Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 березня 2011 р. справа № 2а-29057/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Скріпніка А.І.
при секретарі Чумаріній Д.В.
Донецький окружний адміністративний суд у складі: судді: Скріпніка А.І., секретаря судового засідання: Чумаріної Д.В., за участю представників: позивача: Поважної І.О. – по довіреності; відповідача: Романіки О.О., Рябцева А.К. – по довіреності; розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «ОМФАЛ» до Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення – рішення від 15 грудня 2010 року та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 15 грудня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
24.12.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «ОМФАЛ» (надалі - ТОВ КОЗ «Омфал») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення – рішення від 15 грудня 2010 року та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 15 грудня 2010 року.
Судом встановлено, що на підставі направлень від 30.09.2010 року № 470 від 28.10.2010 року № 530, виданих Шахтарською об’єднаною державною податковою інспекцією, відповідно до плану – графіку проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання, була проведена планова виїзна перевірка ТОВ „КОЗ Омфал”) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року.
За результатами проведеної перевірки було складено акт від 02.12.2010 року № 1638/23-2/30721174 (надалі - акт перевірки №1638).
На підставі акту перевірки № 1638 Шахтарської ОДПІ винесені:
- податкове повідомлення – рішення № 0000582341/0-782 від 15.12.2010 року, яким визначено до сплати суму податкового зобов’язання з ПДВ у загальному розмірі 662634 грн., у т.ч. за основним платежем – 441756 грн., за штрафними санкціями – 220878 грн.
- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001172343/781 від 15.12.2010 року, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у загальному розмірі 23797 грн. 50 коп.
Підставою для прийняття податкового повідомлення – рішення № 782 від 15.12.2010 року стали висновки акту перевірки № 1638 про порушення ТОВ „КОЗ Омфал”:
1. п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (із змінами і доповненнями) внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 414 000,00 грн. За квітень 2010 року та п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (із змінами і доповненнями) внаслідок чого завищено валові витрати на суму 2 070 000,00 грн. За півріччя 2010 року, у т.ч. за 2 квартал 2010 року на вартість консультаційних послуг, отриманих за нікчемним право чином, укладених з ТОВ „АБ 1” (стор.41 акту перевірки);
2. п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 п.4.1 ст.4, абз.5 п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (із змінами доповненнями) внаслідок чого занижено податкові зобов’язання з ПДВ на суму 25485,00 грн. За листопад 2099 року в зв’язку з віднесенням до бази оподаткування податком на додану вартість вартості основних фондів, переданих у власність ТОВ „ЗВС Інжиніринг” за ціною, нижчою ціни їх придбання (стор.34 акту перевірки);
3. п.п.7.4.1 п.7.4 п.п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (із змінами і доповненнями) внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 2271,00 грн. За лютий 2010 року в зв’язку з не підтвердженням податковими накладними (стор. 40 акту перевірки).
Підставою для прийняття рішення про застосування штрафних санкцій № 781 від 15.12.2010 року стали висновки акту перевірки № 1638 про порушення ТОВ „КОЗ Омфал” п.3.5 п.2.8, п.2.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ № 637 від 15.12.2004 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року під № 40/10320, що призвело до перевищення ліміту залишку готівки у касі у розмірі 11898,75 грн. (стор. 80 акту перевірки за стор.11 відповіді № 8504/10/23-213 від 13.12.2010 року на заперечення до акту перевірки).
ТОВ КОЗ „Омфал” вважає податкове повідомлення– рішення № 782 від15.12.2010 року та рішення про застосування штрафних санкцій № 781 від 15.12.2010 року незаконними та необґрунтованими, а тому просить суд визнати їх недійсними та скасувати.
У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з чим не погоджувалися представники відповідача.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 5 п.5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу це - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
09 липня 2009 року між позивачем (надалі- замовник) та ТОВ "АБ-1" (надалі – виконавець) було укладено договір про надання послуг за № Ш-09/07-1
Згідно пунктів 1.1, 1.2 даного договору виконавець зобов’язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги, у тому числі консультаційні послуги з питань розвитку ринку каменя та його інфраструктури.
Маркетингове дослідження включає в себе:
- аналіз ринку каменя Російської Федерації;
- дослідження та аналіз ринку залізничних перевезень вантажів;
- огляд ринку основних добувачів каменю;
- аналіз та огляд світового ринку каменю;
- аналіз ринку основного обладнання для обробки та добування каменю.
Слід зазначити, що правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою, пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг за метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.п.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
А відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 7.2.6 цього пункту). Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках.
Крім того, п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Отже, наведені норми Закону України „Про податок на додану вартість” не пов’язують право платника податків на нарахування податкового кредиту з необхідністю негайного використання такого товару (отриманих послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності протягом такого звітного періоду. Крім цього, придбання товарів (отриманих послуг), за якими податок на додану вартість включається до складу податкового кредиту, має на меті подальше, а не негайне використання таких товарів (отриманих послуг) у господарській діяльності. Єдиною умовою для нарахування податкового кредиту є наявність податкової накладної, яка засвідчує факт придбання товарів (отримання послуг).
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.
Щодо застосованих податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір – це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було, оскільки правовідносини склалися між двома підприємствами та майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, а порушення податкового обліку не є ознакою нікчемності угоди.
Суд зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді стягнення отриманого за правочином в дохід держави.
Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом – ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 1 статті 208 ГК передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) чи за факт неправильного відображення результатів господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно приписів ст. 216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Стосовно встановлення податковим органом заниження позивачем податкових зобов’язань за листопад 2009 року у сумі 25,485 грн., суд вважає доречним зазначити наступне.
В акті перевірки податковий орган посилається на порушення п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема: „якщо основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження)”.
Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІV від 16 липня 1999 року зі змінами та доповненнями, господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами 1, 2 статті 9 вказаного закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Обмеження та чіткого тлумачення вимог щодо зазначення змісту та обсягу господарської операції зазначені норми не містять.
Проте, відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 „Необоротні активи, утримання для продажу, та припинена діяльність”, затвердженим Наказом Мінфіну України від 07.11.2009 року №617 (зареєстровано в Мінюсті України 17.11.2003 року за №1054/8375, зі змінами та доповненнями, далі – ПБО 27) при вибутті основних засобів, безпосередньо пов’язаних з їх продажем, вони обов’язкове повинні бути переведені зі складу необоротних активів до складу оборотних активів (товарів). За даними бухгалтерського обліку підприємства основні засоби було переведено до складу оборотних активів та відображено в бухгалтерському обліку в листопаді 2009 року проводками по Дт 286 „Необоротні активи та групи вибуття, утримуванні для продажу” – Кт 10., а операція з реалізації будівель та обладнання підтверджується проводками у листопаді 2009 року – Дт 361 „Розрахунки з вітчизняними покупцями”- Кт 712 „Дохід від реалізації інших оборотних актів”.
Таким чином, твердження представників податкового органу про то, що при реалізації основних засобів відбулося їх переведення в невиробничі є помилковим, а використання норм п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" є необґрунтованим.
Щодо порушення позивачем п.3.5, п.2.8, п.2.9, п.5.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637, що, на думку податкового органу, призвело до перевищення ліміту залишку готівки у касі у розмірі 21,228 грн. 75 коп., суд зазначає наступне.
За твердженням податкового органу, відповідно до п. 3.6 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за N 40/10320, із змінами та доповненнями, якщо видача готівки проводиться за довіреністю, оформленою у встановленому порядку згідно із законодавством України, то в тексті ордера після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер зазначає прізвище, ім'я та по батькові особи, якій довірено одержати готівку. У разі видачі готівки за видатковою відомістю перед підписом про одержання грошей касир робить у ній напис "За довіреністю". У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа. Довіреність залишається в касира і додається до видаткового касового ордера або видаткової відомості.
Проте суд зазначає, що відповідно до п. 5.10 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.
Отже готівкові кошти, що перевищували встановлений ліміт каси в день їх надходження до каси підприємства, не будуть вважатися понадлімітними, якщо вони були здані до установи банку наступного робочого дня банку навіть у сумі меншій, ніж та, що перевищувала ліміт каси у попередній день, за умови використання підприємством решти коштів (що перевищувала ліміт) на потреби, пов'язані з діяльністю підприємства.
Суд зазначає, що згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Однак в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача – суб’єкта владних повноважень.
Таким чином, системний аналіз вищенаведених нормативно-правових актів свідчить про обґрунтованість доводів позовної заяви.
Суд зазначає, що рішення суб’єктом владних повноважень повинні прийматися з дотриманням принципів, передбачених ч. 3 ст. 2 КАС України.
Суд звертає увагу на той факт, що у даній нормі закону закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Таким чином, оскаржувані рішення прийняті відповідачем всупереч Закону та за межами повноважень, наданих йому чинним законодавством України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «ОМФАЛ» до Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення – рішення від 15 грудня 2010 року та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 15 грудня 2010 року - задовольнити.
Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення від 15 грудня 2010 року № 0000582341/0-782, прийняте Шахтарською об’єднаною державною податковою інспекцією про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 662, 634 грн., у т.ч. за основним платежем – 441,756 грн., за штрафними санкціями – 220,878 грн.
Визнати недійсним рішення від 15 грудня 2010 року № 0001172343/781, прийняте Шахтарською об’єднаною державною податковою інспекцією про застосування штрафних фінансових санкцій у загальному розмірі 23,797 грн.50 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «ОМФАЛ» судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 18 березня 2011 року в присутності представників сторін.
Повний текст постанови виготовлений 23 березня 2011 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скріпнік А.І.