УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 367/4187/14-ц

провадження № 61-12251ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Пророка В. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

розглянувши касаційну скаргу керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у справі за заявою керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, комунального підприємства «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, комунального підприємства «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради» до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , ОСОБА_140 , ОСОБА_141 , ОСОБА_142 , ОСОБА_143 , про скасування рішень ради та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, комунального підприємства «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради» (далі - КП «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради»), в якому просив визнати недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови», визнати недійсними рішення Бучанської міської ради про відведення цих земельних ділянок загальною площею 14,0455 га у власність третім особам, а також витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 14,0455 га, кадастровий номер 3210800000:01:059:0321, на АДРЕСА_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року, позов задоволено.

У липні 2017 року представник ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_144 , - адвокат Залюбовська І. К. звернулася до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просила скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що існують істотні для справи обставини, які не були і не могли бути відомі суду на час її розгляду та які підтверджують правомірність прийняття Бучанською селищною радою рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».

Так, співтовариство «Юридичний відділ Бучанської міської ради Київської області» 03 липня 2017 року у мережі «Фейсбук» розмістило публікацію, в якій було вказано, що під час проведення ремонтних робіт в приміщеннях Бучанської міської ради, які тривалий час не використовувались, серед тисяч документів виявлено «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской області» 1961 року. Встановлено, що смт Буча у той час за адміністративно-територіальним розподілом входило до Києво-Святошинського району, і знайдені матеріали містять відомості про площу селища станом на 1961 рік та детальний опис його меж.

Серед знайдених документів виявлено рішення виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10 листопада 1962 року № 527 «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом», згідно з яким затверджено результати обліку земель Києво-Святошинського району на 01 листопада 1961 року, затверджено зміни в площах ділянок окремих землекористувачів відповідно до додатка 1. На схематичній карті меж землекористувачів Києво-Святошинського району, яка є невід`ємною частиною вказаної земельно-технічної документації, територія смт Буча позначена цифрами «9» та «9-2». Вбачається, що територія смт Буча становила 894 га. Навіть без спеціальних досліджень у сфері землеустрою видно, що територія Бучанської дачі площею 890 га (щодо якої виник спір) повністю накладається на межі населеного пункту і беззаперечно доводить, що 890 га, принаймні з 1961 року, розташовані в межах селища Буча. В додатку 1 до рішення ця територія вказується як «город Буча», а не як «ліс 1-ї категорії» чи навіть «Бучанська лісова дача».

Також, у приміщеннях Бучанської міської ради було знайдено в оригіналі документацію щодо обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району 1975 року. З картографічного матеріалу, який доданий до цієї документації, відомо, що територія площею 890 га Бучанської дачі і є м. Буча.

За результатами досліджень Київського науково-дослідного та проєктного інституту землеустрою щодо відновлення координат поворотних точок меж АДРЕСА_1 , які існували у період 1993-2003 років, встановлено, що територія АДРЕСА_1 у вказаний період становила 923,5469 га, територія колишньої Бучанської дачі площею 890 га знаходиться у центрі населеного пункту - селища Буча, була і залишається його невід`ємною частиною.

Наведені документи спростовують те, що 890 га знаходились за межами м. Буча, а отже, й існування лісу 1-ї категорії державної форми власності. Спірні 890 га входили до меж м. Буча, а тому Бучанська селищна рада прийняла законне рішення № 71/1-4-ХХІV, що спростовує висновки Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційну скаргу Київської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишено без змін.

24 серпня 2023 року керівник Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, КП «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради» звернувся до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що існують істотні для справи обставини, які не були і не могли бути відомі суду на час її розгляду.

Зазначив, що 10 та 11 серпня 2023 року прокуратурою Київської області від Державного архіву Київської області та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України отримано фактичні дані, які вказують на істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були відомі на час розгляду справи.

Так, Центральним державним архівом надано Постанову Президії Верховної Ради Української РСР від 04 вересня 1956 року «Про передачу деяких питань адміністративно-територіального поділу на вирішення виконавчих комітетів обласних рад депутатів трудящих» (що діяла станом на 1961 та подальші роки). Пунктами «б» і «г» вказаної постанови передбачено, що зміна меж селищ міського типу, утворення нових, об`єднання, перейменування селищних рад - віднесено до виключної компетенції виконкомів обласних рад.

Тим самим спростовується висновок суду щодо визначення меж селища Буча на момент виникнення спірних правовідносин уповноваженим органом - виконкомом Києво-Святошинської районної ради на підставі «Дела по учету земель графическим способом Киево-Святошинский район Киевская область» від 1961 року, оскільки такі повноваження мав виключно виконком Київської обласної ради. Отже, із виявленого документа слідує, що станом на 1961-62 роки належним чином визначені адміністративні межі селища Бучі були відсутніми.

Також, із наданого Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28 червня 1965 року «Про порядок найменування і перейменування областей, районів, міст та інших населених пунктів і вирішення деяких питань адміністративно-територіального поділу в Українській РСР» (що діяв станом 1965 та подальші роки) вбачається, що віднесення населених пунктів до категорії селищ міського типу і зміна їх меж проводиться виконкомами обласних рад. Вказане також вказує на помилкове посилання суду на «Справу по обліку земель Києво-Святошинського району Київської області графічним способом» від 1975 року, яка взагалі ніким затверджена не була, і тим більше виконкомом Київської обласної ради. Таким чином додатково підтверджено ту обставину, що станом на 1975 рік адміністративні межі селища Бучі належним чином визначені не були.

Крім того, Державним архівом Київської області надано «Програму розвитку лісового господарства Київської області на період до 2015 року «Ліси Київщини», затверджену рішенням Київської обласної ради від 25.01.2001 №263-15-ХХІІІ. Згідно з вказаними матеріалами, за обліковими даними станом на 01 січня 1996 року Лісовий фонд області становив 745,9 тис. га і знаходився у користуванні, в тому числі Бучанського комунального лісгоспу управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації площею 4,2 тис. га. Саме в ці 4,2 тис. га входила і Бучанська Лісова дача площею 890 га. Посилання на Бучанський лісгосп, як на законного лісокористувача з догляду та обслуговування Лісового фонду, наведено, зокрема, у розділі 2 «Ліси та лісове господарство Київщини в сучасних умовах», таблиці 3 «Рубки догляду за Лісом», таблиці 4 «Освітлення насаджень», таблиці 5 «Прочищення насаджень», таблиці 7 «Відновлення Лісів та лісорозведення в Лісовому фонді», таблиці 8 «Заготівля лісового насіння», таблиці 9 «Вирощування стандартних сіянців», таблиці 13 «Захист Лісів від шкідників та хвороб». Додатково звертає увагу на те, що якщо для інших лісгоспів буди дозволені «Рубки головного користування», то в межах Бучанської лісової дачі вони не передбачені взагалі за весь період з 1971 року згідно таблиці 6.

Отже, із наведеного вбачається, що на момент прийняття Бучанською селищною радою рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4ХХІУ в межах Бучанської лісової дачі існував ліс державної форми власності, та існувало спеціалізоване лісогосподарське підприємство - Бучанський лісгосп, яке було землекористувачем спірної земельної ділянки.

Фактичні дані, отримані з державних архівів 10 та 11 серпня 2023 року, існували на час розгляду справи № 367/4187/14-ц, однак не могли бути відомі Кабінету Міністрів України та прокурору на час її розгляду, оскільки отримані лише у серпні поточного року прокурором в ході здійснення представницької функції. Разом з тим, дані новоявлені обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки їх врахування судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року в задоволенні заяви керівника Київської обласної прокуратури про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року за нововиявленими обставинами відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обставини, на які посилається заявник не є нововиявленими.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зазначені заявником обставини не спростовують фактичні дані, покладені в основу рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року, не впливають на правильність цього судового рішення та не мають істотного значення для правильного вирішення спору. Такі обставини не є нововиявленими, а тому не можуть бути підставою для перегляду вказаного судового рішення.

06 вересня 2024 року керівник Київської обласної прокуратури, через засоби поштового зв`язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з наступних підстав.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина четверта, п`ята статті 423 ЦПК України).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

За змістом наведених правових норм потрібними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Судам потрібно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її в суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення в уже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункти 7.4-7.5).

На переконання заявника, нововиявленими обставинами, які не були і не могли бути відомими під час розгляду справи, є те, що згідно отриманих з Центрального державного архіву документів, зокрема, постанови Президії Верховної Ради Української РСР від 04 вересня 1956 року «Про передачу деяких питань адміністративно-територіального поділу на вирішення виконавчих комітетів обласних рад депутатів трудящих»; указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28 червня 1965 року «Про порядок найменування і перейменування областей, районів, міст та інших населених пунктів і вирішення деяких питань адміністративно-територіального поділу в Українській РСР»; регіональної програми розвитку лісового господарства Київської області на період до 2015 року «Ліси Київщини», затвердженої рішенням Київської обласної ради від 25 січня 2001 року № 263-15-XXІІІ визначено, що зміна меж селищ міського типу, утворення нових, об`єднання, перейменування селищних рад віднесено виключно до компетенції виконкомів обласних рад.

Київською обласною прокуратурою зазначено, що вказані документи отримано з Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України на запит Київської обласної прокуратури від 08 серпня 2023 року вх. № 1320 10 серпня 2023 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій, перевіряючи доводи Київської обласної прокуратури щодо наявності нововиявлених обставин, зробили висновок, що посилання заявника на отримання нормативних актів не можуть бути доказами у справі, ураховуючи, що вони були доступні на час розгляду справи по суті пред`явленого позову. Заявником не доведено, що він не міг обґрунтувати свої позовні вимоги, посилаючись на вказані нормативні акти.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням п`ятнадцятої сесії Київської обласної ради двадцять третього скликання від 25 січня 2001 року було затверджено Регіональну програму розвитку лісового господарства Київської області на період до 2015 року «Ліси Київщини», відповідно до змісту якої за обліковими даними станом на 01 січня 1996 року лісовий фонд області знаходився у користуванні, в тому числі, Бучанського комунального лісгоспу управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації площею 4,2 тис. га.

Відмовляючи у задоволені заяви суди виходили з того, що вказана Регіональна програма не є достатнім доказом, що спростовує висновок суду про те, що земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа і до якої також входить земельна ділянка, яка була предметом спору, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу першої категорії не мала.

Відповідно до розрахунку розсилки рішень п'ятнадцятої сесії Київської обласної ради двадцять третього скликання від 25 січня 2001 року № 263-15-ХХІІІ, вказане рішення було надіслано до відома після його ухвалення, в тому числі і Прокуратурі області.

Згідно листа Державного архіву Київської області від 11 серпня 2023 року № 01-43/1562, копію рішення Київської обласної ради ХХІІІ скликання від 25 січня 2001 року «Про затвердження Регіональної програми розвитку лісового господарства Київської області на період до 2015 року «Ліси Київщини» було надіслано Київській обласній прокуратурі.

Суди першої та апеляційної інстанцій наголосили на тому, що наведені Київською обласною прокуратурою, яка діє в інтересах держави в особі, зокрема Кабінету Міністрів України, обставини, не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України, оскільки: зазначені обставини існували на час розгляду справи і заявник, за умови належної реалізації своїх процесуальних прав, в ході розгляду справи не був позбавлений можливості отримати зазначену інформацію; заявником не доведено факту неможливості подати відповідні докази під час розгляду справи.

Верховний Суд погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій та додатково зазначає, що Київська обласна прокуратура під час розгляду цієї справи реалізувала свої процесуальні права на власний розсуд та надало такий обсяг доказів, який вважала достатнім для ухвалення судами рішень. Отже відомості, повідомлені заявником не є нововиявленими обставинами.

Київська обласна прокуратура, яка подала позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, будучи позивачем у справі, на власний розсуд реалізує свої процесуальні права та виконує обов`язки, тобто, обґрунтовуючи позов та надаючи письмові докази на підтвердження своїх доводів та міркувань, самостійно визначає межі позовних вимог та обсяг доказів на їх підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, Київська обласна прокуратура, обґрунтовуючи позов та доводячи неправомірність рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV, зобов`язана була надати усі наявні докази на підтвердження зазначених обставин.

Доводи касаційної скарги не містять посилань на наявність перешкод у Київської обласної прокуратури для звернення до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, інших архівних установ або органів державної влади для отримання зазначеної ним інформації під час розгляду справи у суді першої інстанції, а так само й під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, ураховуючи, що такі документи існували на час розгляду справи.

Згідно з практикою ЄСПЛ процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, наявність доказу, недоступного раніше, який однак міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27-34 рішення «Праведная проти Росії» від 18 листопада 2004 року).

Відмовляючи у задоволенні заяви Київської обласної прокуратури про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду першої інстанції, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що наведені заявником підстави та обставини не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України та не можуть бути підставою для скасування судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Додатково необхідно зазначити, що посилання заявника як на підставу для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 та від 06 квітня 2020 року у справі № 369/8770/14-ц, не приймаються до уваги Судом, оскільки правове питання, які вирішували суди, зосереджується на визначенні того, чи існують процесуальні підстави для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга Київської обласної прокуратури на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у справі за заявою керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, комунального підприємства «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, комунального підприємства «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради» до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , ОСОБА_140 , ОСОБА_141 , ОСОБА_142 , ОСОБА_143 , про скасування рішень ради та витребування земельних ділянок.

Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

Є. В. Петров

О. М. Ситнік

Ухвала відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України оформлена суддею Петровим Є. В.