ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м  У к р а ї н и

17 січня 2022 року м. Ужгород№ 260/3641/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.,

за участю секретаря судових засідань Завидняк А.В.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача:   ОСОБА_1 - не з`явилася,

відповідача: Територіальне управління ДСА України в Закарпатській області, представник – Симканич В.В.,

відповідача: Державна судова  адміністрація України – представник не з`явився;

третьої особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, представник - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області,     Державної судової     адміністрації України,   третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року, позов задоволено частково: визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”; зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмежень встановлених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” з урахуванням вже виплачених сум. Допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення недоотриманої суддівської винагороди ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ТУ ДСА в Закарпатській області подано касаційну скаргу.

07 жовтня 2021 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі № 260/3641/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмежень встановлених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” з урахуванням вже виплачених сум, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі № 260/3641/20 залишити без змін.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня2021 року адміністративну справу прийнято до провадження та залучено 20 в якості відповідача 2 -  Державну судову  адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

15 листопада 2021 року Відповідачем 2  до суду подано відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що оскільки відповідно до ч.1 та 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX) у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Отже, виплата суддівської винагороди позивачу здійснювалось із застосуванням щомісячного обмеженням максимальним розміром 47230,00 гривень на місяць. Разом з відзивом, відповідач подав клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року постановлено про перехід розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче провадження.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року постановлено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася.

Представник відповідача - Територіального управління ДСА України в Закарпатській області у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, наведених у письмовому відзиві на позов.

Представник відповідача -  Державної судової адміністрації України  та представник третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області у судове засідання не з`явилися, про дату, хоча час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши думку представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд вказує, що відповідно до  Постанови Верховний Суду України від  07 жовтня 2021 року в даній адміністративній справі,  предметом розгляду даної справи є встановлення належного відповідача та вирішення питання щодо визначення зобов`язання нарахувати та  виплатити заборгованості суддівської винагороди ОСОБА_1 за період квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмежень встановлених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” з урахуванням вже виплачених сум.

Відповідно до висновків Верховного Суду України у постанові від  07 жовтня 2021 року в даній адміністративній справі, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року в якості відповідача 2  залучено   Державну судову  адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Суд зазначає, що відповідно до частин третьої, четвертої  статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відтак, судом з`ясовано правовий  і процесуальний статус ДСА України через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів  у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою  статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).

Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених  статтею 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті  22, частини першої статті  23 Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів”, призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011  року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті  3 Закону України від 05 червня 2012 року №       4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (в см.- з ДСА).

Відтак, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

Суд зазначає, що відповідно до висновків  Верховний Суду  України у Постанові від  07 жовтня 2021 року в даній адміністративній справі, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ТУ ДСА в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмежень встановлених статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” з урахуванням вже виплачених сум, є передчасними.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року та Постановою Верховний Суду України від  07 жовтня 2021 року в даній адміністративній справі встановлено, що суди правильно застосували норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно з частиною третьою статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №     553-ІХ.

Відповідно до статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладене, враховуючи Постанову Верховний Суду України від  07 жовтня 2021 року в даній адміністративній справі, суд приходить до висновку що судом враховується те, що відповідно до ч. 1  статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з ч. 4  статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до п/п. 2 п. 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого    Рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Отже, ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, у даному конкретному випадку є ТУ ДСА.

Так, відповідно до абз. 3 ч. 3  статті 10 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Згідно абз. 7 п. 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого  наказом Міністерства фінансів України № 1407 від 24 грудня 2012 року  (далі - Порядок № 1407), мережа розпорядника коштів державного бюджету - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.

У відповідності до Порядку № 1407, розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.

Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України.

У зв`язку з наведеним вище вбачається, що склад учасників справи визначений правильно, розширено, - відповідно до виконуваних функцій ДСА та її органів.

Відносно того, що від ДСА України не було проведено бюджетне фінансування для забезпечення виплати суддівської винагороди у повному розмірі без застосування обмежень, слід зазначити, що право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним  Законом України «Про судоустрій і статус суддів»  є конституційною гарантією забезпечення незалежності суддів. Як вже неодноразово зазначалося, таке право судді на отримання суддівської винагороди гарантовано на рівні Держави шляхом закріплення цих гарантій в  Конституції України  та не може змінюватись в залежності від бажань Уряду та без внесення відповідних змін до  Конституції України.

На рівні Держави  та її установчого акту -  Конституції України  гарантовано прийняті на себе Державою  безальтернативні  зобов`язання щодо своєчасної та повної виплати суддівської винагороди саме у розмірах, визначених у спеціальному  Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях вже неодноразово констатував на адресу України, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади  не можуть посилатись  на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до рішень Європейський суд з прав людини "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України", реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних актах національного законодавства, яким у даному випадку є  Закон України «Про судоустрій і статус суддів»,  не може бути  поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року вбачається, що заявниками у справі було четверо суддів, які стверджували, що держава була відповідальна за невиплату їм заборгованості з заробітної плати і надбавок за вислугу років та компенсації за затримку їх виплати.

Європейський суд погодився з тим, що неможливість для заявника домогтися виконання рішення на його чи її користь становить втручання у право на мирне володінням майном, як вказано у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу. На думку Суду, труднощі, на які посилається Уряд, безумовно зачіпають законні публічні інтереси, але  не складають  справедливої рівноваги між державними інтересами та інтересами тих заявників, які, крім того, несли відповідальність за виконання важливих публічних функцій в частині здійснення правосуддя. Суд вирішив, таким чином, що становище заявників, особливо їх статус незалежних судових посадовців, вимагає, щоб державні органи виконали рішення і виділили необхідні кошти з цією метою без затримки. Зокрема, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати  є несумісною  з потребою забезпечення їх здатності виконувати свої професійні функції незалежно і неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на їх рішення і поведінку (див. п. 43 вище). У зв`язку з цим Суд посилався на відповідні правові інструменти Ради Європи, такі як Рекомендації Комітету Міністрів щодо «Незалежності, дієвості та ролі суддів» та Європейську Хартію «Про статус суддів», які наголошують на важливості цих факторів. Таким чином, Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначив, що  майно судді  має особливий статус та будь-яке неправомірне втручання у право судді на своєчасну виплату  винагороди національними органами порушує  їх право на мирне володіння майном передбачене Конвенцією.

Враховуючи наведене, суд не може прийняти аргументи відносно того, що не було проведено бюджетне фінансування як такі, що мають правове підґрунтя та виправдовують невиплату позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, без обмежень, ініційованих Урядом, виконавчою гілкою влади, що  є протиправним втручанням у діяльність іншої гілки влади - судової гілки влади. Крім іншого та в контексті останнього слід додати, що до справи не надано звернень ДСА відносно необхідності забезпечення належного фінансування, як того вимагали положення  Конституції України,  ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  та профільні норми міжнародного права.

Відтак, за результатами розгляду справи, суд приходить до висновку про задоволення позову у частині, що стосується обставин нарахуванням суддівської винагороди, оскільки відповідачі не довели правомірності своїх дій відносно фінансування, нарахування та виплати суддівської винагороди з урахуванням «карантинних обмежень», протиправно здійснюючи її фінансування, нарахування та виплату з урахуванням «карантинних обмежень» та до висновку про необхідність зобов`язати Державну судову  адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмежень встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням вже виплачених сум.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у  ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

В той же час, згідно з ч. 2  ст. 77 КАС України  в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії  (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, в той час як відповідачем в ході судового розгляду справи не доведено правомірність прийняття спірних рішень.

З урахуванням викладеного, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в частині, що направлено на новий розгляд.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Зобов`язати Державну судову  адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмежень встановлених ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням вже виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 17 січня 2022 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Рішення суду у повному обсязі було складено 24 січня 2022 року.

СуддяЮ.Ю.Дору