Категорія №14
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2011 року Справа № 2а-720/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді – Петросян К.Є.,
за участю секретаря – Ковіної І.В.,
сторін:
позивача: ОСОБА_1,
перекладача: ОСОБА_2
представника позивача – ОСОБА_3. (договір №02/ЦСД від 03.03.2011),
представника відповідача – Білоусова Р.А. (дов. №34/1693 від 01.02.2011),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу ГІРФО УМВС України в Луганській області про скасування неправомірного рішення та зобов’язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
18 січня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу ГІРФО УМВС України в Луганській області про скасування неправомірного рішення та зобов’язання вчинити дії, в обґрунтування якого позивач зазначив наступне.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянин Нігерії, прибув до України 21.09.2007 з метою отримання вищої медичної освіти в Луганському державному медичному університеті (далі ЛДМУ). Станом на вересень 2009 року позивач навчався на медичному факультеті ЛДМУ за спеціальністю лікувальна справа, мова викладення – англійська. 16.09.2010 через офіційного агента ЛДМУ «Сан Едюкейшн» позивач сплатив 2400 від загальної вартості 3500 доларів США за навчання в ЛДМУ у поточному 2010-2011 навчальних роках.
20.09.2010 позивач віддав свій національний паспорт до деканату факультету іноземних студентів ЛДМУ, який на виконання п.9 Положення про прийом іноземців та осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів, затвердженого постановою КМУ №1238 від 05.10.1998, є відповідальним за своєчасне оформлення документів на право перебування іноземних студентів ЛДМУ в Україні, для продовження терміну його реєстрації у відділ ГІРФО УМВС України в Луганській області на поточний навчальний рік. На підтвердження того, що національний паспорт позивача буде переданий до ВГІРФО УМВС України в Луганській області, у зв’язку з розглядом питання щодо продовження терміну перебування в Україні, йому того ж дня деканом факультету іноземних студентів ЛДМУ було видано відповідну довідку, дійсну до 01.12.2010. 23.09.2010 позивач отримав дозвіл відвідувати зайняття і приступив до навчання.
04.11.2011 позивач за повідомленням співробітниці факультету іноземних студентів, що займається питанням оформлення документів для продовження перебування студентів ЛДМУ на період навчання, прибув до ВГІРФО УМВС України в Луганській області. Співробітники відповідача примусили позивача підписати якісь документи, зміст яких він не розумів, а також зняли відбитки його пальців. Також наказали позивачу прийти 18.12.2010 до Артемівського районного суду м.Луганська.
Після цього інциденту позивач неодноразово звертався до адміністрації університету та офіційного агента університету із проханням надати пояснення щодо причин такого поводження із ним співробітників відповідача, на що пан ОСОБА_4 повідомив про намір співробітників відповідача видворити його з території України, та про можливість вирішення зазначеного питання за певну ціну. Позивач стверджує, що оскільки він не бажав заплатити хабара за вирішення питання, агент пан ОСОБА_4 та адміністрація університету, не зважаючи на неодноразові звернення позивача, не вжили жодних заходів для оформлення документів на право його перебування в Україні, і тому, всупереч вимогам п.9 Положення позивачу самостійно довелося відвідувати ВГІРФО УМВС України в Луганській області.
18.11.2010 позивач прибув до Артемівського районного суду м.Луганська, де постановою суду у справі №3-3692/10 від 18.11.2010 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення за ч.1 ст.203 КУпАП.
20.11.2010 позивач прибув до ВГІРФО УМВС України в Луганській області з метою забрати свій національний паспорт, однак співробітники відповідача вимагали його підписати якісь документи українською мовою, не пояснюючи їх змісту. Після того, як він підписав зазначені документи, йому повернули національний паспорт, в якому на стор.17 було проставлено дві відмітки, датовані 15.11.2010 «Видворення: зобов’язаний залишити територію України до 15.12.2010; заборонено в’їзд в Україну терміном на 1 рік до 15.11.2011». Також позивачу надали копію постанови про видворення та заборону в’їзду в Україну громадянина Нігерії ОСОБА_1 від 15.11.2010. З тексту постанови позивачу стало відомо, що 16.07.2010 наказом ЛДМУ №229 його було відраховано з університету за невиконання навчального плану, проте він своєчасно не виїхав з території України без поважних причин.
Позивач зазначає, що виклад цих обставин не відповідає дійсності, оскільки у вересні 2010 він сплатив вартість навчання у ЛДМУ за поточний 2010-2011 роки і був допущений до занять, а отже, він був студентом ЛДМУ і перебував на території України на законних підставах.
На звернення позивача ректор ЛДМУ Івченко В.К. пояснив, що нічого не знає про факт та обставини прийняття щодо нього рішення про видворення та накаже співробітникам деканату факультету іноземних студентів ЛДМУ розібратися із обставинами справи. Однак, співробітники адміністрації не вживали жодних дій та щоразу наказували позивачу прийти наступного дня. Агент університету - пан ОСОБА_4, пояснюючи бездіяльність адміністрації університету посилався на те, що в університету можуть виникнути проблеми, якщо вони протестуватимуть проти рішення ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області щодо видворення ОСОБА_1 з території України.
Позивач отримав підтвердження можливості продовжити навчання у Запорізькому державному медичному університеті за умови сплати вартості навчання там за поточний навчальний рік. 10.12.2010 позивач направив до адміністрації ЛДМУ прохання повернути кошти, сплачені за навчання у ЛДМУ протягом поточного 2010-2011 навчального року, на що отримав усну відповідь щодо повернення частини коштів за винятком вартості тих занять, які він відвідав з вересня по середину листопада 2010.
Оскільки процес прийняття рішення щодо компенсації позивачу коштів адміністрацією університету затягувався, строк визначений для його виїзду з України було продовжено до 21.01.2011.
15.12.2010 позивач знову прийшов до деканату іноземних студентів, де йому підтвердили можливість компенсації частини коштів та надали академічну довідку №027115, датовану 13.12.2010, згідно якої наказом №ніс/413а від 01.11.2010 позивача було відраховано з ЛДМУ «за порушення навчальної дисципліни». Позивач вважає зазначений наказ фальсифікацією та таким, що суперечить вимогам Закону України «Про вищу освіту».
Позивач вважає рішення відповідача від 15.11.2010 незаконним та необґрунтованим, оскільки саме рішення та дії співробітників ВГІРФО УМВС України в Луганській області суперечать законам України і міжнародним договорам України в сфері захисту прав людини, згода на які надана Верховною Радою України. На підставі викладеного, просив суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення ВГІРФО УМВС України в Луганській області від 15.11.2010 про його видворення та подальшу заборону в’їзду в Україну;
- зобов’язати відповідача оформити документи на право його перебування в Україні на період, достатній для його переведення з Луганського державного медичного університету до Запорізького державного медичного університету та реєстрації за новим місцем проживання в м.Запоріжжя;
- визнати неправомірною та такою, що суперечить ст.8 та ст.1 Протоколу 7 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також ст.23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права процедуру прийняття рішення про видворення та подальшу заборону в’їзду в Україну, застосовану щодо нього ВГІРФО УМВС України в Луганській області, та стягнути з відповідача 1000 грн. в якості компенсації моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 таким порушенням прав позивача;
- визнати неправомірними та такими, що суперечать ст.2 Протоколу 1 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, дії та бездіяльність посадових осіб ВГІРФО УМВС України в Луганській області, пов’язані з прийняттям рішення про видворення позивача та подальшу заборону в’їзду, та стягнути з відповідача 1000 грн. в якості компенсації моральної шкоди, завданої йому таким порушенням прав позивача;
- визнати неправомірними та такими, що суперечать ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, дії та бездіяльність посадових осіб ВГІРФО УМВС України в Луганській області, пов’язані із прийняттям рішення про видворення позивача та подальшу заборону в’їзду, та стягнути з відповідача 10 000 грн. в якості компенсації моральної шкоди, завданої позивачу таким порушенням його прав та зобов’язати ВГІРФО УМВС України в Луганській області вилучити з картотеки та знищити відбитки пальців позивача;
- визнати неправомірними та такими, що суперечать ст.14 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в контексті ст.8 та ст.2 Протоколу 1 зазначеної Конвенції), дії та бездіяльність посадових осіб ВГІРФО УМВС України в Луганській області, пов’язані із прийняттям рішення про видворення позивача та подальшу заборону виїзду, та стягнути з відповідача 5000 грн. в якості компенсації моральної шкоди, завданої позивачу таким порушення його прав;
- визнати неправомірними та такими, що суперечать ст.4 Протоколу 4 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, дії та бездіяльність посадових осіб ВГІРФО УМВС України в Луганській області, пов’язані із прийняттям рішення про видворення позивача та подальшу заборону в’їзду.
Заявою від 14.03.2011 позивач збільшив позовні вимоги, та просив суд доповнити позовну вимогу №4 вимогою щодо стягнення з відповідача 11076,00 грн. у якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачу таким порушенням його прав, а також стягнути з відповідача витрати позивача на правову допомогу за договором із адвокатом Проконовою К.В. в сумі 10 000 грн.
Позивач та його представник у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні зазначеним у позові, просили задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, про що надав письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.49-50), у яких зазначив наступне.
Позивач прибув на територію України з метою навчання на запрошення Луганського державного медичного університету 21.09.2007 через держкордон України в ПП «Донецьк», що підтверджується візою відповідного типу та відмітками Держприкордонслужби України в його паспортному документі. В подальшому позивачу, у зв’язку із вступом до навчального закладу та подальшим навчанням, на підставі звернень ЛДМУ у ВГІРФО УМВС України в Луганській області, неодноразово було продовжено термін перебування в Україні, востаннє – до 20.09.2010. Однак, 16.07.2010 наказом по ЛДМУ №229 позивача було відраховано з навчального закладу за невиконання навчального плану. Відповідно до Постанови КМУ від 05.08.1998 «Про затвердження Положення про прийом іноземців та осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів», реєстрація національного паспорта іноземця, який прибув на навчання, здійснюється на підставі письмового звернення навчального закладу, крім цього, вищий навчальний заклад, який здійснює прийом іноземців на навчання, несе відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні. До закінчення встановленого терміну перебування в Україні позивач територію України не покинув, факт його відрахування з навчального закладу був йому відомий, що підтверджується його заявою. Згідно з положеннями Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземців…», факт перебування на території України без документів на право перебування та невиїзд з України після закінчення встановленого терміну, розглядається як грубе порушення законодавства про правовий статус іноземців.
Представник відповідача зазначає, що факт відрахування позивача з числа студентів ЛДМУ та відсутність діючої реєстрації виключає законні підстави для подальшого його перебування на території України, а тому рішення про видворення позивача та заборону в’їзду в Україну від 15.11.2010 було прийнято у повній відповідності з діючим законодавством України. На підставі викладеного, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Правовий статус іноземця та особи без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов’язки, порядок вирішення питань, пов’язаних з їх в’їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», згідно якого, іноземець – це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять.
Відповідно до ст. 2 зазначеного Закону, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Згідно із ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Відповідно до ст. 14 зазначеного Закону, іноземці та особи без громадянства, прийняті до навчально-виховних закладів України, мають права і обов'язки учнів і студентів відповідно до законодавства України.
Згідно із ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України, до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст. 32 зазначеного вище Закону, іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.
Крім випадків, зазначених у частині першій цієї статті, іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно до постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», під грубим порушенням законодавства слід розуміти, зокрема, грубе порушення Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року N 1074, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання правил транзитного проїзду через територію України.
Нормами законодавства про статус іноземця та особи без громадянства встановлено, що на території України можуть проживати або тимчасово перебувати іноземці та особи без громадянства відповідно до їх правового статусу, який підтверджується відповідними документами.
Так, іноземці, які постійно проживають в Україні, можуть перебувати в Україні за своїми національними паспортами та українськими документами-посвідками на проживання в Україні для іноземця з відміткою про реєстрацію. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та пункту 19, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами.
Згідно до п.3 Положення про прийом іноземців та осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів (далі Положення), до вищих навчальних закладів приймаються іноземці без обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до п. 4 Положення, прийом іноземців на навчання здійснюється на підставі: міжнародних договорів України; загальнодержавних програм; договорів, укладених вищими навчальними закладами з юридичними та фізичними особами. Іноземці подають до вищих навчальних закладів такі документи: анкету встановленого зразка; копію документа про освіту та одержані з навчальних дисциплін оцінки (бали); документ про відсутність ВІЛ-інфекції, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; медичний сертифікат про стан здоров’я, засвідчений офіційним органом охорони здоров’я країни, з якої прибув іноземець, і виданий не пізніше ніж за два місяці до від’їзду на навчання в Україну; страховий поліс з надання екстренної медичної допомоги (крім іноземців, що прибули з країн, з якими укладено угоди про безоплатне надання екстреної медичної допомоги); копія документа про народження; 6 фотокарток розміром 60х40мм; зворотний квиток з відкритою датою повернення на батьківщину терміном до одного року.
Згідно до п. 7 Положення, реєстрація національного паспорта іноземця (документа, що його замінює), який прибув в Україну з метою навчання, проводиться територіальним органом або підрозділом Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб на підставі письмового звернення навчального закладу, який видав запрошення на навчання або одержав відповідне направлення Міносвіти. Звернення подається до територіального органу або підрозділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб не пізніше трьох робочих днів з дати подання іноземцем для реєстрації національного паспорта (документа, що його замінює) до навчального закладу.
Відповідно до п. 9 Положення, вищий навчальний заклад, який здійснює прийом іноземців на навчання, несе відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні.
Згідно п. 15 Положення, іноземці зараховуються до вищих навчальних закладів (переводяться з одного навчального закладу до іншого в межах України) на підставі направлення Міносвіти.
Відповідно до п. 21 Положення про прийом іноземців та осіб без громадянства переведення іноземців з одного вищого навчального закладу до іншого в межах України здійснюється за погодженням між навчальними закладами.
В судовому засіданні встановлено, що громадянин Нігерії ОСОБА_1, 21.09.2007 прибув до України з метою отримання вищої медичної освіти на запрошення Луганського державного медичного університету. У зв'язку з зарахуванням до зазначеного вищого навчального закладу та подальшим навчанням, на підставі звернень ЛДМУ у ВГІРФО УМВСУ в Луганській області позивачу неодноразово було продовжено його термін перебування на території України, востаннє до 20.09.2010.
Наказом по ЛДМУ №4іс/229 від 16.07.2010 позивача було відраховано з навчального закладу за невиконання навчального плану (а.с. 86-87), у зв’язку із чим 15.11.2010 ВГІРФО УМВС України в Луганській області було прийнято постанову про видворення та заборону в’їзду в Україну громадянина Нігерії ОСОБА_1 (а.с. 37).
З наданих в ході судового засідання пояснень позивача вбачається, що у вересні 2010 року позивач повернувся до м.Луганськ з метою відпрацювання пропущених у минулому навчальному році занять, а також продовжити навчання. Однак, йому стало відомо про відрахування з університету 16.07.2010, на підтвердження чого він не отримав копії відповідного наказу про відрахування.
Відповідно до Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року N 1074, в’їзд в Україну та виїзд з України може здійснюватися, зокрема, іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України, не менш як протягом одного року за паспортним документом з відміткою згідно з додатком 3.
Термін перебування позивача на території України був дійсний до 20.09.2010. Станом на 16 липня 2010 року позивач був відрахований з навчального закладу, на запрошення якого він прибув для навчання. Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що перебування позивача на території України після 21.09.2010 відбувалося за відсутності діючої реєстрації, оскільки наказом по ЛДМУ №4іс/229 від 16.07.2010 позивача було відраховано з навчального закладу за невиконання навчального плану (а.с. 86-87), що автоматично виключає законні підстави для подальшого його перебування на території України. Отже, факт перебування на території України без документів на право перебування та невиїзд з України після закінчення встановленого терміну є грубим порушенням з боку позивача законодавства про правовий статус іноземців.
Крім того, як вбачається з листа ЛДМУ від 02.03.2011 за №04.05/142, ОСОБА_1 була надана можливість у поновленні на навчання на 3 курс (5 семестр) за спеціальністю «Лікувальна справа» з навчанням на англійській мові, але, у зв’язку із невідвідуванням занять без поважних причин (станом на 29 жовтня 2010 року мав 205 годин пропусків), 01.11.2010 наказом ректора ЛДМУ №4іс/413а ОСОБА_1 було відраховано зі складу студентів факультету іноземних студентів за порушення навчальної дисципліни (а.с. 93).
Станом на час розгляду судом справи накази ЛДМУ про відрахування ОСОБА_1 не скасовані, у зв’язку із чим суд вважає рішення відповідача прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства. При цьому, будь-яких порушень діючого законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення під час розгляду справи судом не встановлено.
Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на постанову апеляційного суду Луганської області від 21.02.2011, якою скасовано постанову Артемівського районного суду м.Луганська про притягнення позивача до адміністративної відповідальності (а.с. 81), що на її думку виключає підстави для винесення оскаржуваного рішення відповідачем, оскільки рішення від 15.11.2010 про видворення та заборону в'їзду в Україну було прийнято ВГІРФО УМВС України в Луганській області через відрахування позивача з ЛДМУ наказом від 16.07.2010. Оскаржувана постанова не містить в собі посилання на постанову Артемівського районного суду м.Луганська щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.203 КупАП, та взагалі на вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Суд критично оцінює пояснення позивача щодо незнання про існування наказу про його відрахування, оскільки, як вбачається із численних зав ОСОБА_1, йому було відомо про факт його відрахування, через що він просив повернути сплачені кошти за навчання та пояснити причини відрахування (а.с.35-36).
Крім того, посилання позивача на факт переведення на навчання до м.Запоріжжя судом також не розглядається, оскільки переведення іноземного студента з одного вищого навчального закладу до іншого в межах України здійснюється за погодженням між навчальними закладами. Ніяких доказів, що позивач переведений до іншого навчального закладу суду не надано. Разом з тим, в матеріалах справи міститься лист Луганського медичного державного університету про те, що Луганський державний медичний університет не буде клопотати щодо подальшого навчання позивача в інших навчальних закладах України, оскільки за час навчання в ЛДМУ громадянин Нігерії ОСОБА_1 заняття відвідував нерегулярно, до навчання ставився несумлінно (а.с. 93). З наведеного випливає, що переведення громадянина Нігерії на навчання до іншого міста України на даний час неможливе.
Порядок вступу іноземців до вищих навчальних закладів України регламентується Положенням про прийом іноземців та осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 року №1238, відповідно до якого прийом іноземців на навчання здійснюється на підставі: міжнародних договорів України; загальнодержавних програм; договорів, укладених вищими навчальними закладами з юридичними та фізичними особами.
Оскільки, громадянин Нігерії ОСОБА_1 прибув в Україну з метою навчання, але на теперішній час не навчається, суд вважає, що в нього відсутні підстави для перебування на території України.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про міліцію», співробітникам міліції надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення та у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських об'єднань або трудових колективів.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на порушення співробітниками відповідача ст.11 Закону України «Про міліцію» в частині зняття відбитків його пальців та відповідно не знаходить підстав для задоволення вимог позову щодо зобов’язання ВГІРФО УМВС України в Луганській області вилучити з картотеки та знищити відбитки пальців ОСОБА_1, оскільки як вбачається з матеріалів справи, співробітниками міліції зазначені дії були призведені в рамках проведення перевірки щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП, що не є порушенням зазначених норм закону.
Оскільки в ході розгляду справи не встановлено неправомірних дій чи бездіяльності з боку відповідача, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позову в частині стягнення на користь позивача з відповідача матеріальної та моральної шкоди. Крім того у судовому засіданні факту заподіяння такої шкоди позивачу не встановлено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач діяв у відповідності з вимогами діючого законодавства України та правомірно прийняв постанову про видворення та заборону в’їзду в Україну терміном на 1 рік громадянина Нігерії ОСОБА_1, тому у задоволенні адміністративного позову позивачу слід відмовити.
Згідно зі ст.94 КАС України у випадку відмови у задоволенні позову особі, яка не є суб’єктом владних повноважень, сплачені нею судові витрати не повертаються.
На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 18 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено на 23 березня 2011 року, про що згідно вимог ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до відділу ГІРФО УМВС України в Луганській області про скасування неправомірного рішення та зобов’язання вчинити дії, відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 23 березня 2011 року.
Суддя К.Є. Петросян