Справа № 2-474/11

 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

10  березня 2011 року                                                                                                                            м. Сімферополь

Київський  районний  суд   м. Сімферополя  у   складі:  Головуючого,  судді   Харченко  І.О.,  при  секретарі   Габенко  М.В.,   розглянувши   у   відкритому   судовому    засіданні   цивільну   справу  за   позовом   ОСОБА_1  до  Публічного  акціонерного   товариства   «УкрСиббанк»   про   визнання  недійсними   договору   про  надання   споживчого   кредиту,  тощо    –

                                                                 в с т а н о в и в:

   01.11.2010  року  ОСОБА_1  звернувся  до  суду  з позовом  до  Публічного  акціонерного   товариства   «УкрСиббанк»    про   визнання  недійсними   договору  про  надання  споживчого   кредиту,  тощо.   Свої  вимоги   мотивував  тим,   що  08.08.2008  року  між  ним  та  відповідачем  був  укладений договір  про  надання  споживчого  кредиту,  згідно  якого  він  отримав  від  відповідача  грошові  кошти  в  сумі  200000  доларів  США  строком  до  07.08.2015 року. Вважає,  що   зміст  правочину  суперечить  численним   нормам  законодавства  та  містить  положення,  які  значно  погіршили  його стан.  Крім  того,   вважає,  що   для   отримання  кредиту  в  іноземній  валюті  та  введення  по  ньому   платежів в іноземній  валюті   вимагає  наявність   індивідуальної  та  генеральної  ліцензії.  Просить   визнати  договір  про  надання  споживчого кредиту  № 11381299000  від  08.08.2008 року  та  договір   поруки   недійсними  (а.с. 2-12).

Представник позивача  у  судовому  засіданні  позовні   вимоги   підтримав  та  наполягав   на   їх   задоволенні.

Представник  відповідача  у   судовому   засіданні  позовні  вимоги  не  визнала  та  просила   відмовити  у   їх  задоволенні.

Вислухавши  представників  сторін,   вивчивши  матеріалі  справи  та   докази,  надані  сторонами  відповідно   до   приписів   ст.ст. 10, 60  ЦПК  України,  суд   дійшов  до  наступного.  

Судовим  розглядом  встановлено,  що  08.08.2008 року  між  позивачем   та  відповідачем  був  укладений  договір  надання  споживчого   кредиту  № 11381299000.  Відповідно до  цього  договору  позивач   ОСОБА_1  отримав   в   банку  грошові   кошти   в  сумі   200000  доларів  США   під  15%  річних    на  строк   до  07.08.2015 року.

08.08.2008  року  у  забезпечення   зобов’язань  ОСОБА_1  за  кредитним    договором  між  банком  та  ТОВ «Вінер  Крим ЛТД»  був   укладений  договір  поруки,  згідно  якого   останній  зобов’язався  перед  банком   відповідати  за  виконання  зобов’язань   щодо  повернення  коштів,  переданих  банком  позичальнику   у  вигляді   кредиту   згідно   з  кредитним   договором.  

            Відповідно  до  умов   договору   позивач   ОСОБА_1  отримав   кредит  та   повинен   був   повертати   кредит  у  тій   самій   валюті,  відповідно  до  умов   договору. З   умовами   договору  ОСОБА_1   був  ознайомлений  до  їх   укладення,  був  згодний  на  отримання   кредиту  та   особисто  підписав   їх,  тобто  сторони   кредитного   договору    досягли   згоди   щодо  всіх   істотних   умов   договору.

            Згідно ст. 14 ЦК України,  цивільні  обов'язки  виконуються  у  межах, встановлених договором.            

            Статтею  99  Конституції  України   встановлено,  що  грошовою  одиницею  України  є  гривня.  Разом  з  тим,  вказана  стаття   Конституції   України  визначає  тільки  правовий  статус  грошової   одиниці  України,  але  ніяким  чином  не  встановлює  сферу  її  обігу  та  будь-яких  обмежень  щодо  можливості  використання  в  Україні  грошових  одиниць  іноземних  держав.  Надаючи  та  отримуючи  кредити  в  іноземних  валютах,  між  сторонами   визначається  та  встановлюється  модель  регулювання  грошових  зобов’язань  в   іноземній   валюті.  Тобто,   окрім  обов’язку  повернути  отримані  грошові  кошти  в  іноземній  валюті,  у  сторони   виникає   зобов’язання   здійснювати  оплату  відсотків   та  інших  платежів  в  іноземній  валюті,  якщо  інший    обов’язок   не   встановлений  безпосередньо  в  кредитному  договорі.

            Відповідно  до  ч.  3  ст.  533  ЦК  України  використання  іноземної  валюти,  а  також  платіжних  документів  в  іноземній  валюті  при   здійсненні  розрахунків  на  території  України  за  зобов’язаннями   допускається  у  випадках,   порядку   та   умовах,   встановлених  законом.  

             Відповідно  до ч. 1 ст. 1054 ЦК України   за  кредитним   договором  банк  або  інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується  надати  грошові  кошти (кредит) позичальникові  у  розмірі та на умовах,   встановлених   договором,  а  позичальник  зобов'язується   повернути   кредит  та  сплатити   проценти.

            Згідно  з  п.  3  ч.  1  ст.  47  Закону  України  «Про  банки  і  банківську  діяльність»,  банки  на  підставі   банківської  ліцензії   мають  право  на  розміщення  залучених  коштів  від  свого  імені,  на   власних  умовах  та  на  власний   ризик.  При   цьому,  під   терміном   «кошти»  згідно  ст.  2  даного  Закону  визначено  -  гроші  у  національній   або   іноземній    валюті  чи  їх   еквівалент.

            Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний  банк  України  видає   індивідуальні  та  генеральні  ліцензії  на   здійснення валютних операцій,  які  підпадають  під  режим  ліцензування.   Згідно  з  цим  Декретом. Генеральні ліцензії   видаються комерційним  банкам  та  іншим фінансовим  установам України, національному оператору поштового  зв'язку   на  здійснення   валютних  операцій ,  що  не  потребують індивідуальної ліцензії, на весь період   дії  режиму  валютного   регулювання .   Індивідуальні  ліцензії видаються  резидентам  і  нерезидентам   на здійснення   разової   валютної   операції  на  період, необхідний  для  здійснення такої  операції. Тобто,  виходячи  з положень ст.5 Декрету, можна зробити  висновок,  що  генеральні ліцензії видаються Національним   банком лише   певному колу  суб’єктів: банкам,  фінустановам  та  оператору поштового   зв'язку  на  здійснення ними  валютних   операций   на   постійній  основі . Натомість індивідуальні  ліцензії можуть  видаватися  всім   суб’єктам  (резиденти  і  нерезиденти)   на  здійснення  лише   разової  валютної операції,   при    цьому   у   Декреті   визначено    вичерпний   перелік   таких   операцій.

    Відповідно до п.«в» ч.4, ст. Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання   резидентами   кредитов  в  іноземній  валюті,   якщо терміни  і   суми   таких кредитів перевищують   встановлені  законодавством  межі.   Тому,  думка  позивача   та  його представника   про  обов’язковість  отримання   банком   або  позичальником   індивідуальної   ліцензії   для кредитування в   іноземній   валюті   незалежно  від   сум  та  термінів   грошових коштів ,   які   надаються   банком,   є  хибною. Позиція  подо  правомірності  надання  кредитів в  іноземній   валюті  на  підставі  саме  генеральної ліцензії  також   підтверджена   іншими   нормативними   актами  Національного  банку, який   відповідно до  ст. 44  Закону  України  «Про  Національний  банк  України» діє  як  уповноважена  державна  установа при застосуванні   законодавства  України   про   валютне   регулювання  і   валютний  контроль.

             Так,  у  постанові  Правління  НБУ № 269  від  01.11.1995 року   зазначається,  що   кредити  в  іноземній   валюті  господарюючим  суб'єктам  приватної  форми  власності України   банківська  установа   надає на  підставі  отриманої  від  Національного  банку України  генеральної ліцензії  на  здійснення валютних операцій (п. 6 зазначеного  Положення). За  наявністю в Установи генеральної   ліцензії   Національного банку України на здійснення  кредитних операцій з розміщення  валютних  коштов  на  внутрішньому  ринку України  банківська  установа  має право надавати кредити в іноземній валюті резидентам  України - господарюючим  суб'єктам  приватної  форми  власності. (п. 10 зазначеного Положення).

Отже, діючим законодавством України встановлено право комерційних банків здійснювати кредитування  в  іноземній   валюті  (Закон   України «Про  банки  і  банківську   діяльність»).

Згідно  наданих  суду   документів,   28 жовтня 1991 року   Національним банком України видано  АКІБ  «УкрСиббанк»  банківську   ліцензію № 75   на   право здійснювати банківські операції, в  тому  числі   щодо   розміщення  залучених  коштів  від  свого  імені,  на  власних  умовах та  на   власний   ризик,  та  письмовій   Дозвіл № 75-2   від  24 грудня 2001 року на право здійснювати   операції з  валютними  цінностями  разом  з  Додатком  до  дозволу  № 75-2 від   19  листопада   2002 року.  Таким  чином  судом  встановлено  правомірність  дій   банку  при   видачі    кредиту  в  іноземній  валюті.

             Суд  не  приймає  твердження   позивача   про   невідповідність   договору  вимогам  постанови   Правління  НБУ № 168 від 10.05.2007 року  «Про затвердження  Правил надання   банками  України інформації  споживачу  про  умови  кредитування та  сукупну  вартість кредиту, а  саме  ненадання Позичальнику   інформаційного  листа,  оскільки   ця   обставина  спростовується  п.7.13. Кредитного договору,  який  підтверджує   виконання   данної   вимоги  Кредитодавцем. Позивач  ОСОБА_1  своїм  підписом  засвідчив   факт  отримання  інформаційного  листа  перед  укладанням  Кредитного  договору  згідно   вимог  Закону  України  «Про   захист  прав  споживачів». Також  слід  зазначити,  що  приписи  Закону України  «Про  захист  прав  споживачів»  застосовуються   лише  до   правовідношень   між  сторонами   до  підписання    кредитного    договору.

             Відповідно  до   ст. 627 ЦК України  сторони  є  вільними   в   укладенні  договору.

             Відповідно  до  ч. 1 ст. 1054  ЦК  України  за  кредитним   договором  банк або інша фінансова установа  (кредитодавець)  зобов'язується   надати   грошові  кошти  (кредит)  позичальникові у  розмірі  та на   умовах,   встановлених   договором,  а  позичальник    зобов'язується  повернути   кредит   та  сплатити  проценти.

             Згідно   частини 1 ст. 652 ЦК України   зміна  обставин  є   істотною, якщо  вони   змінилися   настільки,  що,  якби  сторони   могли   це   передбачити,  вони   не  уклали б договір або уклали б його на  інших  умовах.  

             При   укладенні   спірного договору  позивачу  були  відомі  усі  умови   договору та не існувало  ніяких   інших   умов,   які  б  примусили   позивача   підписати   договір  на   невигідних  для   себе умовах. Крім  того,   суд  вважає  за  необхідне   зазначити,   що  діючим  законодавством  не  передбачений  стабільний   курс   долару  США   до   національної    валюти - гривні.

             Таким  чином,   при  укладенні   Договору   в  іноземній   валюті (доларах  США)  та  беручи на себе певні   обов'язки   щодо  погашення  цього о  кредиту   саме  в  доларах  США, сторони за Договором  (та  перш  за  все  позивач  ОСОБА_1.),   повинен   був   усвідомлювати, що курс  національної  валюти  України  до долару США  не  є   незмінним, та  те,   що  зміна  цього  курсу   можливо   настане, а  тому  повинні  були  передбачити та  врахувати   підвищення   валютного  ризику за  цим   Договором.

             Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику  (грошові   кошти у  такій  самій  сумі  або  речі, визначені  родовими  ознаками, у  такій  самій   кількості,  такого  самого  роду   та  такої   самої  якості,  що  були  передані  йому позикодавцем)  у  строк   та  в  порядку,  що  встановлені   договором.

             ОСОБА_1  на  момент    укладання  Договору  знав,  яку суму в доларах США він   повинен   буде сплачувати  при  погашенні   кредиту,  ця  сума   залишилась   незмінною, і якщо  єдиним  джерелом отримання    іноземної   валюти  для   нього   було  придбання   її  на  валютно-обмінному ринку  України,  мав   передбачити  можливість  збільшення  своїх   витрат  на  придбання   валюти  через зміну  курсу. Сам   принцип   його  змінності   та  щоденного  встановлення  ПАТ «УкрСиббанк»  (офіційного) та суб'єктами ринку валютно-обмінних операцій  ("комерційного") з моменту  укладення   договору  не  змінився,  а  відповідно  і   не  змінилися   істотні   обставини,  за  яких  укладався   договір.  Договір  не  містить будь-яких   посилань  на   курс   іноземної   валюти  до   гривні,  ОСОБА_1  вже  на  момент   укладення   договору знав,   що  курс   іноземної  валюти  до   гривні  не   залежить  від  волі  сторін,  його   стабільність законодавчо  не  закріплена,  таким   чином,   курс  іноземної   валюти   взагалі  не   може   розглядатися, як  обставина, якою  сторони   керувалися   при   укладенні   договору.

               Згідно  з  ст. 216 ЦК  України  у  разі  недійсності  правочину  кожна  із  сторін  зобов'язана повернути  другій  стороні  у  натурі   все,  що  вона  одержала  на  виконання  цього  правочину.  Відповідно до ст. 215 ЦК  України  підстави  недійсністю правочину  є недодержання в момент вчинення   правочину   стороною (сторонами) вимог,   які   встановлені   частинами першою-третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203 цього   Кодексу. Ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст  правочину  не  може  суперечити  цьому Кодексу,  іншим  актам   цивільного  законодавства, а також   моральним   засадам   суспільства.

              Оскільки  кредитний  договір,  укладений  між  ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1  та  договір   поруки,  укладений  між  ПАТ "УкрСиббанк"   та  ТОВ «Вінер  Крим  ЛТД»,   відповідають  закону  та  моральним  засадам   суспільства,  у  суду   немає  підстав  для   визнання їх  недійсними,  що  також   виключає застосування  до  сторін   двосторонньої  реституції.  

  Розглянувши    дану    цивільну   справу  за   участю  усіх   зацікавлених осіб,  у  рамках  заявлених   вимог,  на   основі   дотримання    принципів    диспозитивності,    змагальності   і  справедливості   судочинства,   всебічного  та  повного  дослідження   обставин  справи,  перевірки   їх  наданими  сторонами  доказами,  оцінивши  їх  у  сукупності,  виконавши  вимоги   процесуального  закону, суд    дійшов     висновку,   що   у   задоволенні    позову   слід    відмовити.

На  підставі    ст.ст. 203, 215, 216, 227, 236, 524, 525, 548, 627, 634, 638, 654, 1054, 1055,1056  ЦК України,  керуючись   ст.ст. 10, 11, 14, 60, 88, 209, 212,  214-215, 217, 218   ЦПК   України, с у д –

В И Р І Ш И В:

      У  задоволенні   позову   ОСОБА_1   до  Публічного  акціонерного  товариства   «УкрСиббанк»   про   визнання  недійсними  договору  про  надання  споживчого   кредиту,  тощо  –   відмовити.

        Рішення  може  бути  оскаржено  в  апеляційному   порядку   до  Апеляційного   суду  АР   Крим   через   суд   першої   інстанції   шляхом   подачі   в  10-денний   строк   з  дня    проголошення    рішення   апеляційної   скарги.  Особи,   які   брали   участь  у   справі,   але  не   були   присутні  у  судовому  засіданні    під  час   проголошення    судового рішення,   можуть   подати   апеляційну   скаргу   протягом  десяти   днів  з  дня   отримання копії   цього   рішення.

             Суддя: