категорія №3.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 січня 2011 року Справа № 2а-9876/10/1270

          Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                     Цицюри О.О.,

суддів                               Чернявської Т.І., Ципко О.В.,

при секретарі                     Глазуновій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Міністерства фінансів України, про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості , -

                                                              ВСТАНОВИВ:

          16 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, в якому просить визнати неправомірною бездіяльность щодо не проведення перерахунку заробітної плати з 19.08.2009 з урахуванням вимог постанови КМУ№865 від 03.09.2005 в редакції станом на 31.12.2005 та неподання змін до посадового окладу із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, з 14.02.2007 надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування моєї заробітної плати з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 14 лютого 2007 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування моєї заробітної плати з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 14 лютого 2007 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас; зобов’язати ТУ ДСА в Луганській області провести мені перерахунок з 14 лютого 2007 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат; після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу; зобов’язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати; зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню державної судової адміністрації в Луганській області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення  виплати недоплаченої мені з 14 лютого 2007 року надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.

            В обґрунтування позову позивач зазначає, що вона з 14 лютого 2007 року працює суддею Ленінського районного суду м. Луганська. Посилається на те, що Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України,  вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів.   

            Починаючи з 14 лютого 2007 року позивачу було встановлено оклад виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 332 грн. станом на 01.01.2006 року, і в подальшому, незважаючи на те, що мінімальний розмір заробітної плати на законодавчому рівні неодноразово до теперішнього часу збільшувався та на 01.07.2010 року становить 888 грн., її оклад більше не перераховувався до теперішнього часу.

            Також зазначила, що з 01.01.2008 року було змінено порядок нарахування щомісячної надбавки за вислугу років, замість її визначення у відсотках до загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи вона обчислювалася у тих самих відсотках, але від посадового окладу судді. Все це разом призвело до значного зменшення розміру заробітної плати, що на думку позивача є порушенням конституційної  гарантії щодо незалежності судової влади.

            Таким чином, вважає, що на даний час є всі підстави для перерахунку заробітної плати у відповідності зі ст. 44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, зі змінами, у її редакції, яка діяла на час виплати заробітної плати та дії у частині заробітної плати й на теперішній час.

           Позивач в судове засідання не прибув, просив розглянути справу без його участі, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.   

           Представник відповідача - Державної судової адміністрації України та Територіального управління державної судової адміністрації в Луганській області у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, надав суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 було внесено зміни до постанови КМУ від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів», де п. 4-1 було передбачено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Дане положення було передбачено актом (постановою) Кабінету Міністрів України, а тому Державна судова адміністрація України своїми актами не могла провести відповідні зміни по нарахуванню заробітної плати суддям в залежності від збільшуваних розмірів мінімальної заробітної плати. Позивач отримує заробітну плату, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., згідно штатних розписів посадових окладів у межах бюджетних асигнувань. Кошториси на відповідні бюджетні роки подавалися згідно норм постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», до якої не внесені зміни у зв’язку з прийнятими судовими рішеннями. Постанова КМУ не скасована, тому ДСА та ТУ ДСА в Луганській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач посилається, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України.

           Представник відповідача - Міністерства фінансів України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

        Дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності, суд приходить до такого.   

         Позивач ОСОБА_1 працює суддею Ленінського районного суду м. Луганська з 14 лютого 2007 року, що підтверджується наказом ТУ ДСА в Луганській області від 14.02.2007 року №35/к (а.с. 14).

            Заробітна плата позивача обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2009 роки.   

          Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області суддя Бугера О.В. станом на 01.01.2008 отримувала надбавку за вислугу років у розмірі 20 відсотків від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, яка передбачена при стажі роботи від 10 до 15 років, станом на 03.04.2010 згідно наказу №37 від 06.04.2010 їй встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 25 відсотків від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас при стажі роботи понад 15 років (а.с. 41).

Закон України «Про статус суддів»  від 15 грудня 1992 року № 2862-XII визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.   

       Відповідно до підпункту 10 пункту 1 статті 126 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018-III, Державна судова адміністрація здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів.   

          Відповідно до статті 128 цього Закону, територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку. Територіальні управління державної судової адміністрації здійснюють свою діяльність на основі положення про державну судову адміністрацію, яке затверджується указом   Президента України за поданням Прем’єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України.   

          Відповідно до статті 122 Закону України «Про судоустрій України», яка регулює питання матеріально-технічного забезпечення судів, матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.   

          Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію.   

         В судах загальної юрисдикції відповідний відділ, який здійснював би виплату заробітної плати суддям, відсутній.   

          Таким чином, суд приходить до висновку, що органами, які здійснюють матеріальне забезпечення суддів, є Державна судова адміністрація України та її територіальні управління.   

             Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно законами України. Відповідно до статті 11 Закону України «Про статус суддів», незалежність суддів забезпечується, зокрема, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Згідно із статтею 14 цього Закону, однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. Таким чином, заробітна плата суддів, є елементами статусу судді.   

           Відповідно до пункту 8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.   

             Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.   

        Розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України.   

           Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі №  20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв’язку з частиною восьмою статті 14 Закону України «Про судоустрій України» треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.   

          Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7.

         Згідно додатку № 6 до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865, посадовий оклад судді районного суду міста має складати 7,5 мінімальних заробітних плат.  

          Вказану постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865», яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.   

           Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в адміністративній справі за позовом особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів».   

        Зазначену постанову залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року.   

           Таким чином, з 3 грудня 2007 року – з дня набрання законної сили судовим рішенням, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» є протиправним і скасованим.   

           Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» встановлено, що розміри посадових окладів суддів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.   

            Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року по справі №2/174 за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».   

         Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року по справі № 22-а-26751/08.   

       Таким чином, з 19 серпня 2009 року – дня набрання законної сили судовим рішенням, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів» є протиправними.   

            Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає наслідки набрання законної сили судовим рішенням, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.   

           Отже, з 3 грудня 2007 року є протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», а з 19 серпня 2009 року – є протиправними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».   

            Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, тобто з 19 серпня 2009 року.   

            Між тим, заробітна плата позивача з 19 серпня 2009 року обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі відповідних         Законів України про Державний бюджет України, чим порушено право позивача на належне матеріальне забезпечення.   

       Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 зазначеного Положення, основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

        Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

         Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб’єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.

           Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

           На виконання вимог п. 2 ст. 71 КАС України, відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

     Таким чином, приймаючи до уваги, що обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст. ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Луганській області, Міністерством фінансів України не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.

            Що стосується позовних вимог позивача про проведення перерахунку та виплати заробітної плати з 19.08.2009 з урахуванням вимог постанови КМУ№865 від 03.09.2005 в редакції станом на 31.12.2005 та неподання змін до посадового окладу із зазначенням розміру заробітної плати виходячи з 9 мінімальних заробітних плат, суд вважає за необхідне зазначити таке. Постановою Кабінету міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці суддів» було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, яка набрала законної сили з 1 січня 2006 року. Розміри посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів викладено у додатку №6 вказаної  Постанови, залежить від категорії суду – міські суди за групами міст або районні суди.  В даному випадку районні суди м. Севастополя, обласних центрів та інших міст з районним поділом. Таким чином, відповідно до додатку 6 постанови КМУ №865 з 01.01.2006 посадовий оклад судді Ленінського районного суду м. Луганська Бугери О.В. становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.

        За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганські області, Міністерства фінансів України, є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині зобов’язання провести перерахунок заробітної плати позивача з 19.08.2009 року, виходячи з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат та в частині перерахування та виплати з 22 травня 2008 року по 02 квітня 2010 надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас .

        Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

        За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.

      Суд спростовує посилання відповідачів на відсутність коштів, необхідних для виплати позивачу посадового окладу, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством на день проведення виплати, оскільки зазначеними відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обов’язки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.

          Суд не погоджується з клопотаннями відповідачів про пропущення позивачем  строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

       Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов’язкових виплат, відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України «Про статус суддів».

       Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП).

       Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, встановлений ст. 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.

   Вирішуючи питання судових витрат, суд зазначає, що, оскільки, судове рішення ухвалене на користь особи, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або з відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

       З врахуванням ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

     На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                      П О С Т А Н О В И В:

       Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

          Визнати неправомірною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо не проведення перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 з 19.08.2009 року виходячи із 7,5 мінімальних заробітних плат судді з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 в редакції станом на 31.12.2005, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу ОСОБА_1 з зазначенням розміру заробітної плати, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року по 03 квітня 2010 надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

         Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невжиття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_1 з 19.08.2009 року виходячи із 7,5 мінімальних заробітних плат судді, встановлених Законом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 02 квітня 2010 надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

         Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_1  з 19.08.2009 року виходячи із 7,5 мінімальних заробітних плат судді станом на момент проведення виплат, з 22 травня 2008 року по 02 квітня 2010 надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

         Зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області провести перерахунок ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року по 02 квітня 2010 надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас виходячи із 7,5 мінімальних заробітних плат як судді, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов’язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.

            Зобов’язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.

          Зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Луганській області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 22 травня 2008 року по 02 квітня 2010 надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 03 квітня 2010 року надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас виходячи із 7,5 мінімальних заробітних плат як судді, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одна грн. 70 коп.)

         У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

    Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

      Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

     Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС   України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

      Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

             У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

   Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

       Постанову складено у повному обсязі та підписано 17 січня 2011 року.

Головуючий суддяО.О. Цицюра

суддя

суддяТ.І. Чернявська
 О.В. Ципко