КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.03.2011                                                                                           № 12/11

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:            Іваненко  Ю.Г.

          Разіна Т.І.

 при секретарі:           Семенович А.В.

 За участю представників:

 від позивача: не з'явились;

відповідача: не з'явились;

прокуратури:          Кузьміна К.Г. – посв. НОМЕР_1 від 03.04.2009р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.02.2008

 у справі № 12/11 (ОСОБА_3 .....)

 за позовом                               ВПК "Санта-Марія"

 до                                                   СПД ФО   ОСОБА_5

 про                                                   визнання права власності та усунення перешкод у реалізації права власності

ВСТАНОВИВ:

 Виробничо-побутовий кооператив «Санта-Марія» (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 (далі - відповідач) про: визнання права власності на нежилу будівлю загальною площею 406,5 кв. м. (з них: офісні приміщення - 39,2 кв. м., складські приміщення - 367,3 кв. м.), розташовану в АДРЕСА_1; зобов'язання відповідача звільнити вищезазначену нежилу будівлю та не чинити позивачу перешкод у реалізації останнім свого права власності.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій зазначав про те, що в результаті здійснених орендарем поліпшень без згоди орендодавця площа орендованих приміщень збільшилась на 22 кв. м., у зв’язку з чим загальна площа спірних приміщень становить 428,5 кв. м., на які позивач просив суд визнати право власності.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що саме він є власником спірного нерухомого майна, а не позивач.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2008р. у справі №12/11 позов було задоволено повністю, визнано за позивачем право власності на нежилі будівлі загальною площею 428,5 кв. м., розташовані у АДРЕСА_1; зобов’язано відповідача звільнити вищевказані приміщення та не чинити позивачу перешкод у реалізації ним свого права власності. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В грудні 2010 року у відповідності до ст. 36-1 закону України „Про прокуратуру”, заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2008р. у справі №12/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Окрім того, в тексті апеляційної скарги було викладено клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2008р. у справі №12/11, обґрунтоване тим, що про існування судового рішення у даній справі  прокуратурі міста Києва стало відомо в процесі здійснення перевірки за зверненням ОСОБА_6, яке надійшло до Секретаріату Кабінету Міністрів України в грудні 2010 року. Окрім того, на думку апелянта, оскаржуване судове рішення порушує інтереси держави в особі Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, право власності на яке Господарський суд міста Києва визнав за позивачем, та порушує інтереси Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, як органу, який вирішує питання надання дозвільних документів на будівництво.        

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме ст. ст. 392, 761, 778 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції не прийнято до уваги відсутність у позивача доказів, які б свідчили про право власності на спірне нерухоме майно; невідповідність обраного позивачем способу захисту           ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України; недоведеність порушення або оспорення прав позивача.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р. заступнику прокурора міста Києва було відновлено строк на апеляційне оскарження Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2008р. у справі №12/11, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 09.02.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г.,              Разіної Т.І.

В судове засідання 09.02.2011р. представники сторін не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.03.2011р.

В судове засідання 02.03.2011р. представники сторін не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Представник прокуратури в судовому засіданні 02.03.2011р. подав клопотання про продовження строку розгляду скарги у відповідності до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів задовольнила клопотання представника прокуратури та продовжила строк розгляду справи на 15 днів, про що було винесено відповідну ухвалу від 02.03.2011р.

Окрім того, Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.03.2011р.

Представник прокуратури у судовому засіданні 16.03.2011р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2008р. у справі №12/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.  

В судове засідання 16.03.2011р. представники сторін не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, відзиву на апеляційну скаргу не надали, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.09.2006р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна №75/2006-о (далі – Договір оренди), у відповідності до якого позивач передав відповідачу в оренду нежилі будівлі, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Тростянецька, 58-Б загальною площею 406,5 кв. м. (далі - об'єкт оренди) для його використання відповідачем за цільовим призначенням, про що сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі від 18.09.2006р.

При цьому, умовами Договору оренди (п.2.3) передбачено, що об'єкт оренди повинен використовуватись відповідачем за цільовим призначенням і відповідач не має права поліпшувати об'єкт оренди без письмової згоди позивача.

Власником нової речі, створеної орендарем в результаті зробленого без згоди орендодавця поліпшення об'єкта оренди, є орендодавець, який вправі вимагати від орендаря по закінченню строку оренди або після дострокового припинення дії договору оренди передачу такої речі без компенсації орендарю витрат, понесених останнім у зв'язку із здійсненням поліпшення об'єкта оренди (п.3.7 Договору оренди).

Згідно з п.8.3 Договору оренди у випадку порушення будь-якою стороною умов договору інша сторона вправі в односторонньому порядку його розірвати шляхом направлення стороні, що порушила договір, повідомлення про це не менш ніж за 5 календарних днів, що передують вказаній у повідомленні даті, з якої договір оренди вважається розірваним.

У випадку безпідставного ухилення відповідачем від підписання акту здачі-приймання, об'єкт оренди вважається повернутим у день, наступний за днем припинення дії (розірвання) договору оренди (п.3.4 Договору оренди).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що в липні 2007 року йому стало відомо про здійснення відповідачем поліпшення об'єкта оренди без погодження з позивачем. 03.08.2007р. позивач направив відповідачу письмове повідомлення про розірвання Договору оренди, у зв’язку з чим просив відповідача з'явитись за місцезнаходженням об'єкта оренди для підписання акту здачі-приймання об'єкту оренди позивачу.

Листом від 21.08.2007р. відповідач повідомив позивача про те, що поверне останньому об'єкт оренди у разі, якщо позивач компенсує витрати, понесені відповідачем в результаті поліпшення об'єкта оренди. Якщо позивач у вказаний у листі строк не компенсує відповідачу витрати на поліпшення об'єкта оренди, з 31.08.2007р. відповідач вважатиме себе власником об'єкта оренди.

Позивач зазначав про те, що внаслідок здійснених відповідачем поліпшень змінилась загальна площа об'єкта оренди, на підтвердження чого надав технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування ВПК «Санта-Марія», листи до Головного управління земельних ресурсів, тощо.

Зважаючи на те, що позивачем не надавалась письмова згода відповідачу на поліпшення об'єкта оренди, посилаючись на ст. ст. 391, 392, 778 Цивільного кодексу України, позивач просив суд визнати право власності на нежилу будівлю загальною площею 428,5 кв. м., розташовану в АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача звільнити вищезазначену будівлю і не чинити позивачу перешкод у реалізації останнім права власності.

Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними зібраними у справі доказами.

Апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, до яких, зокрема, віднесено визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, тощо.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного відповідачем права власності позивача. При цьому, на думку позивача, порушення права власності позивача полягає в тому, що відповідач порушив умови Договору оренди, укладеного між сторонами, здійснивши без згоди позивача поліпшення об’єкту оренди та відмовляючись від повернення останнього без компенсації з боку позивача здійснених ним поліпшень.  

У відповідності до ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. ст. 319, 321 Цивільного кодексу України).

В ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено,  що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Як вбачається з оскаржуваного рішення у даній справі, задовольняючи вимоги позивача, місцевий господарський суд застосовував норми ст. ст. 391, 392 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, передумовою застосування вищевказаних правових норм є наявність у особи (в даному випадку позивача) саме права власності на майно. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що спірна будівля (принаймні без поліпшень, здійснених відповідачем) належить позивачу на праві власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок здійснених відповідачем поліпшень площа об’єкта оренди збільшилась на 22 кв. м., тоді як решта об’єкта оренди площею 406,5 кв. м. вже була у власності позивача. Тобто, позивач зазначав про порушення відповідачем умов Договору оренди в частині відсутності погодження з позивачем здійснених відповідачем поліпшень об’єкту оренди і фактично право власності підлягало визнанню лише відносно площі поліпшень (22 кв. м.), вимоги щодо решти площі об’єкта оренди стосувались усунення перешкод в користуванні майном (звільнення приміщень). Натомість вищевказані обставини залишились поза увагою місцевого господарського суду під час вирішення спору у даній справі.

Суд першої інстанції, визнаючи за позивачем право власності на спірний об'єкт нерухомого майна не прийняв до уваги норми ст. 331 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на створене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва  (створення майна).  Якщо  договором  або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дозвільні документи, зокрема, землевпорядних та містобудівних установ, необхідність яких визначена діючим  законодавством, а також зважаючи на пояснення, наявні у справі, суд дійшов висновку про те,  що об'єкт, створений відповідачем в результаті поліпшення, площею 22 кв. м. фактично є об'єктом самочинного будівництва і питання відносно виділення земельної ділянки під цей об’єкт та сам процес будівництва відноситься до компетенції Київської міської ради і підлягає погодженню, зокрема, з Інспекцією державного-будівельного контролю у м. Києві. Натомість у справі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження звернення позивача до відповідного органу державної виконавчої влади.

Також апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.12.2005р. у справі №36/464, яке було залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006р. та Вищого господарського суду України від 15.06.2006р., зобов'язано Виробничо-побутовий кооператив “Санта-Марія” звільнити земельну ділянку площею 0,06 га, розташовану по АДРЕСА_1, та привести її у придатний для використання стан. В задоволенні зустрічного позову Виробничо-побутового кооперативу “Санта-Марія” про визнання за ним права користування спірною земельною ділянкою було відмовлено.

При цьому в процесі розгляду справи №36/464 судами було встановлено, що у Виробничо-побутового кооперативу “Санта-Марія” відсутні будь-які документи на підтвердження права власності або права користування земельною ділянкою площею 600 кв. м., розташованою по АДРЕСА_1. Зокрема, відповідно до висновку Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради №08-55/11117 від 18.04.2005р. вказана земельна ділянка використовується Виробничо-побутовим кооперативом “Санта-Марія” без законних підстав, з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок, без відведення землі в натурі й одержання документа, що засвідчує право на землю. Окрім того, на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій Виробничо-побутовим кооперативом “Санта-Марія” не було надано на розгляд Київської міської ради розроблений та погоджений в установленому порядку проект відведення спірної земельної ділянки з одержаним висновком державної землевпорядної експертизи.

У відповідності до ч.5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Згідно з листом Головного управління земельних ресурсів №03-345/4982 від 23.02.2011р. останнє не готувало проект рішення Київської міської ради по відведенню Виробничо-побутовому кооперативу „Санта-Марія” земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1. Документи, які б посвідчували право власності чи право користування вказаною земельною ділянкою в Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровані. Окрім того, управління повідомило про те, що згідно з даними автоматизованої системи ПК „Кадастр” реєстрація земельної ділянки на вул. Тростянецькій, 58-Б у Дарницькому районі м. Києва відсутня.  

Отже, за відсутності доказів на підтвердження введення в експлуатацію та державної реєстрації новозбудованого відповідачем нерухомого майна площею як 22 кв. м., так і загальною площею об’єкта оренди з урахуванням новобудови - 428 кв. м., апеляційний господарський суд погоджується з твердженням апелянта про те, що у позивача не виникало права власності на спірні приміщення у зв’язку з чим в даному конкретному випадку відсутні підстави для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України.

Вищенаведені обставини не були з’ясовані та досліджені Господарським судом міста Києва при прийнятті оскаржуваного рішення.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Окрім того, нормами Господарського процесуального кодексу України обов’язок доведення обставин, викладених у позові, покладається саме на позивача.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог та викладених у позові обставин, зокрема, відносно належності йому на праві власності об'єкту оренди  площею 406,5 кв. м., при тому, що в силу ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, документально непідтвердженими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, що свідчить про неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

Таким чином, Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2008р. у справі №12/11 підлягає скасуванню в повному обсязі з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на позивача.

Прокуратура у встановленому законодавством порядку звільнена від сплати державного мита, а отже відповідних витрат при поданні апеляційної скарги не понесла, у зв’язку з чим судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2008р. у справі №12/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Матеріали справи №12/11 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

 Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

 Судді                                                                                          Іваненко  Ю.Г.

                                                                                          Разіна Т.І.

 21.03.11 (відправлено)