Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 935/2215/20

провадження № 61-12161св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2021 року у складі судді Василенка Р. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б, Микитюк О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування вартості безпідставно набутого майна,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з відповідача на її користь вартість безпідставно набутого ним майна - автомобіля «Ford Kuga», чорного кольору,

VIN: НОМЕР_1 , 2017 року випуску, в розмірі 620 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що 25 грудня 2017 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Фрунзе»

(далі - ТОВ «Автоцентр Фрунзе») укладено договір купівлі-продажу № 581/17 автомобіля «Ford Kuga» чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 , загальною вартістю 1 055 000,00 грн.

28 грудня 2017 між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0320/12/2017/037, за умовами якого банк надав позивачу кошти на придбання вказаного автомобіля у розмірі 896 750,00 грн. У забезпечення зобов`язань за кредитним договором, спірний автомобіль було передано в заставу банку відповідно до договору застави від 28 грудня 2017 року

№ 0320/12/2017/0371-Z.

На виконання умов вказаного договору банком було перераховано кошти на рахунок ТОВ «Автоцентр Фрунзе» і згідно з актом прийому-передачі від 28 грудня 2017 року автомобіль передано позивачеві, яка в подальшому здійснила реєстрацію транспортного засобу та їй було видано номерний знак НОМЕР_2 .

У державному реєстрі обтяжень рухомого майна 28 грудня 2017 року банком було зареєстроване обтяження на вищевказаний автомобіль, незважаючи на яке вказаний автомобіль було декілька разів відчужено невстановленими особами на користь третіх осіб.

На момент звернення до суду із зазначеним позовом здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019220490003517 за заявою ОСОБА_1 щодо незаконного заволодіння шляхом обману її майном, в тому числі і транспортним засобом. Сам автомобіль перебуває у розшуку.

На запит слідчого у вказаному кримінальному провадженні 05 березня 2020 року департаментом патрульної поліції Управління патрульної поліції в Харківській області надано відповідь, з якої встановлено, що 26 грудня 2017 року за

ОСОБА_1 була здійснена реєстрація на автомобіль «Ford Kuga», номерний знак НОМЕР_2 . 04 вересня 2019 року була вчинена перереєстрація вказаного автомобіля на нового власника - ОСОБА_3 та видано новий номерний знак НОМЕР_3 . 10 вересня 2019 року автомобіль знову перереєстровано на нового власника - ОСОБА_4 , видано номерний знак НОМЕР_4 . 02 жовтня

2019 автомобіль знову було перереєстровано на нового власника -

ОСОБА_2 та видано номерний знак НОМЕР_5 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20 травня 2020 року накладено арешт на автомобіль «Ford Kuga», номерний знак НОМЕР_5 , належний

ОСОБА_2 , шляхом заборони на розпорядження та відчуження спірного майна.

Із відповіді територіального сервісного центру МВС № 5141 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області (вих. № 31/15/5141-13аз від 16 липня 2020 року) встановлено, що перереєстрація автомобіля 04 вересня 2019 року відбулася на підставі договору купівлі-продажу № 6329/19/022962 та договору комісії № 022962 від 22 серпня 2019 року.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що 22 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Бімер» (далі - ТОВ «Бімер») було укладено договір комісії, за яким ТОВ «Бімер» взяло на себе зобов`язання за дорученням комітента - ОСОБА_1 продати автомобіль «Ford Kuga», чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_6 .

Разом із тим, ОСОБА_1 посилалася на те, що жодних договорів із ТОВ «Бімер» вона не укладала, автомобіль на продаж цьому товариству не передавала та взагалі не обізнана про існування такого суб`єкта господарювання. Крім того,

у договорі комісії, наданому на адвокатський запит, відсутній підпис ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність волевиявлення власника майна та існування договірних правовідносин між сторонами правочину.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України своїм листом № 8733/23240-33-20/20.4.1 від 02 вересня 2020 року повідомив, що припинення обтяження спірного автомобіля в реєстрі було здійснено з використанням ідентифікатора доступу державного виконавця Сторожинецького РВ ДВС, яка у відібраних поясненнях зазначила, що жодних дій відносно майна ОСОБА_1 нею не вчинялося.

Таким чином, на думку позивача, вказані обставини свідчать про те, що перереєстрація автомобіля на ОСОБА_3 відбулася незаконно, без волевиявлення власника майна. Остання набула автомобіль без достатньої правової підстави,

а тому, не дивлячись на ланцюг відчуження автомобіля, вважала, що

ОСОБА_2 також володіє автомобілем «Ford Kuga», чорного кольору,

VIN: НОМЕР_1 , без належної правової підстави.

Відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про розгляд клопотання щодо накладення арешту на вищевказаний автомобіль (ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20 травня 2020 року у справі № 640/16328/19 накладено арешт на спірний транспортний засіб), а тому, на думку позивача, вчинив дії спрямовані на прихований продаж автомобіля, оскільки ним 11 червня 2020 року було оформлено довіреність на третю особу - ОСОБА_5 на право розпорядження транспортним засобом і, відповідно, ОСОБА_2 отримав вигоду від такої передачі автомобіля або його розборки.

Особу, на яку видано довіреність на автомобіль, не вдається можливим знайти, автомобіль не виявлено, хоча розшукові заходи тривають, а тому вилучення цього автомобіля в натурі у відповідача є малоймовірним, у зв`язку з чим застосування правового механізму, передбаченого положеннями статті 388 ЦК України (витребування майна від добросовісного набувача), не призведе до бажаних наслідків і, відповідно, в такому випадку позивач вважала, що ефективним способом захисту є подання позову на підставі положень статей 1212, 1213 ЦК України, якими передбачено зокрема те, що у разі неможливості повернути

в натурі потерпілому безпідставно набутого майна, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду справи.

Оскільки спірний автомобіль неможливо повернути в натурі, позивач з урахуванням вартості аналогічного автомобіля, яка міститься на доступних Інтернет ресурсах, просила суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 620 000,00 грн у рахунок вартості безпідставно набутого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 12 000,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль вибув із власності позивача як власника майна на підставі договору комісії, відповідно до умов якого власник (комітент) автомобіля «Ford Kuga» чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 ОСОБА_1 доручила комісіонеру ТОВ «Бімер» за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини щодо продажу вказаного транспортного засобу. Вказаний договір містить підписи сторін, що спростовує твердження позивача про непідписання цього договору, який є чинним.

При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування оригіналу договору комісії для проведення почеркознавчої експертизи, посилаючись на те, що вказаний договір не є предметом спору у цій справі.

У свою чергу відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав у суб`єкта господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами - ТОВ «АВТОСТЕЙЛ ТРЕЙД», спірний автомобіль, набув право власності на спірне майно на підставі договору, який є чинним, тобто на відповідній правовій підставі, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2021 року змінено, зменшивши розмір судових витрат, стягнутих із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , із 12 000,00 грн до 6 000,00 грн.

В іншій частині рішення Коростишівського районного суду Житомирської області

від 25 лютого 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції по суті спору та вважав відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки спірний автомобіль вибув із власності ОСОБА_1 на підставі договору комісії, укладеного між нею та ТОВ «Бімер» 22 серпня 2019 року.

При цьому апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання представника позивача про витребування у територіального сервісного центу МВС № 5141 та ТОВ «Бімер» оригіналу договору комісії від 22 серпня 2019 року

№ 022962, а також відмовив у задоволенні клопотання, поданого під час апеляційного розгляду справи, оскільки, на думку апеляційного суду, таке клопотання було вирішено судом першої інстанції відповідно до вимог ЦПК України і суд визначив достатнім доказом копію спірного договору комісії, надавши їй правову оцінку.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про розмір судових витрат, апеляційний суд вважав, що адвокатом завищено розмір правових послуг, враховуючи предмет і підстави заявленого позову, незначну складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, середню вартість правових послуг у регіоні, співмірність наданих послуг із складністю справи. При цьому позивач була позбавлена можливості заявити відповідне клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, оскільки докази понесення відповідачем таких витрат їй не були надіслані, а про понесення відповідачем витрат, пов`язаних із правничою допомогою, представник позивача дізналася лише під час проголошення резолютивної частини рішення у судовому засіданні. Посилаючись на характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, апеляційний суд вважав за необхідне зменшити розмір стягнутих із позивача на користь відповідача судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу, з 12 000,00 грн до

6 000,00 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У вересні 2021 року матеріали справи № 935/2215/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 4 статті 389 ЦПК України.

Судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права,

а саме: положення статей 84, 103 ЦПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, та необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування оригіналу договору комісії від 22 серпня 2019 року № 022962, нібито укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Бімер».

Клопотання про витребування оригіналу вказаного договору було подано до судів першої та апеляційної інстанцій із метою проведення почеркознавчої експертизи, про що неодноразово зазначалося позивачем, на підтвердження того факту, що договір комісії позивач не підписувала, що свідчить про відсутність волевиявлення на відчуження автомобіля та є визначальним для правильного вирішення цього спору.

У свою чергу суди не звернули уваги на те, що у копії договору комісії, наданій на адвокатський запит територіальним сервісним центром МВС № 5141, долученій до позовної заяви, підпис ОСОБА_1 взагалі відсутній, а в копії цього ж договору, наданій на вимогу суду, підпис міститься, проте він не збігається із підписом позивача. Для порівняння позивачем надано суду копію довіреності позивача, де підпис нотаріально посвідчений, копію договору застави транспортного засобу,

у якому стоїть справжній підпис ОСОБА_1 . Із метою проведення почеркознавчої експертизи позивачем заявлялися відповідні клопотання про витребування оригіналу спірного правочину.

Крім того, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про те, що вказаний договір є чинним та не є предметом спору у цій справі,

є помилковим та суперечить сталій практиці Верховного Суду. Так, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 372/266/15-ц та Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 755/174/18 зроблено висновок про те, що для витребування майна від особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, оспорювання договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 385/344/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц зроблено висновок про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не може бути визнаний недійсним. У випадку оспорювання самого факту укладання правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Таким чином, витребування майна не потребує визнання договору/договорів, на підставі яких це майно відчужене, недійсними. Крім того, у зв`язку з тим, що договір комісії позивач не підписувала, такий договір вважається неукладеним і не потребує визнання його недійсним.

Також судами неправильно застосовано нори матеріального права, зокрема, статті 1212, 1213 ЦК України та не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 лютого 2021 року у справі

№ 910/2861/18, відповідно до якого у разі, якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані у порядку статті 388 ЦК України від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачеві, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини третьої статті

1212 ЦК України, частина друга статті 1213 ЦК України).

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , у якому просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін,

а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Посилання позивача на те, що відповідач набув право власності на спірний автомобіль без належної правової підстави, є необґрунтованими та надуманими. Позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження незаконності та недійсності договорів купівлі-продажу та комісії від 02 жовтня 2019 року № 7627/19/004987 (на підставі якого

ОСОБА_2 набув права власності на спірний автомобіль).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 25 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Автоцентр Фрунзе» укладено договір купівлі-продажу № 581/17 автомобіля «Ford Kuga» чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 , загальною вартістю 1 055 000,00 грн (а. с. 7-10, т. 1).

26 грудня 2017 року автомобіль «Ford Kuga» чорного кольору,

VIN: НОМЕР_1 зареєстровано на ОСОБА_1

28 грудня 2017 між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0320/12/2017/037, за умовами якого банк надав позивачу кошти на придбання вказаного автомобіля у розмірі 896 750,00 грн. У забезпечення зобов`язань за кредитним договором, спірний автомобіль було передано в заставу банку відповідно до договору застави від 28 грудня 2017 року

№ 0320/12/2017/0371-Z (а. с. 11-14, т. 1).

28 грудня 2017 року у державному реєстрі обтяжень рухомого майна реєстратором Новейко-Вадіс О. Г. вчинено запис обтяження № 16648769 автомобіля «Ford Kuga» чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 , номер державної реєстрації НОМЕР_2 (а. с. 23, т. 1).

Також встановлено, що автомобіль «Ford Kuga» чорного кольору,

VIN: НОМЕР_1 , 04 вересня 2019 року перереєстровано на нового власника - ОСОБА_3 , виданий номерний знак НОМЕР_3 , 10 вересня 2019 року перереєстровано на нового власника - ОСОБА_4 , виданий номерний знак НОМЕР_4 , 02 жовтня 2019 року перереєстровано на нового власника -

ОСОБА_2 , виданий номерний знак НОМЕР_5 (а. с. 15, т. 1).

Згідно з договором комісії від 22 серпня 2019 року № 022962 власник (комітент) автомобіля «Ford Kuga» чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 ОСОБА_1 доручила комісіонеру ТОВ «Бімер» за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини щодо продажу вказаного транспортного засобу (а. с. 18-21, т. 1).

Згідно з договором комісії № 7627/19/004987 від 02 жовтня 2019 року власник (комітент) автомобіля «Ford Kuga» чорного кольору VIN: НОМЕР_1 , ОСОБА_4 доручив комісіонеру ТОВ «АВТОСТЕЙЛ ТРЕЙД» за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини щодо продажу транспортного засобу (а. с. 75, 76, т. 1).

Згідно з договором купівлі-продажу від 02 жовтня 2019 року відповідач

ОСОБА_2 придбав у суб`єкта господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами - ТОВ «АВТОСТЕЙЛ ТРЕЙД», автомобіль «Ford Kuga» чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 (а. с. 73, 74,

т. 1).

Вказаний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі заяви останнього № 246909743 від 02 жовтня 2019 року в ТСЦ РСЦ МВС в м. Києві та видано державний номерний знак НОМЕР_5 (а. с. 69, т. 1).

Відповідно до відповіді департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02 вересня 2020 року № 8733/23240-33-20/20.4.1 встановлено, що припинення обтяження спірного автомобіля в реєстрі було здійснено з використанням ідентифікатора доступу державного виконавця Сторожинецького РВ ДВС, яка у відібраних поясненнях зазначила, що жодних дій відносно майна ОСОБА_1 нею не вчинялося, а також встановлено, що під час вилучення жорсткого диску з робочого комп`ютера державного виконавця здійснено хакерську атаку (а. с. 29-31, т. 1).

Згідно з інформацією офіційної бази МВС України автомобіль «Ford Kuga» чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_5 , перебуває

у розшуку. Триває досудове розслідування по кримінальному провадженню

№ 12019220490003517 (а. с. 87, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь вартість безпідставно набутого ним майна - автомобіля «Ford Kuga», чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 , 2017 року випуску, в розмірі 620 000,00 грн у порядку положень статей 1212, 1213 ЦК України, оскільки спірний автомобіль неможливо повернути в натурі (автомобіль перебуває у розшуку)

із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого щодо суті спору погодився і апеляційний суд, виходив із того, що спірний автомобіль вибув із власності позивача як власника майна на підставі договору комісії, відповідно до умов якого власник (комітент) автомобіля «Ford Kuga» чорного кольору, VIN: НОМЕР_1 ОСОБА_1 доручила комісіонеру

ТОВ «Бімер» за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини щодо продажу вказаного транспортного засобу. Вказаний договір містить підписи сторін, що спростовує твердження позивача про непідписання цього договору, який є чинним.

При цьому як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, відмовили у задоволенні клопотання позивача про витребування оригіналу договору комісії для проведення почеркознавчої експертизи, посилаючись на те, що вказаний договір не

є предметом спору у цій справі.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог щодо незаконності та протиправності вибуття автомобіля із власності, ОСОБА_1 посилалася на те, що жодних договорів із

ТОВ «Бімер» вона не укладала, автомобіль на продаж цьому товариству

не передавала та взагалі не обізнана про існування такого суб`єкта господарювання. Крім того, у договорі комісії, наданому на адвокатський запит, відсутній підпис ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність волевиявлення власника майна та існування договірних правовідносин між сторонами правочину. У свою чергу в копії цього ж договору, наданій на вимогу суду, підпис міститься, проте він не збігається із підписом позивача. Для порівняння позивачем надано суду копію довіреності позивача, де підпис нотаріально посвідчений, копію договору застави транспортного засобу, у якому стоїть справжній підпис ОСОБА_1 . Із метою проведення почеркознавчої експертизи позивачем заявлялися відповідні клопотання про витребування оригіналу спірного правочину.

Таким чином, під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважала порушеним, ОСОБА_1 оспорювала сам факт укладання договору комісії

від 22 серпня 2019 року № 022962 між нею та ТОВ «Бімер», відповідно до якого власник (комітент) автомобіля «Ford Kuga» чорного кольору

VIN: НОМЕР_1 ОСОБА_1 доручила комісіонеру ТОВ «Бімер» за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини щодо продажу вказаного транспортного засобу.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до вимог статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства України та джерелом права.

Під умотивованістю судового рішення розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені.

Колегія суддів наголошує, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

У порушення вищезазначених положень закону суди першої та апеляційної інстанцій не навели мотивів відхилення доводів позивача про необхідність витребування оригіналу договору комісії, на підставі якого спірний автомобіль вибув із власності ОСОБА_1 , для проведення почеркознавчої експертизи, обмежившись виключно посиланням на те, що вказаний договір є чинним та не є предметом спору у цій справі.

Разом із тим, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і

не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті,

а правовідносини за ним не виникли.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено правовий висновок про те, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду

від 15 вересня 2021 року у справі № 125/1857/18, від 03 березня 2021 року у справі № 570/3006/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 640/14575/17.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

З урахуванням зазначених норм права, релевантної судової практики, у випадку встановлення факту непідписання договору комісії ОСОБА_1 , тобто відсутності волевиявлення до вчинення правочину, відсутня можливість визнання недійсним вказаного договору у зв`язку з неефективністю способу такого захисту, як помилково вважали суди, а в цьому випадку такий факт може бути спростований шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору

у мотивувальній частині судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене уваги не звернули, не перевірили доводи ОСОБА_1 щодо неукладеності договору комісії від 22 серпня 2019 року № 022962, не визначили дійсний зміст правовідносин сторін, не надали достатньої та належної мотивації, відмовляючи в задоволенні клопотання про витребування оригіналу договору комісії з метою проведення почеркознавчої експертизи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у результаті чого дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку, та з огляду на допущені судами порушення норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи допущені судами порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції за статтею 411 ЦПК України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції

(стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення,

крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 25 лютого 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук