Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 752/11662/20

провадження № 61-14813св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Вітер Сергієм Вікторовичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Шевченко Т. М. від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Мостової Г. І., Суханової Є. М. від 03 серпня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст заяви

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , від 28 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 1-176, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1185844080000; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 18 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. за реєстровим номером 333, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1185844080000; скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34088232 від 01 березня 2017 року 12:59:55, ОСОБА_5 , ДП «Сетам», м. Київ, щодо права власності ОСОБА_2 , на нежитлове приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 19255928; визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_4 був власником нежитлового приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, його єдиним спадкоємцем є ОСОБА_1 . При оформленні спадкових прав, позивач дізнався, що 28 лютого 2012 року вказане нерухоме майно відчужено на користь ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу. Позивач зазначає, що вказаний договір має ознаки підробленого, тому виходячи з положень статей 203, 215 ЦК України, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , від 28 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 1-176, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1185844080000. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 18 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. за реєстровим номером 333, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1185844080000. Скасовано рішення про державну реєстрацію права та їх обтяження (з відкриттям розділу), індексним номер: 34088232 від 01 березня 2017 року 12:59:55, ОСОБА_5 , ДП «Сетам», м. Київ, м. Київ, щодо права власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на нежитлове приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 19255938. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судовий збір.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 пославшись на те, що спірний договір не посвідчувався нотаріально. Оскільки ОСОБА_2 не набув права власності на спірне майно, то у свою чергу не мав права його відчужувати ОСОБА_3 , а тому договір купівлі-продажу від 18 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також є недійсним.

Ураховуючи те, що у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав після смерті брата ОСОБА_4 у нотаріальному порядку, оскільки внаслідок протиправних дій третіх осіб майно, що належало спадкодавцю ОСОБА_4 вибуло з його володіння поза його волею, а правовстановлюючі документи на майно у позивача відсутні, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 53,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18 березня 2017 року, стягнення судового збору скасовано, та в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Рішення суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28 лютого 2012 року, скасування рішення про його державну реєстрацію, визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявлені вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18 березня 2017 року не відповідають ефективному способу захисту, крім того, спадкодавець за життя не був стороною оскаржуваного позивачем договору купівлі-продажу майна від 18 березня 2017 року. При цьому, порушені права позивача будуть відновлені, ураховуючи заявлені вимоги, шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28 лютого 2012 року, скасування рішення про його державну реєстрацію, визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , які суд визнав законними та обгрунтованими. Права та інтереси ОСОБА_3 заявленими позовними вимогами, які підлягають до задоволення, не порушуються.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

03 вересня 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Вітер С. В. звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано те, що позивачем пропущено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позов у цій справі не є негаторним, а подібний до віндикаціного, так як позивач бажає повернути собі майно, яке на його думку вибуло з його власності поза його волею, фактично витребувавши його у добросовісного набувача.

Положення реституції передбаченої статтею 216 ЦПК України застосовуються тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним чи нікчемним. Вимога реституції не може пред`являтись особі, яка не була стороною такого договору, наприклад, у випадку коли майно було перепродано в подальшому покупцем один чи декілька разів іншій - третій особі. У цьому випадку власнику слід подавати віндикаційний позов на підставі статті 387 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння. У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Отже, належним способом захисту для позивача було б подання до ОСОБА_3 позву про витребування майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України та формування предмета позову саме у контексті витребування спірного майна. Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є неналежним, що у свою чергу є самостійною підставою для відмови в позові.

ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції і залишено поза увагою судом апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 186/599/17, від 04 квітня 2018 року в справі № 2-1474/11-ц та постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2723цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 5, 8 частини першої і пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 752/11662/20 з Голосіївського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 17 листопада 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідно до Інформаційної довідки КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 26 червня 2020 року, згідно з даними реєстрових книг Бюро, нежилі приміщення загальною площею 53,50 кв.м., за адресою: буд. АДРЕСА_3 зареєстровані на праві власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарбузовим В. Г. від 06 червня 2000 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., спадкоємцем на все майно ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, є його рідний брат - громадянин Республіки Білорусь - ОСОБА_1 .

Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. від 22 січня 2020 року ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем до майна померлого ОСОБА_4 та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом щодо заявленого майна.

При цьому, 28 лютого 2012 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко Л. В. посвідчено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив нежитлове приміщення за № 23, що знаходиться в будинку за АДРЕСА_3 , який зареєстровано в реєстрі за № 7-176 та посвідчено печаткою Державної нотаріальної контори № 7.

20 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О. посвідчено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 - купив нежитлове приміщення за № 23, що знаходиться в будинку за АДРЕСА_3 , який зареєстровано в реєстрі за № 333.

Листом від 20 листопада 2020 року Друга київська державна нотаріальна контора повідомила, що 28 лютого 2012 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко Л. В. за реєстровим № 7-176, згідно даних з реєстру для вчинення нотаріальних дій, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не посвідчувався.

Оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений 28 лютого 2012 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко Л. В., має відтиск печатки іншої нотаріальної контори - Державної нотаріальної контори № 7.

Крім того, згідно даних реєстру для вчинення нотаріальних дій державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори був використаний бланк серії ВРН № 814483 для посвідчення договору дарування квартири, а не посвідчення оскаржуваного правочину.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, підставою для визнання недійним договору може бути встановлений судом дефект такого елементу правочину, як воля його учасника, відсутність волі на укладення правочину або невідповідність волі та волевиявлення у момент вчинення правочину.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 лютого 2012 року, апеляційний суд виходив з того, що оспорюваний позивачем правочин має відтиск печатки іншої нотаріальної контори - Державної нотаріальної контори № 7, а не тієї нотаріальної контори, де правочин посвідчувався.

Проте нотаріальна форма спірного правочину додержана, матеріали справи містять копію договору від 28 лютого 2012 року, який посвідчено нотаріально. Лист нотаріальної контори про те, що зазначений договір в цій нотаріальній конторі не посвідчувався, сам по собі не є безумовною підставою для висновку про недійсність правочину. За умови додержання сторонами нотаріальної форми договору купівлі-продажу, й відсутності належних доказів про підробку договору, а також про відсутність волевиявлення власника приміщення ОСОБА_4 на його відчуження, висновок про недійсність правочину відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК є передчасним.

З висновком судів про недійсність договору купівлі-продажу за підстав недодержання нотаріальної форми його посвідчення також неможливо погодитись, оскільки якщо такий договір не посвідчувався нотаріально, є підробленим, це може свідчити про недодержання форми договору купівлі-продажу, і відповідно про його нікчемність.

З огляду на предмет і підстави заявленого позову ОСОБА_1 підлягає з`ясуванню питання ідентифікації виконавця підпису в оспорюваному договорі, та має визначальне значення для встановлення обставин справи та є способом реалізації основоположних засад цивільного судочинства - змагальності сторін, доведеності та переконливості їх доводів та доказів перед судом.

За таких обставин судові рішення в цій частині не можна визнати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 07 листопада 2012 року № 6-107цс12, від 10 червня 2015 року № 6-348цс15, від 13 травня 2015 року № 6-67цс15.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Установивши, що позивач ОСОБА_1 не був стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 18 березня 2017 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги щодо визнання вказаного правочину недійсним у спосіб, обраний позивачем задоволенню не підлягають.

Судове рішення апеляційного суду в цій частині є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Таким чином, ОСОБА_1 , вважаючи себе власником спірного майна, може задовольнити свої вимоги лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, шо свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину розглядові у судовому порядку не підлягають.

Встановивши фактичні обставини справи, зокрема те, що позивач одержав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що вимоги про визнання права власності на спадкове майно за встановлених судом апеляційної інстанції обставин не можуть бути задоволені судом.

У зв`язку з наведеним рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення в суді першої інстанції не заслуговують на увагу оскільки матеріали справи містять підтвердження того, що місцевий суд направляв судову повістку про виклик до суд у ОСОБА_3 на 01 грудня 2020 року, одна конверт повернувся з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». У свою чергу у відповідності із пунктом 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

Отже, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28 лютого 2012 року підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, судові рішення в частині позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Постанова апеляційного суду в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу майна від 18 березня 2017 року є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Вітер Сергієм Вікторовичем, задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28 лютого 2012 року, скасування рішення про його державну реєстрацію скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 - відмовити.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна від 18 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов