П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/11048/24

Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,

повний текст судового рішення

складено 13.05.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого           судді                     -            Джабурія О.В.

суддів                                          -            Кравченка К.В.

-            Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» до Одеської митниці за результатом якого позивач просить:

- визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000055/2 від 24.01.2024 року;

- визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000105 від 24.01.2024 року;

- стягнути з Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час переміщення товару через митний кордон України декларантом до Одеської митниці подана митна декларація з визначеною декларантом вартістю товару. Однак за результатами митного оформлення митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000055/2 від 24.01.2024 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000105 від 24.01.2024 року. Позивач з даними рішеннями не погоджується та вважає їх протиправними та такими, що порушують його права та інтереси. Документи, подані декларантом для митного оформлення товару за ціною контракту, відповідають вимогам ст.53 Митного Кодексу України, є належними та допустимими та підтверджують числове значення митної вартості товару, не мають розбіжностей та їх данні піддаються обчисленню, що свідчить про неправомірність висновків митного органу про наявність будь-яких розбіжностей, а визначення митним органом митної вартості товару та коригування її в сторону збільшення за другорядним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства. Підстави для витребування додаткових документів для підтвердження митної вартості товару були відсутні. Подані позивачем (декларантом) документи містять всі необхідні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованих товарів, відомості щодо ціни та не містять розбіжностей. У позивача не існувало обов`язку із надання відповідачу страхового полісу або іншого доказу страхового покриття. Доводи відповідача про відсутність даних щодо такої складової митної вартості товару, як вартість упаковки або пакувальних матеріалів є хибними. Відповідачем не було проведено консультацію між декларантом та митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості. Відповідачем неправомірно застосовано другорядний (резервний) метод визначення митної вартості товарів. У зв`язку із прийняттям оскаржуваного рішення про коригування та картки відмови на позивача було покладено додаткові фінансові зобов`язання у вигляді митних і інших пов`язаних платежів, що призвело до порушення майнових прав позивача.

До суду від Одеської митниці надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД), було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів, а саме: 1) відповідно до п.п. «в») п.1 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі – МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Згідно п.4.5 та 7.2 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 22.08.2023 року №04/23 ціна за товар включає в себе пакування, маркування. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. 2) Згідно п.3.1. зовнішньоекономічного договору (контракту) від 22.08.2023 року №04/23 оплата за товар здійснюється Покупцем за однією з наступних умов: 100% передплата, або 100% протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення Товару Покупцем, що підтверджується ВМД, проте інформації щодо здійснення оплати за товар в наданих документах не зазначено. Оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією, містились розбіжності та не містилися всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст.54 МКУ, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у задоволенні клопотання Одеської митниці (вул.Івана та Юрія Лип, 21-А, м.Одеса, 65078) про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін - відмовлено. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» (вул. Центральна, буд. 1, с.Бурлача Балка, м.Чорноморськ, Одеська область,68094) до Одеської митниці (вул.Івана та Юрія Лип,21-А, м.Одеса, 65078) про визнання протиправним та скасування рішення – задоволено. Визнано противоправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000055/2 від 24.01.2024 року. Визнано противоправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000105 від 24.01.2024 року. Стягнуто з Одеської митниці (вул.Івана та Юрія Лип, 21-А, м.Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (68094, Одеська область, м.Чорноморськ, с.Бурлача Балка, вул.Центральна, буд.1, код ЄДРПОУ 40017905) судовий збір у сумі 4844,80 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

На вказане рішення суду Одеська митниця подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 18.09.2015 року проведено державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (далі ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ»), код ЄДРПОУ 40017905, про що внесено відповідний запис до реєстру.

Основним видом діяльності ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» за КВЕД є: 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами.

У ході здійснення господарської діяльності між ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (Покупець) та EMIRS CITRUS NARENCIYE YAS MEYVE SEBZE SANAYI VE TICARET LIMITED SIRKETI (Постачальник) 22.08.2023 року було укладено Контракт на поставку №04/23, відповідно до предмету якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, зазначений в Замовленні Покупця та у виставлених на його підставі Інвойсах, що є невід`ємною частиною цього Контракту, в порядку та на умовах обумовлених у Контракті.

Відповідно п.4.1. Контракту №04/23 Покупець здійснює вибір Товару на підставі комерційної пропозиції Постачальника, яка направляються останнім Покупцеві для ознайомлення і узгодження по електронній пошті.

Постачальник може здійснювати поставку за цим Контрактом на наступних умовах Інкотермс 2020: СРТ. Сторони можуть обрати й інші умови поставки Товару, ніж ті, що зазначені в цьому пункті, про що має бути укладено додаткову угоду до цього Контракту. Умови поставки кожної партії товару вказується окремо в замовленні і в інвойсі на неї. При цьому Постачальник може постачати товар через свої філії, які розташовуються в країні походження товару. Дані про філію, яка поставила товар, вказуються в товаросупровідних документах на товар (сертифікати походження, фітосанітарні сертифікати та ін.) (п.4.2, 4.3 Контракту).

Згідно з п.3.1. Контракту №04/23, оплата за Товар здійснюється Покупцем за однією з наступних умовах: 100% передплати; або 100% протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення Товару Покупцем, що підтверджується ВМД.

Відповідно п.2.1. Контракту №04/23 загальна сума контракту складається із сум всіх Інвойсів, що будуть виставлені Постачальником на підставі Замовлень Покупця протягом усього строку дії цього контракту.

24.01.2024 року ТОВ «ОТОМАН», діючи в інтересах ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» на підставі Договору №11/06-20 від 11.06.2020 року, звернулось до відповідача – Одеської митниці, у зв`язку із імпортуванням на територію України товару (митна декларація №24UA500500002486U2 від 24.01.2024 року), а саме: Товар-1 – мандарин свіжий, сорт W. MURCOTT, вагою 10 810,00 кг (нетто), країна виробництва – Туреччина, Товар-2 – апельсин свіжий, сорт WASHINGTON, вагою 9 985,00 кг (нетто), країна виробництва – Туреччина (далі – Товар), постачальник – «EMIRS CITRUS NARENCIYE YAS MEYVE SEBZE SANAYI VE TICARET LIMITED SIRKETI» Товар поставлявся позивачу Постачальником на підставі контракту на поставку №04/23 від 22.08.2023 року.

За результатами перевірки МД №24UA500500002486U2 від 24.01.2024 року та поданих до неї документів, сформоване повідомлення від 24.01.2024 року, в якому вказано, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності та не подані всі документи, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувано додаткові документи.

У відповідь Декларантом надіслано лист №24/01-24-1 від 24.01.2024 року, разом з яким було надано додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості: прейскурант виробника товару №б/н від 10.01.2024 року, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №20-50/01-2024 від 24.01.2024 року, розрахунок ціни (калькуляція) № б/н від 19.01.2024 року та копія митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову №24330100EX00013292 від 19.01.2024 року; та в якому викладено аргументи щодо безпідставності зауважень та вимоги надати додаткові документи.

24.01.2024 року Декларантом було спочатку отримано від відповідача рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000055/2 від 24.01.2024 року, а згодом того ж дня – картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000105 від 24.01.2024 року.

Так, відповідно до Рішення про коригування, митна вартість Товару була відкоригована Відповідачем в бік збільшення її розміру, а саме:

митну вартість Товару-1 збільшено до USD 10 820,81, у порівнянні із заявленою Декларантом митною вартістю – USD 4 864,50.

митну вартість Товару-2 збільшено до USD 9 986,00, у порівнянні із заявленою Декларантом митною вартістю – USD 4 293,55.

Таке коригування митної вартості Товару в бік збільшення спричинило необхідність для позивача сплатити митні платежі в більшому розмірі, ніж це було передбачено виходячи із заявленої Декларантом митної вартості. Таким чином, Позивачем було доплачено: ПДВ – 87 259,45 грн.

У Рішенні про коригування в якості підстави для збільшення митної вартості відповідачем зазначено таке:

1) відповідно до вимог пп.«в» п.1 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі – МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Згідно п. 4.5 та 7.2 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 22.08.2023 року №04/23 ціна за товар включає в себе пакування, маркування. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.

2) Згідно п.3.1. зовнішньоекономічного договору (контракту) від 22.08.2023 року №04/23 оплата за товар здійснюється Покупцем за однією з наступних умов: 100% передплата, або 100% протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення Товару Покупцем, що підтверджується ВМД, проте інформації щодо здійснення оплати за товар в наданих документах не зазначено».

У зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000055/2 від 24.01.2024 року, відповідачем сформовано карту відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000105 від 24.01.2024 року.

Вважаючи дані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із позовною заявою про їх скасування.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням контролюючого органу та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митну територію та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України, МКУ) та іншими законами України.

Відповідно до вимог ст.49 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів (ст. 50 МКУ).

Відповідно до Брюссельської Конвенції про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів 1950 року (Конвенція про оцінку товарів у митних цілях), митна вартість була визначена як номінальна ціна товару, за якою відповідний товар може бути проданий в країну призначення в момент подання митної декларації (тобто ціна, що укладається між незалежними один від одного продавцем і покупцем на умовах повної ринкової конкуренції).

Відповідно до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), підписаної 30 жовтня 1947 року, оцінка імпортованого товару для митних цілей (митна вартість) повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито.

Згідно Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року митною вартістю імпортованих товарів є їх контрактна вартість, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту.

Відповідно до вимог ч.1 ст.51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України.

При цьому, відповідно до вимог ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа зобов`язані подавати митниці достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п. 1 ч. 5 ст.54 МК України).

Як встановлено вимогами ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з вимогами ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У той же час, відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з вимогами ч.ч.5 та 6 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Згідно з вимогами ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до вимог ч.4 ст.54 МК України, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з вимогами ч.5 ст.54 МК України, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57 МК України).

Рішення про коригування митної вартості товарів приймається митним органом у письмовій формі, якщо митним органом виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість (ч.1 ст.55 МК України).

Таке рішення має містити необхідні реквізити, визначені ч.2 ст.55 МК України, а форма рішення затверджена наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598 (далі - Правила №598).

Так прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Відповідно до вимог ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у випадках визначених даною частиною.

У разі відмови у митному оформленні складається картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, форма та порядок заповнення якої визначено Порядком, затвердженим Міністерством фінансів України №631 від 30.05.2012 року.

Відповідно до вимог ч.1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2)щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною другою статті 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Частиною дев`ятою статті 58 МК України передбачено, що розрахунки при застосуванні методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Частинами 1, 2 ст.64 МК України, які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням резервного методу, передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

ОБГРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000055/2 від 24.01.2024 року, підставою для його прийняття стало встановлення відповідачем тієї обставини, що складові митної вартості достовірно документально не підтверджено, подано не всі документи для підтвердження митної вартості.

Так, митниця в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів вказує, що відповідно до пп. в») п.1 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі – МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Згідно п.4.5 та 7.2 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 22.08.2023 року №04/23 ціна за товар включає в себе пакування, маркування. У наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.

Колегією суддів встановлено, що пунктом 4.2 Контракту №04/23 визначено, що Постачальник може здійснювати поставку за цим Контрактом на наступних умовах Інкотермс 2020: СРТ.

Відповідно до умов Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс CPT (CARRIAGE PAID TO (... named place of destination, ФРАХТ/ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО (... назва місця призначення)), термін «фрахт/перевезення оплачено до ...» означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов`язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

У випадку здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення декількома перевізниками, перехід ризику відбувається в момент передачі товару першому з них.

Термін CPT зобов`язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту.

Цей термін може застосовуватися незалежно від виду транспорту, включаючи мультимодальні (змішані) перевезення.

Згідно із розділом А.9 Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс, Продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4.

Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару, яке він організує (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відправляти товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Упаковка повинна містити належне маркування.

Крім того, пп. 7.1., 7.2. розділу 7 контракту №04/23 від 22.08.2023 року сторонами узгоджено, що товар постачається Покупцеві в тарі Постачальника, призначеної для транспортування свіжих цитрусових, фруктів і овочів, яка включається у вартість Товару та поверненню, компенсації не підлягає. Обов`язок упаковки і маркування Товару покладений на Постачальника. Витрати на матеріали та роботи з пакування та маркування Товару покладаються на Постачальника. Ці витрати закладаються самостійно Постачальником до вартості Товару і додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають.

Вказане свідчить про те, що продаж товару та його переміщення разом з упаковкою передбачено умовами контракту, вартість упаковки включається до ціни товару і витрати на упаковку або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням, були понесені не покупцем, а продавцем.

За таких обставин, при постачанні спірного товару вартість тари та пакування включена до ціни товару, яка вказана в інвойсі і тому, при визначенні складових митної вартості товару, не повинна була додаватись окремо.

Також, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначає, що згідно п.3.1. зовнішньоекономічного договору (контракту) від 22.08.2023 року №04/23 оплата за товар здійснюється Покупцем за однією з наступних умов: 100% передплата, або 100% протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення Товару Покупцем, що підтверджується ВМД, проте інформації щодо здійснення оплати за товар в наданих документах не зазначено.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до п.3.1. розділу 3 Контракту №04/23 від 22.08.2023 року платежі по даному Контракту можуть здійснюватися як у вигляді попередньої оплати, так і з відстрочкою платежу.

У п.3.2 сторонами Контракту зазначено, якщо в товаросупровідних документах та/або інвойсі або в інших документах, що стосуються поставки товару, яка здійснюється відповідно до певного інвойсу, не зазначено умови оплати поставки такого товару відповідно до п.3.1 цього Контракту, то вважається, що 100% вартості такого товару, що поставляється на підставі певного інвойсу, має бути сплачено постачальнику протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем, що підтверджується ВМД.

Таким чином, відповідно до Контракту його сторонами було обрано ту умову оплати Товару, яка передбачає післяплату, а саме: 100% вартості Товару має бути сплачено протягом 14 днів після закінчення митного оформлення, що підтверджується ВМД. До того ж позивач не має обов`язку зазначати в інвойсі умови оплати товару.

Отже, на підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що Декларантом не було надано до митного оформлення банківських платіжних документів, що підтверджують сплату Товару, з об`єктивних причин – такий Товар на той момент ще не був оплачений.

Таким чисном, сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв`язку з тим, що декларантом надані не всі документи є необґрунтованими. Крім того, будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої ТОВ «Дунайська імпортна компанія» митної вартості товару судом не встановлено.

Поряд з цим, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані декларантом для митного оформлення товару. При цьому, надані митному органу документи є належними та в повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів, однак останні не тільки не спростовані митним органом, але й взагалі залишені без уваги.

Колегія суддів зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №809/1884/16.

Колегія суддів зауважує, що лише у разі встановлення митним органом невідповідності числових значень складових митної вартості товару в документах, які підтверджують митну вартість товарів, митний орган має право вимагати від декларанта надання додаткових документів для встановлення дійсної митної вартості товару.

При цьому, окремі недоліки в оформленні документів не є підставою для не прийняття зазначених документів для підтвердження митної вартості товарів.

Колегія суддів зазначає, що в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган зазначає докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012  року №598).

У даному випадку Одеська митниця, приймаючи рішення про коригування митної вартості товару за резервним методом, не вказала, яким чином митна вартість товарів визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навела порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що свідчить про порушення відповідачем частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Застосування відповідачем резервного методу було обумовлено неможливістю застосування митним органом попередніх методів, в тому числі і методу за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів.

У рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань. Між тим, відповідачем вказано лише номер, дату та ціну по митних декларацій, на підставі яких здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті 55 МК України. Копія митної декларації, що була підставою для коригування митної вартості товарів до суду першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не надано.

У постанові від 30.04.2020 року по справі №820/231/16 Верховний Суд вказує, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом, тощо.

Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000055/2 від 24.01.2024 року прийняте відповідачем необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що Одеською митницею безпідставно здійснено коригування, заявленої декларантом митної вартості товару та прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000105 від 24.01.2024 року.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено правомірності свого рішення щодо коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, тому позов належить задоволенню у повному обсязі.

За правилами ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами ч.3 цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

А за правилами ч.4 цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання вимог цієї норми позивач надав до суду першої інстанції копії: договору, додаткової угоди, детального опису робіт (наданих послуг), рахунок, квитанції, акт приймання-передачі наданих послуг.

За правилами ч.ч.5-7 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечення відповідача щодо заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу обґрунтовані тим, що справа є незначної складності: учасників справи лише двоє, кількість доказів, що підлягають оцінці, незначна, розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши відповідні докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане клопотання підлягає задоволенню.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у своїй заяві позивач просить стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Відповідно до розрахунку витрат на професійну правничу допомогу позивачем понесено наступні витрати: підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправними та скасування рішень про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості №UA500500/2024/000055/2 від 24.01.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000105 від 24.01.2024 року – 5000,00 грн.

Таким чином, всього витрат на професійну правничу допомогу на момент подання позову – 5 000,00 грн. (розмір витрат розраховується відповідно до договору про надання юридичних послуг №0104-24/ДІК від 01.04.2024 року з додатками, що укладений між позивачем та представником позивача – адвокатом Ситником О.П.).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до позову додається: договір про надання юридичних послуг №0104-24/ДІК від 01.04.2024 року, замовлення №9-24UA500500002540U7 від 04.04.2024 року, додаткова угода №9- 24UA500500002540U7 від 04.04.2024 року (в документі міститься розрахунок винагороди за підготовку позову), акт наданих послуг №9-24UA500500002540U7 від 04.04.2024 року.

Згідно висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, «розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги».

Згідно з вимогами ч.ч.6,7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року по справі №160/6899/20.

Крім того відповідачем надано вмотивовані заперечення проти розміру витрат на правничу допомогу.

З урахуванням зазначеного та розрахунку витрат часу, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн. є пропорційним до предмета спору та складності справи.

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо можливості присудити з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь кожного з позивачів понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 4000,00 грн.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді К.В. Кравченко І.Г. Ступакова