ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.03.11 Справа№ 5015/394/11
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Боржієвській Л.А., розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Селком ЛТД», м. Одеса
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна аптечна база «Данфарм», м. Львів
про: стягнення грошових коштів в розмірі 10526 грн. 69 коп.
В судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: не з‘явився;
відповідача: не з‘явився.
Ухвалою господарського суду від 31.01.2011 року прийнято до розгляду позовну заяву від 28.01.2011 року про стягнення грошових коштів в розмірі 10526 грн. 69 коп., порушено провадження та призначено справу до розгляду на 10.02.2011 року.
Представники сторін в судові засідання не з‘являлися, з огляду на що суд відкладав розгляд справи ухвалами від 10.02.2011 року та від 24.02.2011 року.
Позивач у клопотанні б/н (вх. 3175/11 від 10.02. 2011 року) просив суд розглянути справу в його відсутності, вимоги ухвал господарського суду щодо перерахування розміру пені у відповідності до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, перерахування неустойки у відповідності з п. 4.3 договору поставки № 3-07 від 01.06.2009 року та пояснення щодо нарахування витрат на послуги адвоката не подав.
Відповідач в судові засідання не з‘являвся, хоча був повідомлений про час і місце розгляду справи, відзиву на позов не подав. Вимоги ухвали господарського суду не виконав, доказів оплати не представив.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
17.03.2011 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 21.03.2011 року.
Суть спору: Спір між сторонами виник у зв’язку із невиконанням відповідачем грошових зобов’язань. Товариство з обмеженою відповідальністю «Селком ЛТД»(надалі по тексту рішення - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна аптечна база «Данфарм»(надалі по тексту рішення - відповідач) про стягнення основного боргу в розмірі 4162 грн. 20 коп., пені в розмірі 889 грн. 05 коп., штрафу в розмірі 2168 грн. 76 коп., трьох відсотків річних в розмірі 125 грн. 70 коп., інфляційних втрат в розмірі 680 грн. 98 коп. та витрат на послуги адвоката в розмірі 2500 грн. 00 коп.
Позивач, в позовній заяві вказує, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки № 3-07 від 01.06.2009 року на підставі якого він здійснював відповідачу постачання товару, за який була проведена лише часткова оплата по окремих накладних, внаслідок чого на момент подання позову заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 4162 грн. 20 коп., а загальна сума, що підлягає до стягнення, включаючи пеню, штраф, три відсотки річних за користування коштами, втрати від інфляції та витрати на послуги адвоката становить 10526 грн.69 коп.
В процесі розгляду справи суд встановив наступне: Між позивачем (постачальником згідно договору) та відповідачем (покупцем згідно договору) було укладено договір поставки № 3-07 від 01.06.2009 року, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов‘язався протягом строку дії договору передавати покупцю у власність, а покупець –приймати та оплачувати продукцію (косметичну продукцію та інші товари медичного призначення).
Найменування, одиниця обліку, кількість та асортимент продукції вказуються в накладній (розрахунку-фактурі), що складається відповідно до замовлення покупця (п.1.2 договору). Пункт 1.3 договору визначає, що ціна продукції встановлюється постачальником на момент відвантаження, відображається в накладній (рахунку-фактурі) та вважається погодженою між постачальником та покупцем за наявності печаток і підписів уповноважених осіб.
Згідно п. 2. 1 договору постачальник поставляє товар на умовах DDР (доставка на склад покупця) відповідно до Інкотермс 2000. Адреса доставки: м. Львів, вул. Рудненська, 12.
На виконання умов договору позивач здійснював відповідачу поставку товару, що підтверджується видатковими накладними:
- № 59 від 06.07.2009 року на суму 5760,00 грн.;
- № 93 від 03.08.2009 року на суму 921,60 грн.;
- № 43 від 09.03.2010 року на суму 3220,80 грн.;
- № 69 від 07.04.2010 року на суму 2656,20 грн.;
- № 81 від 20.04.2010 року на суму 1110,00 грн.;
- № 99 від 17.05.2010 року на суму 1650,00 грн.;
- № 121 від 07.06.2010 року на суму 921,60 грн.;
Загальна вартість поставлено позивачем товару складала 16240 грн. 20 коп.
За отриману продукцію відповідач частково розрахувався, зокрема, 18.03.2010 року здійснено оплату на суму 6681 грн. 60 коп. та 14.05.2010 року –3220 грн. 80 коп. Крім цього, згідно із накладною –зворотом № 736259 від 15.07.2010 року відповідачем було частково повернено раніше поставлену продукцію на суму 2175 грн. 60 коп.
Таким чином. На момент подання позову заборгованість відповідача за поставлену продукцію складає 4162 грн. 20 коп. Борг відповідача перед позивачем в такому розмірі частково оплачувався.
Також умови вказаних договорів передбачають право позивача на стягнення пені з відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в розмірі облікової ставки НБУ від вартості простроченої суми за кожен день прострочення, та штрафу за порушення строків оплати більш ніж на 90 календарних днів.
Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Враховуючи наведене, а також встановлений вище судом факт порушення відповідачем виконання грошового зобов’язання перед позивачем у розмірі 4162 грн. 20 коп., та факт несплати боргу у вказаному розмірі станом на момент розгляду справи, суд вважає за необхідне захистити порушене цивільне право та задоволити позовну вимогу про стягнення 4162 грн. 20 коп.
Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 3.2 договору покупець зобов‘язаний оплатити продукцію протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дати відвантаження, вказаного в накладній (рахунку-фактурі), шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, або шляхом внесення в касу підприємства.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання, згідно т. 611 Цивільного кодексу України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ з простроченої суми за кожен день прострочення оплати. Пеня в розмірі 889 грн. 05 коп. розрахована позивачем неправильно за період з 05.09.2010 року по 20.11.2010 року без врахування спеціальної позовної давності, встановленої статтею 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки, а також без врахування обмеження шестимісячним строком нарахування пені відповідно до статті 232 Господарського кодексу України. Судом здійснено перерахунок пені за час прострочення з 28.01.2010 року по 20.11.2010 року з дотриманням вимог законодавства враховуючи зміну облікових ставок НБУ, зміну розміру боргу. Внаслідок перерахунку пені суд встановив, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача враховуючи вимоги ст. 258 Цивільного кодексу України та ст. 232 Господарського кодексу України, в межах позовних вимог позивача, становить 445 грн. 88 коп.
Відповідно до п. 4.3 договору у випадку порушення покупцем строків оплати більш ніж на 90 (дев‘яносто) календарних днів, покупець також сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від несвоєчасно оплаченої продукції. Згідно ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України). Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (стаття 546 Цивільного кодексу України).
Право учасників процесу встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Також Верховний суд України у постанові від 22.11.2010 року у справі № 14/80-09-2056 вказав, що суб’єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов’язань встановленням окремого виду відповідальності –договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань. Тому суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення штрафу у розмірі 2168 грн. 76 коп. не суперечить чинному законодавству та підлягає до задоволення.
Враховуючи наведене, а також встановлений вище судом факт порушення відповідачем виконання грошового зобов’язання перед позивачем у розмірі 4162 грн. 20 коп., та факт несплати боргу у вказаному розмірі станом на момент розгляду справи, суд вважає за необхідне захистити порушене цивільне право та задоволити позовну вимогу про стягнення із відповідача пені за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 445 грн. 88 коп., та штрафу в розмірі 2168 грн. 76 коп.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Поданий позивачем розрахунок втрат від інфляції та трьох процентів річних математично розрахований правильно. Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про підставність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 125 грн. 70 коп. трьох процентів річних та 680 грн. 98 коп. втрат від інфляції.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 2500 грн. витрат позивача на юридичну допомогу в якості відшкодування судових витрат, то суд вважає дану вимогу необґрунтованою та безпідставною через наступне. Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат віднесено витрати по оплаті послуг адвоката. Аналіз вказаної норми приводить до висновку, що особа, яка надає послуги адвоката учаснику судового процесу має бути наділена правовим статусом адвоката. Однак, позивачем не подано жодного доказу, що послуги правового характеру надавались адвокатом. Окрім цього, договір про надання юридичних послуг укладено між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Правознавець», акт приймання-передачі виконаних робіт від 12.11.2010 року складений між позивачем та вказаним товариством на загальну суму 1640 грн., а не 2500 грн. Одночасно сам позивач вказує, що ним було проведено оплату в розмірі 2500 грн. на рахунок суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1, а не товариства з обмеженою відповідальністю «Правознавець», доказів такої оплати суду не подано. Тому, позивачем не доведено жодне понесення витрат по оплаті послуг правового характеру, зокрема і послуг адвоката. Внаслідок наведеного, позовна вимога про відшкодування позивачеві 2500 грн. в складі судових витрат безпідставна, матеріалами справи не підтверджується та задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати відшкодувати пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 258, 267, 525, 526, 549, 548, 625, 626, 628 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
в и р і ш и в :
Позов задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна аптечна база «Данфарм», (код ЄДРПОУ 32053158, 79052, м. Львів, вул. Рудненська, 12 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селком ЛТД», (код ЄДРПОУ 36232879, 65009, м. Одеса, Малиновський район, Фонтанська дорога, буд. 12Г, кв. 49) борг в розмірі 4162 грн. 20 коп., пеню в розмірі 445 грн. 88 коп., штраф в розмірі 2168 грн. 76 коп., три проценти річних в розмірі 125 грн. 70 коп., втрати від інфляції в розмірі 680 грн. 98 коп., 75 грн. 83 коп. сплаченого державного мита, 170 грн. 01 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме: про стягнення пені в розмірі 443 грн. 17 коп., та про відшкодування в складі судових витрат 2500 грн. - відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Матвіїв Р.І.