Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 березня 2011 р. справа № 2а/0570/2750/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Скріпніка А.І.
при секретарі Чумаріній Д.В.
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Скріпніка А.І., при секретарі: Чумаріній Д.В., за участю позивача: ОСОБА_1 - особисто; представника відповідача: Ціоненко О.В. – згідно довіреності; розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенанта Куп’янського М.Г. про визнання дії незаконними,
ВСТАНОВИВ:
18 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенанта Куп’янського М.Г. про визнання дії незаконними.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що в січні 2011 року він дізнався про те, що існує наказ Міністерства внутрішніх справ України № 90 від 26.03.2010 року «Про стан дисципліни й законності в діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ та заходи щодо його покрашення». У 2008 році на посаду начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області був призначений Куп’янський Н.Г. Позивач записався на прийом до останнього та розповів йому про те, що в підрозділах, які підпорядковуються відповідачу, відбуваються грубі порушення наказів Міністерства внутрішніх справ та норм Кримінально-процесуального кодексу України зі сторони підлеглих йому співробітників міліції. У зв’язку з тим, що у п.1.2 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 90 від 26.03.2010 року визначена персональна відповідальність керівників усіх рівнів за стан дисципліни і законності в підпорядкованих підрозділах, він просить визнати незаконними дії начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Куп’янського Н.Г.
09 березня 2011 року за вх. № 8053 до канцелярії Донецького окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи у якості доказів 17 документів, а саме:
Відповіді начальника Служби внутрішньої безпеки Штуцького О.Г. від 04.04.2008 року № 24/Ш-1/2;
відповіді Служби внутрішньої безпеки Штуцького О.Г. від 03.07.2008 року № 24/Ш-9;
Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11.12.2009 року.
Відповіді Прокурора Донецької області Мурзи В.В. від 18.04.2008 року № 04/2/1-1057-07 (ІІ);
Відповіді начальника СДСБЕЗ ДМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Цикури С.Г. від 31.01.2008 року № 11/2-Ш-1, постанови про порушення кримінальної справи від 30.10.2007 року;
Відповіді в.о. начальника УДСБЕЗ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Нанкіна Б.С. від 16.07.2008 року № 2-2-Ш-21;
Відповіді заступника начальника відділу Головного слідчого управління МВС України Молчан В.Б. від 14.03.2008 року;
Відповіді начальника Головного управління МВС України в Донецькій області Куп’янського М.Г. від 03.05.2008 року № 11/7-Ш-7;
Відповіді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Фаринника В.І. від 09.06.2008 року № 4/Ш-30;
відповіді першого заступника начальника слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Корони С.О. від 11.02.2008 року № 4/Ш-2;
Відповіді в.о. начальника слідчого управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Корони С.О. від 29.04.2008 року № 4/Ш-10/3;
Відповіді начальника служби внутрішньої безпеки відділу в Донецькій області Штуцького О.Г. від 18.02.2008 року № 24/Ш-1;
Відповіді першого заступника начальника слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Корони С.О. від 11.02.2008 року № 4/Ш-2;
Відповіді служби внутрішньої безпеки відділу в Донецькій області Штуцького О.Г. від 18.02.2008 року № 24/Ш-1;
відповіді заступника начальника Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Фаринника В.І. від 09.06.2008 року № 4/Ш-30, постанова про порушення дисциплінарного провадження від 05.10.2009 року, постанова Калінінського районного суду м. Донецька від 29.01.2008 року № 1п-1/2008;
Відповіді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Білоконя Е.М. від 26.02.2008 року № 4/Ш-6;
Відповіді начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Куп’янського М.Г. від 03.05.2008 року № 11/7-Ш-7;
Відповіді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в донецькій області Тіхтіло І.А. від 18.06.2009 року № 23/Ш-42;
Відповіді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в донецькій області Жидкова Д.В. від 08.04.2010 року № 10/Ш-142;
Відповіді начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Куп’янського М.Г. від 01.10.2009 року № 4/Ш-28, постанова про порушення дисциплінарного провадження від 05.10.2009 року;
Відповіді начальника ДМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Дубовика В.Б. від 18.06.2008 року № 11/7-Ш-243;
Також позивач під час судового засідання в якості доказу надав наступні документи:
відповіді заступника начальника відділу Головного слідчого управління МВС України Молчан В.Б. від 14.03.2008 року №13/Ш-7230;
наказу в.о. начальника Калінінського РВ ДМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області Дубовика В.Б. Халюто С.М. № 52 від 26.01.2008 року «Про покарання співробітників СДСБЕЗ Калінінського РВ ДМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області».
Крім того, позивачем в якості доказу було витребувано у представника відповідача функціональні обов’язки відповідача, на що представником відповідача було надано Витяг з Положення про Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 94 від 02.02.2004 року.
У судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти залучення до матеріалів справи вищевказаних документів в якості доказів.
Під час розгляду справи судом встановлено наступне.
У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Посилався на те, що 04.02.2008 року та 16.05.2007 року звертався до правоохоронних органів із заявами про скоєння злочину посадовими особами ПП „Автоінвестстрой Донецьк”, його права як потерпілого були порушені, оскільки посадовими особами правоохоронних органів була допущена тяганина, слідчими не приймались рішення із додержанням строків, встановлених ст. 97 КПК України, постанови про відмову в порушенні кримінальної справи неодноразово скасовувались. Посадові особи – працівники міліції в зв’язку із неналежним виконанням своїх обов’язків притягувались до дисциплінарної відповідальності. Просив задовольнити позовні вимоги, визнати дії неправомірними, на відшкодування моральної шкоди просив стягнути 500000 гривень.
Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11 грудня 2009 року позов ОСОБА_1 до Донецького міського Управління Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання дій працівників міліції незаконними, стягнення моральної шкоди було задоволено частково. Визнано дії працівників міліції незаконними, Стягнуто з Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000 грн. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідачі оскаржили дане судове рішення в апеляційному порядку.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 03 березня 2011 року апеляційні скарги Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, Донецького міського Управління Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру моральної шкоди, визначивши її в 1000 гривень (одну тисячу), в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, з чим не погоджувався представник відповідача.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно до приписів ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
З аналізу зазначеної норми Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права у сфері публічних правовідносин, що складаються у зв’язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист, є вибір засобу захисту порушеного права.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов’язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб’єктів у сфері публічно – правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги щодо визнання незаконними дій начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенанта міліції Куп’янського М.Г., ОСОБА_1 посилається на норми наказу Міністерства внутрішніх справ України № 90 від 26.03.2010 року «Про стан дисципліни й законності в діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ та заходи щодо його покрашення», де, зокрема, у п.1.2 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 90 від 26.03.2010 року визначена персональна відповідальність керівників усіх рівнів за стан дисципліни і законності в підпорядкованих підрозділах а також на той факт, що Рішеннями Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11 грудня 2009 року та Апеляційного суду Донецької області від 03 березня 2011 року були визнані незаконними дії співробітників Донецького міського Управління Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області – підлеглих відповідача.
Проте, суд вважає доречним звернути увагу позивача на наступний абзац п.1.2 даного наказу, де визначено, що за результатами службових розслідувань за фактами скоєння злочинів корупційних дій, незаконного застосування табельної вогнепальної зброї або її втрати, дорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслідками щодо винних працівників вирішувати питання про звільнення з органів внутрішніх справ, їх безпосередніх керівників – з посад, а до їх прямих начальників уживати найсуворіших заходів дисциплінарного впливу, тоді як жодного вищевикладеного факту стосовно співробітників Донецького міського Управління Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у судових рішеннях, на які посилається позивач, встановлено не було.
Суд зазначає, що згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача – суб’єкта владних повноважень.
Проте, суд звертає увагу на приписи ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де, зокрема, зазначено: якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Слід зазначити, що дана норма Кодексу адміністративного судочинства України спрямована на дисциплінування осіб, які беруть участь у справі. Суд не може ухвалювати свої рішення на основі припущень. Тому якщо особа стверджує про певну обставину, вона має довести це доказами. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином, позивачем не було надано належних доказів щодо доведення обставин, на яких ґрунтуються вказані позовні вимоги.
Крім того, суд зазначає, що у приписах Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема у статті 2, йдеться про захист не будь-якого-інтересу, а тільки правового, або інакше – легітимного.
Конституційний Суд України визначив зазначений законний інтерес як «прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам».
Суд звертає увагу на те, що порушення прав, свобод та інтересів, які захищають адміністративні суди відбувається у публічно-правових відносинах та виходить від суб’єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з матеріалів позовної заяви та матеріалів справи не вбачається, які саме дії вчинив начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенант міліції Куп’янський М.Г. і який саме правовий інтерес позивача діями відповідача був порушений.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 17-20, 51, 69-72, 86, 99, 158-164, 160, 167, 186, 254 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області генерал-лейтенанта міліції Куп’янського М.Г. про визнання дії незаконними – відмовити.
Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 22 березня 2011 року у присутності представників сторін.
Повний текст постанови буде виготовлено протягом 25 березня 2011 року.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скріпнік А.І.