ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
25.03.11 р. Справа № 10/55пн
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк,
код НОМЕР_1
до відповідача: Донецької міської ради, м.Донецьк, ЄДРПОУ 04052844
про визнання права власності
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2 – по дов.
від відповідача: ОСОБА_3 – по дов.
В засіданні суду брали участь:
Згідно із ст.77 ГПК у засіданні суду
оголошувалась перерва з 23.03.2011р.
по 25.03.2011р.
СУТЬ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Донецької міської ради, м.Донецьк про визнання права власності на самовільно реконструйоване нерухоме майно зі збільшенням площі та цільового призначення – будівлю цеху (літера А-1) загальною площею 328,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 проведено реконструкцію будівлі теплиці у будівлю цеху, а також на відсутність з його боку будь-яких порушень прав інших осіб.
Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не надав, у судових засіданнях 23.03.2011р. та 25.03.2011р. проти позовних вимог заперечив, посилаючись на відсутність документів, які підтверджують відповідність спірного майна державним будівельним нормам. Крім того, як вказує позивач, Донецькою міською радою не було вчинено будь-яких дій щодо оспорювання права власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на вказане майно.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Відповідно до ч.2 ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. В свою чергу, ст.328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається, зокрема, із правочинів.
Згідно ст.ст.11, 509 вказаного Кодексу підставою виникнення прав та обов’язків є, в тому числі, договори.
За приписами ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи зі змісту матеріалів справи, 27.11.2006р. між Відкритим акціонерним товариством „Донецькокс” (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу.
Відповідно до п.1 вказаного договору продавець, у порядку та на умовах цього договору, зобов’язався передати у власність покупця будівлю теплиці (літера А-1), загальною площею 209 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1, а покупець, в порядку і на умовах, визначених цим договором, зобов’язався прийняти об’єкт у власність і сплатити продавцеві погоджену договірну ціну за нього. Договірна ціна об’єкту складає 89804 грн. 00 коп., в тому числі, ПДВ 14967, 33 грн.
За змістом п.3.4 укладеного між сторонами договору право власності на об’єкт купівлі-продажу переходить до покупця з моменту державної реєстрації цього договору.
Відповідно до ч.3, 4 ст.334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Виходячи зі змісту надпису, зробленого на третій сторінці вказаного договору, останній посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №2847.
Згідно із витягом з державного реєстру правочинів №4928781 від 09.11.2007р., укладений 27.11.2006р. між Відкритим акціонерним товариством „Донецькокс” та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу був зареєстрований у вказаному реєстрі 27.11.2006.
За таких обставин, приймаючи до уваги презумпцію правомірності правочину, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання зазначеного договору купівлі-продажу, проведення його державної реєстрації, позивач став законним власником у розумінні норм ст.ст.11, 328, 509, 655 Цивільного кодексу України теплиці (літера А-1), загальною площею 209 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Право власності на придбане за договором від 27.11.2006р. майно було зареєстроване за позивачем, що підтверджується довідкою №98229 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, яка була видана Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька”.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
За приписами ст.316 Цивільного кодексу України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом із ст.ст.319, 320 вказаного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, зокрема, використовувати його для здійснення підприємницької діяльності, якщо це не суперечить закону.
Відтак, приймаючи до уваги положення діючого законодавства за висновками суду позивач мав право на використання спірного об’єкту нерухомості при здійсненні підприємницької діяльності, у тому числі, шляхом проведення відповідної реконструкції будівлі теплиці під потреби такої діяльності.
За поясненнями позивача, в процесі господарської діяльності без відповідних дозволів на проведення будівельних робіт Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 здійснено реконструкцію будівлі теплиці у будівлю цеху, внаслідок чого позивачем було збільшено площу нерухомого майна на 120,6 кв.м.
Вказані зміни відображені у технічному паспорті, складеному 14.07.2008р. Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька”.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України „Про планування і забудову територій” замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2, 17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
14.07.2009р. Донецьким відділом Донецького міжрайонного управління Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у Донецькій області було складено протокол про адміністративне правопорушення за самовільну реконструкцію будівлі теплиці під будівлю цеху без дозволу на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1.
Постановою №434 від 23.07.2009р. Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у Донецькій області закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв’язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст.38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.
За приписами ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.
При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у користування земельної ділянки.
Як встановлено судом, 04.02.2011р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №7/2350 користування.
Відповідно до п.1.1 зазначеного договору розпорядник (Донецька міська рада) дозволяє користувачеві (Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1) використовувати земельну ділянку загальною площею 660 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на період оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку та їх державної реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Пунктом 5.1 договору №7/2350 від 04.02.2011р. умовою використання земельної ділянки визначено - використання її для експлуатації будівлі цеху.
При цьому, користувачеві надано право користуватися земельною ділянкою у відповідності до даного договору; самостійно господарювати на землі з дотриманням умов даного договору; отримувати продукцію та доходи.
Одночасно, відповідно до розділу 4 вказаного договору на користувача покладено обов’язок проводити оплату за користування земельною ділянкою у розмірі 3255, 34 грн. на рахунок місцевого бюджету Кіровського району м.Донецька щомісячно рівними частками протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, починаючи з дня реєстрації цього договору.
Пунктом 10 договору №7/2350 від 04.02.2011р. передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та реєстрації в управлінні земельних ресурсів Донецької області.
Виходячи зі змісту надпису, зробленого на третій сторінці договору, останній зареєстрований у книзі реєстрації договорів (номер запису №7/2350 від 04.02.2011р.).
Тобто, на час розгляду цієї справи Донецькою міською радою в межах наданих Земельним кодексом України повноважень погоджено правовий режим використання позивачем земельної ділянки на підставі договору №7/2350 від 04.02.2011р.
За таких обставин, приймаючи до уваги підписання між позивачем та відповідачем вказаного договору користування, за висновками суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 набув право використовувати земельну ділянку площею 660 кв.м по АДРЕСА_1 для експлуатації будівлі цеху.
Наразі, у матеріалах справи відсутні будь-які документи стосовно припинення дії вказаного договору з передбачених діючим законодавством підстав або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.
Одночасно, до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі договору №7/2350 від 04.02.2011р., в тому числі, при проведенні будівельних робіт.
Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази наявності звернень Донецької міської ради до позивача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва та реконструкції.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності порушень прав інших осіб під час проведення спірної самочинної реконструкції Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.
Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи висновком експертно-технічного дослідження №07/01-2 від 07.02.2011р., який складено Державним підприємством „Судовий будівельно-експертний центр” (ліцензія серії АВ №195335, видана Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України строком з 22.12.2006р. по 22.12.2011р.), основні будівельні конструкції виробничого приміщення знаходяться в задовільному технічному стані. Збільшення розмірів будівлі не здійснює негативного впливу на будівельні конструкції. Добудоване приміщення придатне для подальшої безпечної експлуатації. Інженерне обладнання, об’ємно-планувальне рішення виробничого приміщення (цеху) відповідає нормативним вимогам, застосовані будівельні матеріали та конструкції відповідають приписам санітарного законодавства та не здійснюють негативного впливу на здоров’я населення і навколишнє природне середовище.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з того, що згідно з ліцензією серії АВ №195335, яку видано Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Державному підприємству „Судовий будівельно-експертний центр” надано право обстеження і оцінювання технічного стану будівельних конструкцій, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при будівництві спірного об’єкту.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.
За висновками суду, виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу, та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, як особи, що провела реконструкцію належного на праві власності майна.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірний об’єкт реконструйований на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи, що технічний стан спірної будівлі забезпечує її подальшу безпечну експлуатацію, позовні вимоги про визнання права власності на самовільно реконструйоване нерухоме майно зі збільшенням площі та цільового призначення – будівлю цеху (літера А-1) загальною площею 328,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до Донецької міської ради, м.Донецьк задовольнити повністю.
Визнати право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк на самовільно реконструйоване нерухоме майно зі збільшенням площі та цільового призначення – будівлю цеху (літера А-1) загальною площею 328,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
У судовому засіданні 25.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 25.03.2011р.