ОСОБА_2
представника позивача –ОСОБА_3
представників відповідача –Бейгул А.Г., Комишової Л.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 до Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним рішення,
ВИКЛАД ОБСТАВИН:
ФОП ОСОБА_2 (далі –позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Світловодської ОДПІ від 02.11.2010 р. № 4575981700.
Позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що просить суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення –рішення Світловодської ОДПІ від 02.11.2010 р. № 4575981700 (а.с.132).
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі акту документальної планової перевірки № 235/1700/3070516239 від 14.10.2010 р. Світловодської ОДПІ (далі –відповідач) прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.11.2010 р. № 4575981700, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 903123,10 грн. за порушення пп. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме продаж товарів у готівковій формі без застосування реєстраторів розрахункових операцій на суму 180624,62 грн.
З вказаним рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій позивач не згоден з наступних підстав.
Позивач зазначає, що виручка, яка надійшла на розрахунковий рахунок позивача за період с липня по вересень 2008 р., отримана ним в якості попередньої оплати за договором суборенди від 15.06.2008 р. та від оптової торгівлі кондитерськими та мучними виробами.
Крім того, як вважає позивач, оренда –це не послуга, а готівка, яка отримана ним в якості передплати за договором суборенди не підпадає під дію Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», тому застосування РРО при отримані плати за договором суборенди не потрібно.
Також, позивач зазначає, що так як він займався оптовим продажем кондитерських та мучних виробів за договором поставки з доставкою ФОП ОСОБА_7, тому гроші отримані від ФОП ОСОБА_7 він не повинен був проводити через РРО.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд задовольнити позовні вимоги, з підстав зазначених в позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити в задоволенні позову, так як оскаржуване рішення винесене на підставі чинного законодавства. Представник відповідача надав суду письмові заперечення проти позову, які обґрунтовані тим, що у ході проведення перевірки позивачем не було надано перевіряючим договорів суборенди та інших документів, які б підтверджували отримання позивачем коштів від надання приміщення у суборенду.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем при отриманні коштів від оренди у готівковій формі порушено пп.1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідно до якого суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Відповідач зазначив, що позивач при отриманні готівкових коштів за договором суборенди зобов’язаний був застосовувати РРО або розрахункову книжку, оскільки він не є юридичною особою та займається торгівлею і діяльністю у сфері громадського харчування.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що ФОП ОСОБА_2 особисто підтверджено отримання готівки за оптову торгівлю з ФОП ОСОБА_7 відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій законним та обґрунтованим.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 20.01.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено у строк до 25.01.2011 р., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
В С Т А Н О В И В:
ФОП ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа –підприємець виконавчим комітетом Світловодської міської ради 07.10.2005 р., про що свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця НОМЕР_1 (а.с. 14).
Згідно ст.1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах входять до системи органів державної податкової служби.
Світловодська ОДПІ, в розумінні п.7 ч.1 ст.3 КАС України, є суб’єктом владних повноважень, рішення якого оскаржено.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За результатами планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2010 р. складено акт № 235/1700/3070516239 від 14.10.2010 р.(а.с. 16-62).
У розділі 2.12 «дотримання вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»зазначено, що підприємець здійснював продаж товарів кінцевому споживачу в готівковій формі без використання РРО, тобто не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій на суму 180 624,62 грн. в тому числі:
- за 3 квартал 2008 року на суму 180 030,62 грн., із них: за липень 2008 року –73 320 грн., за серпень 2008 року –55339,2 грн., за вересень 2008 року –51 371,42 грн.
- за 1 квартал 2009 року на суму 594 грн., із них за березень 2009 року –594 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем за порушення вимог пп. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР (далі Закон № 265/95-ВР), а саме за готівкові розрахунки при продажі товарів без застосування РРО, прийнято, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у п’ятикратному розмірі від суми не проведених через РРО розрахункових операцій - 903 123,10 грн. ( 180 624,62 грн. х 5 = 903123,10 грн.).
Відповідно до абз. 1 ст. 1 Закону № 265/95-ВР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.
Вказаною нормою закон зобов’язує фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності застосовувати реєстратори розрахункових операцій, які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що надання в суборенду приміщень це не послуга в розумінні Закону № 265/95-ВР, тому при отриманні коштів як плати за оренду застосовувати РРО не потрібно, виходячи з наступного.
Так, відповідно до п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12.05.1991 р. № 1023-XII послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі ЦК України) встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Проаналізувавши вказані норми закону, суд приходить до висновку, що оренда приміщення (суборенда), в розумінні Закону № 265/95-ВР є саме послугою, оскільки має всі необхідні ознаки такої.
Позивач, відповідно до договору суборенди № 15-06/08 від 15.06.2008 р. (а.с. 147) на платній основі зобов’язався та передав ФОП ОСОБА_7 виробниче приміщення кондитерського та мучного цехів, розташованого у будівлі їдальні за адресою м. Світловодськ, вул. Заводська, 3.
Також, суд критично ставиться до посилання позивача на те, що він здійснював оптову торгівлю кондитерськими та мучними виробами за договором поставки на умовах відстрочення платежу за готівковий рахунок, а тому відповідно до Закону № 265/95-ВР звільнений від обов’язку застосовувати РРО з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»від 23.03.1996 р. № 98/96-ВР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 98/96-ВР) торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності. Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.
Частинами 1-2 ст. 3 Закону № 98/96-ВР встановлено, що патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.
Під торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.
В акті перевірки зазначено, що позивач мав патент на такі види діяльності (а.с.18-19):
- пересувна торгівля;
- роздрібна торгівля продовольчими продуктами;
- громадське харчування.
Ні в акті, ні в судовому засіданні позивачем не було доведено, що він займається оптовою торгівлею, патенту на такий вид діяльності у позивача не має.
Враховуючи вказане, суд вважає, що допустимим доказом на підтвердження провадження діяльності з оптової торгівлі продуктами харчування є торговий патент, яким підтверджується право на зайняття оптовою торгівлею. Такого доказу позивачем не надано.
Згідно п. 12 ст. 9 Закону № 265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо).
Зазначена норма Закону № 265/95-ВР дозволяє не застосовувати РРО в разі здійснення оптової торгівлі, яку позивач не здійснював.
Пунктом 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.
Відповідно до ч.1 статті 238 Господарського кодексу України від 16.03.2003 р. № 436-IV (далі ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Порядок застосування реєстраторів розрахункових операцій та порядок і розміри накладення штрафних санкцій за порушення порядку їх застосування встановлено Законом № 265/95-ВР.
Таким чином, штрафні санкції, передбачені Законом № 265/95-ВР за своєю суттю є адміністративно –господарськими санкціями за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Строк, в межах якого на суб’єкта господарювання може бути накладено адміністративно –господарські санкції встановлено ст. 250 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Отже, оскільки за своєю правовою сутністю передбачена статтею 17 Закону № 265/95-ВР фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, то при вирішенні питання правомірності застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції, слід керуватися приписом статті 250 ГК України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, порушення у сфері господарської діяльності були допущені відповідачем у липні –вересні 2008 року та березні 2009 року.
Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 4575981700 прийнято відповідачем 02.11.2010 р., тобто з пропущенням річного строку, встановленого ст. 250 ГК України, у межах якого до суб’єкта господарювання може бути застосовано адміністративно –господарські санкції.
В інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 зазначено, що адміністративно-господарська санкція як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а тому установлений статтею 250 ГК строк адміністративно-господарської санкції застосовується при їх реалізації.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дані положення кореспондуються з вказаним у п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 6 березня 2008 року № 2 (далі постанова Пленуму).
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (п.п.3 п.1 постанови Пленуму).
Встановлення невідповідності діяльності суб’єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що відповідачем адміністративно –господарські санкції за вчинення порушення законодавства про РРО застосовано з пропуском строку, встановленого ст. 250 ГК України.
Судом встановлено, що відповідачем при прийнятті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.11.2010 р. № 4575981700 порушено вимоги ч. 3 ст. 2 КАС України щодо прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, встановлений Конституцією та Законами України, а тому зазначене рішення підлягає скасуванню.
Щодо визначення способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Позивач просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення –рішення Світловодської ОДПІ від 02.11.2010 р. № 4575981700.
Предметом оскарження в даному адміністративному позові є рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій 02.11.2010 р. № 4575981700, а не податкове повідомлення –рішення, як це зазначає позивач.
Зміст позовних вимог полягає у визнанні нечинними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яке є актом індивідуальної дії. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Разом з тим, частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право адміністративного суду вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Отже, з огляду на протиправність оспорюваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнавши цей акт індивідуальної дії протиправним.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем документально підтверджено сплата судового збору в розмірі 3,40 грн., що підтверджується квитанцією № 44 від 16.12.2010 р. (а.с.101), так як адміністративний позов підлягає задоволенню повністю, то відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою судового збору підлягає повному відшкодуванню.
Керуючись ст. ст. 2,17, 71, 86, 94, 159 –163 КАС України, Кіровоградський окружний адміністративний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 до Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Світловодської ОДПІ від 02.11.2010 р. № 4575981700.
Присудити фізичній особі –підприємцю ОСОБА_2 з Державного бюджету України судовий збір в сумі 3,40 грн.
Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 25 січня 2011 р.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Г.П. Нагібіна