Cправа № 2а-0770/5/11
Ряд стат. звіту № 3.4
Код - 10
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2011 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судового засідання Боднар Т.А.
за участю перекладача –ОСОБА_1;
та сторін по справі:
позивача –ОСОБА_2;
представника відповідача –Копина Євгена Івановича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_2 до Управління міграційної служби у Закарпатській області про визнання рішення протиправним,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 14 березня 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 18 березня 2011 року.
До Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Управління міграційної служби в Закарпатській області про визнання рішення Управління міграційної служби у Закарпатській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця протиправним і скасування його, зобов’язання Управління міграційної служби у Закарпатській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця.
Позовні вимоги мотивує тим, що вона звернулася до Управління міграційної служби у Закарпатській області із заявою про надання статусу біженця. Після співбесід їй було вручено повідомлення № 65 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, де на підставі ст.12 Закону України «Про біженців»від 21.06.2001 (далі за текстом - Закон) відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні. Дане рішення № 65 Управління міграційної служби у Закарпатській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні вважає необґрунтованим, оскільки відповідач не в повній мірі з’ясував усі обставини її обґрунтованих побоювань щодо повернення до країни походження, зокрема те, що вона зазнала ущемлення своїх прав та натиску з боку представника старшого покоління клану ОСОБА_3 шляхом примушування до заміжжя. А тому вважає, що має реальний обґрунтований ризик зазнати в країні походження жорстокого та принижуючого поводження.
Під час судового розгляду даної справи позивач підтримала позовні вимоги з мотивів, що наведені в адміністративному позові. Крім того пояснила суду, що бажає залишитися в Україні, оскільки ситуація у країні її громадянської належності неспокійна, тоді як в Україні панує мир.
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позову з мотивів викладених у письмовому запереченні, а саме вважає, що оскаржуване рішення приймалось з врахуванням та дослідженням усіх обставин справи позивача, зокрема зазначив, що причиною виїзду позивачки з країни походження стало не переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а саме примушування до заміжжя з боку представника старшого покоління клану ОСОБА_3.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з заявою щодо набуття статусу біженця в Україні яка у порядку ст. 9 Закону України «Про біженців»була прийнята до розгляду.
Наказом № 203/б від 12 жовтня 2010 року відповідно до абзацу 3 статті 12 Закону України «Про біженців»відповідач відмовив громадянці Сомалі ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв’язку з необґрунтованістю заяви.
Під час розгляду матеріалів справи громадянки Сомалі ОСОБА_2, нею було повідомлено, що вона проживала з родиною у місті ОСОБА_4, де орендували будинок, у 2008 році внаслідок хвороби помер батько і мати залишилася з п’ятьма дітьми. Під час співбесіди зазначила, що батько помер внаслідок хвороби (протокол співбесіди від 8 жовтня 2010 року стор.1). У зв’язку з низьким рівнем достатку заявниця спромоглася закінчити тільки п’ять класів, а з п’ятнадцяти років почала працювати прибиральницею у домівках заможних сусідів. Брат та сестри проживають разом з матір’ю в ОСОБА_4 (протокол співбесіди від 8 жовтня 2010 року стор.2). Заявниця, проживала в Сомалі і вважає себе громадянкою Сомалі. При цьому, як заявниця повідомила під час співбесіди, документів, які б ідентифікували її як громадянку Сомалі у неї ніколи не було. Прибувши нелегально до Ефіопії, вона за допомогою сомалійця, який її супроводжував з ОСОБА_4 оформила паспорт громадянки Ефіопії, на підставі якого і прибула в Росію. Причиною її виїзду з Сомалі, є проблема, яка пов’язана з примусом її до заміжжя з боку представника старшого покоління клану ОСОБА_3. (протокол співбесіди від 8 жовтня 2010 року стор. 3). З кінця 2009 року п’ятдесятирічний претендент на руку заявниці настирливо пропонував заявниці одружитись, однак ні мати, ні сама заявниця не бажала укладати шлюб. У лютому 2010 року від пропозицій укласти шлюб залицяльник перейшов до погроз на адресу заявниці у разі її незгоди, стати його дружиною. Так як претендент на руку заявниці мав п’ятдесят років, до того ж вже мав п’ять дружин, то заявниця не бажала поєднувати свою долю з таким чоловіком. А так, як після останньої зустрічі заявниця була налякана, то розповіла другові про свого залицяльника, а той у відповідь допоміг виїхати з країни.
Зазначені позивачем у матеріалах справи факти, не дають підстав вважати, що вона була причетна до подій, через які б мала обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації. Більше того ОСОБА_2 повідомила, що в країні громадянської належності вона не мала ніяких проблем, окрім тих, які створює внутрішньополітична ситуація, тобто, які має все населення Сомалі. Тобто, ОСОБА_2 добровільно залишила Сомалі з метою вирішення особистих проблем, мала намір потрапити до Словаччини.
Відповідно до пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками. Громадянка Сомалі ОСОБА_2 таких свідчень не надала.
Ситуація громадянської війни, що має місце в Сомалі не відповідає вимогам абзацу другого статті 1 Закону України “Про біженців” і не є підставою для надання статусу біженця.
Відповідно до п. 164 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особи, вимушені покинути країну походження в результаті внутрішніх чи міжнародних військових конфліктів, звично не розглядаються як біженці Конвенцією 1951 року і протоколом 1967 року.
У даному випадку, виходячи з вищенаведеного, заявниця не навела достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими. У зв’язку з тим, що жодного конкретного факту особистого переслідування за конвенційними ознаками вона не навела, аналіз матеріалів справи громадянки Сомалі ОСОБА_2 свідчить, що її побоювання стати жертвою переслідування у зв’язку з належністю до певної соціальної групи є необґрунтованими, оскільки за її ж поясненнями основною причиною виїзду позивачки з країни походження стало саме примушування до заміжжя з боку представника старшого покоління клану ОСОБА_3 до якого належить і сама позивачка (стор. 2 протоколу співбесіди від 08.10.2010 року).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців»біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 9 частини 2 Закону України «Про біженців»особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України, натомість позивачка звернулася до органу міграційної служби тільки після її затримання за спробу незаконного перетину державного кордону України в Словаччину.
Як встановлено судом, жодних доказів, які б підтверджували факт переслідування позивача у Сомалі за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, по справі не здобуто.
Крім того позивачка перебуваючи в Москві (Росія) на протязі одного місяця, де мала можливість вільно пересуватися, у відповідні органи із заявами про надання статусу біженця не зверталася.
За таких обставин суд вважає, що рішення відповідача (наказ № 203/б від 12 жовтня 2010 року) –про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця прийняте відповідно до Закону України «Про біженців», а тому у задоволенні адміністративного позову громадянки Сомалі ОСОБА_2 до управління міграційної служби у Закарпатській області слід відмовити.
На підставі наведеного та керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 160-163 КАС України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Управління міграційної служби у Закарпатській області про визнання рішення протиправним –відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий-суддя Луцович М.М.