ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2011 року Справа № 2а/2370/746/2011
9 год. 30 хв.м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Гаврилюка В. О.,
секретар судового засідання –Хоменко О. О.,
за участю представників:
позивача –Лисака С. П., Савенко Ю. Н.,
відповідача –не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державної податкової інспекції у місті Черкаси до приватного підприємства “Т-Груп” про припинення юридичної особи,
встановив:
Державна податкова інспекція у місті Черкаси подала позов про припинення юридичної особи приватного підприємства “Т-Груп”, посилаючись на фіктивну діяльність суб’єкта господарювання.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, та просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з’явився, заперечення на позов не надав, а тому суд вирішив розглянути справу без його участі на підставі наданих документів.
Заслухавши пояснення представника позивача, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до такого висновку.
Законом, що регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб –підприємців, є Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” (Закон № 755-IV).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідач, як суб’єкт господарювання –юридична особа, ідентифікаційний код 36543851, зареєстрований 19.06.2009р., взятий на облік в органах державної податкової служби 23.06.2009р., на час розгляду справи перебуває на обліку в державній податковій інспекції у місті Черкаси.
21 грудня 2010 року старшим оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у місті Черкаси були відібрані пояснення в директора приватного підприємства “Т-Груп” ОСОБА_3 згідно яких останній зазначив, що всією фінансово-господарською діяльністю займався безпосередньо громадянин ОСОБА_4, який і запропонував зареєструвати вказане підприємство та стати його директором.
Також в поясненнях ОСОБА_3 зазначив, що реєструючи приватне підприємство “Т-Груп” він не мав на меті здійснювати підприємницьку діяльність, будь-яких первинних бухгалтерських документів, договорів, угод з контрагентами підприємства, звітних документів чи будь-яких інших документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності підприємства ніколи не бачив, не оформляв та не підписував, в тому числі документів щодо отримання дозволів, ліцензій, оренди транспортних засобів, іншого майна. Крім того, доручення на здійснення діяльності від імені приватного підприємства “Т-Груп” не надавав.
За результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки приватного підприємства “Т –Груп” з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 23.06.09р. по 31.12.10р., позивачем складений акт від 14.02.2011р. № 436/23-2/36543851 в якому зазначено, що відповідачем порушено вимоги підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28.12.94 року № 334/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, у редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97р. із змінами та доповненнями; вимоги підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.6, пункту 5.7 статті 5 та підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28.12.94 року № 334/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”; вимоги пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”; вимоги частини 1 статті 203, частини 1 статті 207, статті 215, пункту 1 ст. 216, статті 228 Цивільного кодексу України.
Однією з підстав такого висновку зазначено про встановлення фіктивної діяльності приватного підприємства “Т-Груп” шляхом реєстрації на особу, що не мала наміру проводити фінансово-господарську діяльність.
Статтею 551 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач у своєму адміністративному позові, перелічено ряд ознак, які дають право на звернення до суду про припинення юридичної особи, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними, зокрема, якщо юридичну особу: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; не зареєстровано у державних органах, якщо обов’язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
В контексті зазначеної статті, суд не вважає акт від 14.02.2011р. № 436/23-2/36543851, складений за результатами документальної позапланової виїзної перевірки приватного підприємства “Т –Груп”, а також пояснення директора приватного підприємства “Т –Груп” ОСОБА_3 належними доказами, які доводять ознаки фіктивності відповідача, з огляду на викладене нижче.
Поняття “фіктивне підприємництво” підпадає під ознаки складу злочину передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України. Згідно положень цієї статті фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років; ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, - караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
Статтями 101, 102 Кримінального кодексу України передбачено виключний перелік органів, які проводять дізнання та досудове слідство у кримінальних справах. На органи дізнання, зокрема, покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили. Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.
У відповідності до статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
В силу положень частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
В матеріалах адміністративної справи наявні докази про проведення органами дізнання та досудового слідства необхідних оперативно-розшукових заходів та слідчих дій спрямованих на встановлення фіктивності приватного підприємства “Т – Груп”, а також осіб винних у скоєнні зазначеного злочину.
За вказаних обставин, адміністративний суд не має повноважень, визначених чинним в Україні законодавством, встановлювати обставини, які підлягають доказуванню в порядку кримінального судочинства.
Згідно частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Крім того, позивач не надав доказів встановлення обвинувальним вироком суду у кримінальній справі осіб, винних у скоєнні злочину передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, що могло б свідчити про здійснення приватним підприємством “Т –Груп” фіктивної діяльності, а тому суд не знаходить підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 89, 94, 159 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
постановив:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.
Суддя В.О. Гаврилюк