Справа № 2-а-951/07
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2007 року 09 год.40 хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Паршутич С.Л. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1: Управління Державного казначейства у м.Кузнецовську ГУДКУ у Рівненській області - не з'явився;
від відповідача 2: Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації - Філіпова Н.В.(довіреність в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1
до Управління Державного казначейства у м.Кузнецовську ГУДКУ у Рівненській області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації про визнання дій відповідачів протиправними, стягнення та зобов'язання виплатити заборгованість по щорічній допомозі на оздоровлення за 2005 рік в сумі 921 грн, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1звернувся з позовною заявою до Кузнецовського міського відділення Державного казначейства України, Центру по нарахуванню та виплаті пенсій і допомог головного Управління соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації про визнання дій відповідачів протиправними, стягнення та зобов'язання виплатити заборгованість по щорічній допомозі на оздоровлення за 2005 рік в сумі 921 грн.
Від позивача надійшла письмова заява, в якій він вказує, що за станом здоров'я не може прибути в судове засідання, а тому просить розгляд справи проводити за його відсутності.
Відповідач 1 подав до суду заперечення на позов, в яких зазначає. Що позивачу було виплачено допомогу на оздоровлення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836, від 12.07.2005 року №562, Указу Президента України від 25.08.1996 року. Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” здійснюється за рахунок Державного бюджету. Законами України про Державний бюджет на відповідні роки не було передбачено коштів на виплату допомоги на оздоровлення в розмірі, передбаченому Законом №796-12. Вважає, що позивачу допомога на оздоровлення була виплачена у розмірах, визначених чинним законодавством, а тому у задоволенні позову просить відмовити повністю. Просив провести розгляд справи без участі представника відповідача 1.
Представник відповідача 2 позов не визнав та пояснив суду, що у 2005 році виплата допомоги на оздоровлення проводилась Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації. Виплата вказаної допомоги була здійснена позивачу в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та постанови Кабінету Міністрів України № від 12.07.2005 року 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. В судовому засіданні представник відповідача вказав, що позивачеві допомога на оздоровлення за 2005 рік виплачена ще 22.11.2005 року та 28.12.2005 року, а позовну заяву він подав лише в жовтні 2007 року, тобто з пропуском річного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ст. 99 КАС України. У зв'язку з вказаним просить у задоволенні позову відмовити повністю, про що подав суду письмове клопотання.
Судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи.
Письмових клопотань від учасників судового процесу щодо здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.
Представнику відповідача 2 роз'яснено право заявляти відвід суду згідно ст.30 КАСУ, а також роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.49, 51 цього Кодексу. Пам'ятка про права та обов'язки учасникам судового процесу надсилалася засобами поштового зв'язку.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши подані суду заперечення, письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Суд виходив з такого.
Позивач - ОСОБА_1, є потерпілим від Чорнобильської катастрофи категорії 2, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1(а.с.6).
Відповідно до ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі по тексту постанови - Закон 796-12), щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: евакуйованим із зони відчуження у 1986 році ― три мінімальні заробітні плати. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідно до Порядку використання коштів Державного бюджету України на виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 02.07.2004 року № 147 (який діяв у 2005 році), виплата щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 Закону 796-12, у 2005 році провадилася центрами з нарахування і виплати соціальних допомог.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи” відповідач здійснив виплату позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення в 2005 році в сумі 120 грн., проте такий розмір не відповідає ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 83 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік” встановлено, що з 01.01.2005 року розмір мінімальної заробітної плати складав 262 грн. на місяць, з 01.04.2005 року такий розмір складав 290 гривень на місяць, з 01.07.2005 року - 310 гривень на місяць, з 01.09.2005 року - 332 грн. Зі змісту вказаного Закону не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норм ст. 48 Закону України 796-12. При цьому, Верховна Рада України будь-яких інших рішень з вказаного питання не приймала. Виходячи із загальних засад пріоритетності Законів на підзаконними нормативно-правовими актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону 796-12 та ст. 83 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік”.
За таких обставин, Відповідач повинен був виплатити позивачу в 2005 році щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної заробітної плати, що була на момент виникнення права на виплату.
Як вбачається з позовної заяви (а.с.2) та підтверджується довідкою Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації (а.с.15, 61) допомогу на оздоровлення за 2005 рік позивач отримав в листопаді-грудні 2005 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562.
Таким чином, позивач дізнався про порушення свого права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, передбаченому ст.48 Закону 796-12, в день отримання цієї допомоги, тобто 28.12.2005 року.
Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представник відповідача 2 наполягає на застосуванні наслідків ч.1 ст. 100 КАС України та вказує, що строк звернення з позовною заявою до адміністративного суду у позивача закінчився ще в грудні 2005 року.
Клопотанням про поновлення строку на звернення до адміністративного суду позивач не заявляв.
За таких обставин суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Позивачем не надано доказів понесення судових витрат, тому підстави застосування ст.94 КАС України у суду відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 100, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя : С.М.Шевчук
Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2007 року.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя : С.М.Шевчук