КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.03.2011 № 41/527
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Новіков М.М.
Мартюк А.І.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з’явився
від відповідача -не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Янтар-Плюс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.12.2010
у справі № 41/527 (Спичак О.М. .....)
за позовом ТОВ "Янтар-Плюс"
до Державного казначейства України
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 10200,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Янтар –Плюс” (далі за текстом – позивач, ТОВ „Янтар-Плюс”) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного казначейства України про стягнення основного боргу в розмірі 10200,00 грн. та судових витрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 р. у справі №41/527 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, 19.01.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Янтар-Плюс” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 р. у справі №41/527, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Підставою для скасування рішення суду апелянт зазначив неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, апеляційна скарга мотивована тим, що на думку позивача, внаслідок прийняття Закону України “Про заборону грального бізнесу в Україні” було порушено його право власності, так як на момент скасування ліцензії (серії НОМЕР_1, виданої на здійснення наступного виду господарської діяльності: організація діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) до закінчення строку її дії залишилось 22 місяці, а залишок сплачених коштів за ліцензію з розрахунку 16533,10 грн. на місяць, складає 363728,20 грн. У зв’язку з цим, позивач стверджує, що зазначена вище сума є шкодою, яка заподіяна йому Державою, а тому звернувся з позовом та просить її стягнути з Державного казначейства України, однак лише в частині 10200,00 грн.
10.02.2011 р. ухвалою Київського апеляційного господарського суду у справі №41/527 прийнято апеляційну скаргу ТОВ „Янтар” про провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 02.03.2011 р.
28.02.2011 р. через відділ документального забезпечення від Держаного казначейства України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін. Крім того, відповідач просить розгляд апеляційної скарги здійснювати у відсутності його представника.
02.03.2011 р. знято зі складу справу №41/527, у зв’язку з знаходженням судді доповідача Зубець Л.П. на лікарняному; наступне судове засідання призначено на 14.03.2011 р.
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 14.03.2011 р. не з’явились.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” передбачено, що організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуску та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор підлягає ліцензуванню. Відповідно ст. 1 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
16.06.2006 р. Міністерством фінансів України була видана ліцензія (серія НОМЕР_1) Товариству з обмеженою відповідальністю “Янтар-Плюс” на здійснення наступного виду господарської діяльності: організація діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах), строком на п'ять років, а саме: з 28.04.2006 р. по 27.04.2011 р.
13.06.2006 р. позивач сплатив 958920,00 грн. на користь державного бюджету платіж за видачу ліцензії на здійснення діяльності по організації та проведенню азартних ігор на 2006-2011 роки.
25.06.2009 р. набрав чинність Закон України “Про заборону грального бізнесу в Україні”, відповідно до ст. 2 якого в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх, в силу п. 2 ст. 4 прикінцевих положень, з дня набрання чинності цим Законом ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності до дня набрання ним чинності, скасовуються.
Позивач вважає, що внаслідок прийняття зазначеного Закону було порушено його право власності, так як на момент скасування ліцензії, до закінчення строку її дії залишилось 22 місяці, а залишок сплачених коштів за ліцензію з розрахунку 16533,10 грн. на місяць, складає 363728,20 грн.
У зв’язку з цим, позивач стверджує, що зазначена вище сума є шкодою, яка заподіяна йому Державою, а тому звернувся з позовом та просить стягнути з Держаного казначейства України шкоду в розмірі 10200,00 грн.
Правове регулювання відшкодування шкоди здійснюється нормами глави 82 Цивільного кодексу України.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання не договірної шкоди передбачено ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв'язок між вказаними двома елементами; вина заподіювача шкоди.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 р. у справі №1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” та статті 25 Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік”(справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Виходячи зі змісту ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, законодавством передбачено право на відшкодування шкоди завданої внаслідок незаконних дій державних органів.
За умовами даного делікту відповідальність органу державної влади настає у випадку незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, що настала. Відсутність хоча б однієї складової виключає відповідальність держави у вигляді обов’язку відшкодувати шкоду.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон – це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку органом законодавчої влади, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Верховна Рада України, реалізуючи повноваження по здійсненню законодавчої влади, розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України, тобто реалізує законодавчі повноваження, а також здійснює установчі та контрольні повноваження, передбачені Конституцією України.
Відповідно до п. 3 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься прийняття законів.
Приймаючи Закон України “Про заборону грального бізнесу в Україні” Верховна Рада України діяла в межах своїх повноважень та виконувала функції, покладені на неї Конституцією України.
Скасування ліцензії позивача мало місце внаслідок реалізацією Верховною Радою України конституційних повноважень щодо прийняття законодавчих актів.
Відповідність Конституції України законів Верховної Ради України віднесено до повноважень Конституційного Суду України (Закон України “Про Конституційний Суд України”). Рішення Конституційного Суду України про невідповідність Конституції України Закону України “Про заборону грального бізнесу в Україні” чи його окремих положень –відсутнє.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що мало місце неправомірне зі сторони Держави Україна скасування ліцензії позивача.
Відповідно до ст.1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Закон України “Про заборону грального бізнесу в Україні” не передбачає обов’язку держави щодо повернення суб’єктам господарювання сум коштів, що були раніше сплачені за відповідні ліцензії.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази мають бути належними та допустимими. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об’єктивної істини.
Оскільки позивачем не доведено неправомірність дій державних органів щодо скасування ліцензії позивача та законодавством не встановлено обов’язку Держави Україна щодо повернення суб’єктам господарювання коштів, що були раніше сплачені за відповідні ліцензії, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що цивільне законодавство (ст.174 Цивільного кодексу України) визначає, що держава відповідає за своїми зобов’язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. Юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов’язаннями держави (ст.174 ЦК України).
Повноваження Державного казначейства України встановлені Бюджетним кодексом України, Законом України про державний бюджет на відповідний рік, Положенням про Державне казначейства України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. №2132.
Державне казначейство України виконує свої повноваження відповідно до чинного законодавства, фактичні дані, що вказують на неправомірність дій чи бездіяльності Державного казначейства України, які виражаються у недотриманні чи порушенні певних повноважень, які надані законодавством цьому державному органу, що призвели до виникнення даного спору, відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимога позивача про стягнення з Державного казначейства України шкоди, завданої скасуванням ліцензії на право здійснення господарської діяльності з організації і проведення ігор на гральних автоматах у розмірі 10200 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують.
Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 р. у справі №41/527 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення необхідно залишити без змін.
У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Янтар-Плюс” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 р. у справі №41/527 – без змін.
2. Матеріали справи №41/527 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя Зубець Л.П.
Судді Новіков М.М.
Мартюк А.І.
17.03.11 (відправлено)