Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 березня 2011 р. справа № 2а/0570/2961/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 14 год. 30 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Платоновій О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1
до управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька
про визнання недійсним рішення від 09.02.2011р. № 196/02-51/НОМЕР_1
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1 - особисто,
представник відповідача: Скакун С.О., за дов. № 15877/08 від 04 січня 2011 року
Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до управління Пенсійного фонду України Ворошиловському районі міста Донецька про визнання недійсним рішення від 09.02.2011р. № 196/02-51/НОМЕР_1.
Позивач вважає, що до управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька безпідставно застосувало до нього штрафні санкції за неподання звітності за 2008 та 2009 роки на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на дату прийняття оскаржуваного рішення дана норма права втратила чинність.
Відповідач у надав письмові заперечення, в яких вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд,
ВСТАНОВИВ:
Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_1 знаходиться на спрощеній системі оподаткування і є платником єдиного податку, що не заперечується відповідачем.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька безпідставно застосувало до нього штрафні санкції за неподання звітності за 2008 та 2009 роки на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058- ІV , оскільки з 01 січня 2011 року дана норма права втратила чинність у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI. Згідно частини 5 пункту 7 Розділу VІІІ Заключні та Перехідні Положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків по діючим видам загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених в період до 1 січня 2011 року, у тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування у відповідності до законодавства, яке діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівності щодо виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків та відповідальності суб’єктів системи пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання чи неналежне виконання покладених на них обов’язків.отже, відповідач вважає, що позивач повинен нести відповідальність за порушення норм пенсійного законодавства.
У відповідності до п. 12 «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Бюджет Пенсійного фонду України в зазначений період затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно зі ст. 1 «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.
Згідно ст. 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
У відповідності до п. 5 ст. 4 вказаного Положення, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо, зокрема, забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення; забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам.
09 лютого 2011 року управлінням Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька винесено рішення № 196/02-51/НОМЕР_1 відносно позивача про застосування фінансових санкцій за неподання звітності до органів Пенсійного фонду України на загальну суму 340,00 гривень (а.с. 6). в той же день рішення було вручено особисто позивачу.
Вказане рішення прийнято на підставі акту перевірки позивача від 09 лютого 2011 року № 61/06-31 (а.с. 5). В акті перевірки відповідачем встановлено, що відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Порядку № 7-6 від 10.06.2004 року страхувальник один раз на рік до 1 квітня поточного року подає до територіального органу Пенсійного фонду комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік. Актом перевірки встановлено, що суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_1 надав комплект документів первинної звітності за 2008 рік - 20 січня 2011 року за вхідним номером № 07-54/35, за 2009 рік - 20 січня 2011 року за вхідним номером № 07-54/36. Встановлене є порушенням пункту 4 частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем рішення від 09 лютого 2011 року № 196/02-51/НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій прийнято за неподання звітності, однак, в акті перевірки позивача від 09 лютого 2011 року № 61/06-31 встановлене несвоєчасне подання звітності позивачем.
Згідно до п.5 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дана норма права, як і стаття 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує вчинене порушення, встановлене відповідачем у акті перевірки суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 втратила чинність згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з 01 січня 2011 року, тобто, не діяла на дату прийняття спірного рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Зокрема, позивач має статус суб'єкту господарювання – підприємця, а також є громадянином України.
Згідно з п.п. 1,2 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням встановлених обставин у справі суд прийшов до висновку про неправомірність прийняття відповідачем спірного рішення від 09 лютого 2011 року № 196/02-51/НОМЕР_1, у зв’язку з чим у позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Керуючись Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька про визнання недійсним рішення від 09.02.2011р. № 196/02-51/НОМЕР_1 – задовольнити.
Визнати недійсним рішення управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі міста Донецька від 09.02.2011р. № 196/02-51/НОМЕР_1.
Стягнути з Державного бюджету України на користь суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) судові витрати з судового збору (державного мита) у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 21 березня 2011 року.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Голубова Л.Б.